Киевская Русь и Малороссия в ХІХ веке

by Олексій Толочко, Алексей Толочко

На рубеже XVIII-XIX веков мало кому пришло бы в голову, что такие разные регионы, как «казацкая» Малороссия, «запорожская» и «татарская» Новороссия, «польские» Волынь и Подолье и «австрийская» Галиция имеют общую историю и заселены одним народом. Напротив, по все стороны «культурных границ» считали, что на этом пространстве произошли (и продолжают происходить) разные истории. Пространство, которое сегодня называют Украиной, еще только предстояло «вообразить» из разнородных элементов. Решающее значение в том, что «Украина» все же возникнет — сначала в «воображаемой географии» интеллектуалов, а впоследствии и на географической карте — будут иметь путешествия.
Свое нынешнее место «Киевская Русь» заняла в структуре украинской истории довольно поздно. С тех пор «спор о киевском наследии» кажется едва ли не главной темой для украинской историографии. Важно, однако, помнить, что история украинцев возникала и утверждалась как отдельная дисциплина без опоры на «Киевскую Русь». Длительное время она обходилась без «Руси», вполне удовлетворительно решая свои задачи: формирование идентичности, воспитание патриотизма, придание прошлому осмысленности. «Рождение Малороссии из духа путешествий» и «бои за киево-русскую историю» — два лейтмотива новой книги известного украинского историка Алексея Толочко.

Genres: History

256 pages, Hardcover

First published August 31, 2012

Reviews

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Збірка статей Олексія Толочка охоплює низку проблем: від формування українського історичного наративу та його соціальних коренів (розвідка в напрямку соціології знання) до формування національної свідомості українців в ХІХ ст.

Останнє автор розглядає з двох сторін. Спершу - як сприймали росіяни Україну? Здавалось би, як частину Росії, але ні, стверджує О.Толочко, Україна з кін. XVIII ст. в свідомості мандрівників з Москви та Петербурга сприймалася як чужий світ. Відтак, в середині ХІХ ст., коли Російська імперія спробувала вписати Україну російський простір, вона зіткнулася з породженою нею ж проблемою. Втім, як зазначає О.Толочко, візія України в спостерженнях російських мандрівників - це продукт українських самоописів. Тобто Україна не була типовою колонією, яку може описувати лише колонізатор, а аборигени можуть лише опиратися цьому дискурсу або приймати його, але не формувати свого.

Олексій Толочко показує, як формується в свідомості української еліти поч. ХІХ ст. відбувався перехід від домодерної еьтнічної ідентичності до модерної національної. Як при цьому відіграв дуже позитивну роль козацький міф будучи центральним елементом української ідентичності. На початках Київська Русь залишалася російською "спадщиною", що до середини ХІХ ст. дозволяло обом ідентичностям мирно співіснувати. А вже потім українська ідентичність почала боротьбу за "руську спадщину", яку виграла, хоч і не змогла відтіснити з неї росіян.

Остання стаття в збірці цікава з перспективи творення національних міфів: як Максимовича та Погодіна "поміняли місяцями". Попри те, що перший відстоював єдність українців та росіян, другий наполягав на їхній відмінності, в історіографії закріпилося уявлення, що Погодін був російським шовіністом, а Максимович - українським патріотом. Толочко показує причини такої зміни ролей, а тому завершує тим, з чого починав: прикладними розвідками з соціології знання.

[Nazar Kurii · Rating 5 out of 5]

Олексій Толочко у своїй книзі розглядає питання конструювання української історії. Тепер автор зосереджується на тому, як історія Київської Русі, як самостійного державного утворення, стала невіддільною складовою загальної української історії. Важливо доповнити, що книга є збіркою авторських статей, які були опубліковані раніше. Завдяки історії формується сучасний світ національних держав, що підтримує легітимність традицій та визначає колективну ідентичність, зокрема, національну. Тому суперечки, пов'язані з питанням про походження Київської Русі, мають велике значення в наш час.
У першій главі розглядається процес конструювання "довгої" історії України, який розпочав Михайло Грушевський та продовжили його послідовники. Важливу роль української та російської історіографії відіграє Київська Русь, яка вважається "початком", з якого випливає українська/російська державна традиція. При цьому історики, пов'язуючи історію Київської Русі з українською нацією, використовують територіальний принцип, а з російською - кровний (за династією Рюриковичів). Грушевський жив у часи націоналізму, але існування української нації на той час не було повністю засвідченим фактом, оскільки вона не мала своєї держави та історії цієї держави. Тому Грушевський здійснив значний внесок у те, що можна назвати "створенням історії України", яка зараз репрезентована в шкільній програмі. Схема Грушевського зараз майже не піддається сумніву. До епохи націоналізму існувала інша версія історії Малоросії - козацька. Наприклад, відомі козацькі літописи ХVII ст. не охоплюють Київську Русь у своїй оповіді. Твори "Історія русів" та "Історія Малої Росії" Бантиша-Каменського лише частково висвітлюють історію Русі. Власне, козацька еліта ще до отримання російського дворянства створила хозарський міф для легітимності свого статусу. Тому дуже цікаво читати, як прокладається міст між двома історіями. Те, що ми називаємо "історією України до ХVII століття", на думку автора, є повною мірою конструкцією. Толочко попереджає, що історія стародавніх державних утворень не може бути вивчена в категоріях дослідження історії сучасних держав.

[Mykyta Kuzmenko · Rating 4 out of 5]

Книга о том как люди 19 века вновь открывали для себя памятники в Киеве и других древних городах Руси.