Культурна експансія

by Євген Лір, Ростислав Семків, Богдан-Олег Горобчук

Культурна експансія — це процес повільної і поступової окупації Росією українського культурного життя, витіснення з української культури питомих явищ і або їх апропріація, або заміна своїм. Кожен чув про заборони української, знає про русифікованість українського телебачення чи руйнування історичної архітектури в радянські часи. Проте значно менше людей уявляють собі масштаби цієї експансії та глибину російського впливу на кожну сферу культурного життя. Наша антологія подає багатовимірну картину агресивної поведінки Росії в українському культурному полі — від 18 століття і до сьогодні, від архітектури церков до реклами на телебаченні.

Genres: Nonfiction, History, Ukraine, Ukrainian Literature, Cultural, Essays, War

240 pages, Paperback

Published January 1, 2022

About the author

am not here

Reviews

[Darka · Rating 4 out of 5]

я маю позитивне ставлення до цієї збірки, але есеї часом настільки різняться, що важко узагальнювати. різняться і настроєм (є тексти з кілограмами патосу, а є дуже сухі), і стилем (від вайбів фейсбучного допису до витягів з наукового дослідження), і правописом. наприклад, написання слів на кшталт етер/ефір не уніфіковані, а також дратувало, що більшість авторів та авторок винаходили велосипед у написанні слова "Росія" та "росіяни", ніби загальноприйнятих правил української мови недостатньо для вираження їх надзвичайної зневаги. бракувало певного пояснення щодо сфери діяльності та експертності авторів, бо більшість імен, зізнаюсь, були мені невідомі.

розпочинає книгу присвята Роману Ратушному, за що я вдячна упорядникам.

хочеться сказати по кілька слів про кожен есей:

- "Хай мовчать трипрокляті росії?.." Євгена Ліра задає тон всій збірці, тут є пояснення назві, озвучені проблематичні для нашого суспільства моменти та сформульовані перспективи такої "культурної експансії", яку треба всіма способами припиняти.

- "Свого не цураймось: кількасот слів про недооцінені резерви української літератури" Ростислава Семківа нагадує про стійкість нашої культури, що "не дала забути своїх найкращих", тут згадуються, власне, імена цих найкращих, а також зачіпається питання перекладів на українську: є титани, на чиїх плечах приємно стояти.

- "(Не)український авангард" Богдана-Олега Горобчука особисто мене спонукав погуглити роботи багатьох митців та підсунути ближче видання про Олександру Екстер. автор доволі оптимістичний стосовно перспектив сприйняття академічною спільнотою саме українських авангардних митців.

- "S.T.A.L.K.E.R. як маніфест радянської спадщини" Остапа Україця дуже цікавий текст, один з моїх улюблених у збірці, бо, чесно кажучи, я гадки не мала, що там відбувалося у тій грі, хоча назву безперечно чула. на окремому рівні я була вражена, що може бути нуль жіночих персонажів, воістину темні дикі часи.

- "Тренди чи свідомі маніпуляції. До комерційних світлин межі ХІХ-ХХ століть" Дениса Яшного мені не сподобався. тут складний стиль викладу, що не дуже корелює з попередніми текстами у книзі, і основні ідеї могли вміститися буквально в кілька тез: українці того часу були сфотографовані переважно не-українцями, через що трапляються надміру екзотизовані сюжети (люди в святкових вбраннях працюють на землі), а також не представлене міське життя. є відомості про світлини з кримськими татарами. із цим есеєм є технічна проблема, присутні згадки малюнків, а куар-код на ці малюнки відсутній, я писала видавництву і отримала від них лінк на ці зображення.

- у "Герої, мародери й "омолодження" після пожеж" Діани Клочко йдеться про традиції війн та батального мистецтва у Росії (авторка навіщось вживає слова "ерефія" та "ерефійці", неможливо), вона говорить про "подвиг колективної масакри... кількість жертв є ознакою святості", потім переходить до руйнації Києва у Другій Світовій, пояснює подальше озеленення міста, а також акцентує, що нині "урядовий квартал столиці контролюють численні блокпости з добре озброєними молодими людьми" (цікаво, хто ці люди? чому я бачила там немолодих людей? якийсь неприємний вайб Катерини Бабкіної, що була "між двома арміями").

- від "За ленінським планом монументальної пропаганди" Катерини Липи лишився якийсь дивний присмак: авторка і правильні речі говорить, але деякі її висновки про необхідність збереження радянської спадщини для подальших досліджень (?) мені незрозумілі. інколи складалося відчуття, що авторка живе в якомусь кращому світі, де є вибір між хорошим і дуже хорошим, а не між опціями, в яких або радянське одоробло на коні стоятиме тут до скону-віку, або його запетлюють і скинуть небайдужі громадяни. є тези про покращення міського простору з фразами "професійний дизайнер радо запроєктує унікальну ігрову зону для малечі". дизайнер зробить це безкоштовно? також вона висуває певні пропозиції щодо поводження з монументальними творами, а потім пише, що вона не спеціалістка в цьому, хай спеціалісти вигадують.

- "В архітектурній окупації" Ірини Пустиннікової - класний есей, де авторка жваво і легко говорить про "зразкову" розбудову міст за Російської Імперії, а також про вплив на церквобудівництво.

- у "Росія в українській архітектурі" Кирила Чуйка знову буде йтися про відбудову повоєнного Києва, наче попередніх двох есеїв про це було недостатньо, дякую, в мене немає деменції. вкотре подививувалася концепції квартир без кухонь на ХТЗ, неймовірне рішення. зустрічається теза, що широкі вулиці в містах Півдня та Сходу стали причиною чому "туди легко заїхала російська військова техніка", цікаво, але хотілося б дізнатися на що саме спирався автор.

- "Музика нульових: повзучий вплив росії на українську культуру" Анжеліки Рудницької - найгірший для мене текст у цій книзі, я дратувалася кожні два речення і мусила закривати книжку і дихати. спочатку авторка не гребує накинути патосу: і на "Червоній Руті-89" всередині КОЖНОГО звучало "Слава Україні", і американці, що плачуть від української пісні, але найбільша проблема в тому, що пані Рудницька не називає у тексті ні імен виконавців, продюсерів, ні назв гуртів чи хоч чогось конкретного. тут є речення "незадовго до міленіуму телеведучий, що потрапив в ефір одного з найпопулярніших каналів..." - і це жахливий вайб українського фейсбуку, де люблять писати завуальовано, щоб зрозуміли тільки свої, які вже і так розуміють. хто цей ведучий? коли саме це сталося? на якому телеканалі? це неповага до читачів. далі у тексті про ведучого кажуть "цей чоловік", ну я не знаю, може мова йде про Лорда Волдеморта? дуже розмито все: якісь артисти русифікувалися, якісь люди критикували, якісь телеканали...

- "Телеколаборація" Андрія Забіяки теж викликає кілька питань. Розповідь починається з речення "розважальне телебачення в освіченої патріотичної публіки викликає тільки роздратування та презирство". виходить, я неосвічене непатріотичне бидло, якщо люблю Майстершеф? у автора такі ж проблеми як у Анжеліки Рудницької, він уникає конкретики, наприклад фраза "офіс одного з трьох найбільших виробників контенту..". якого саме виробника? в чому проблема сказати? ще дуже цікаво, що автор в кінці тексту моралізує, що треба працювати над сенсами, пильно стежити за моральним становищем, але сам буквально абзац (!) тому розказував як працював з російським серіалом.

- "Російсько-українська динаміка в кіно" Лєни Чиченіної в моєму рейтингу найкращих есеїв у цій збірці, було приємно читати текст, багато назв фільмів, імен виробників кінопродукції, акторів, живі приклади. тут є нагадування, що другий і третій Ступки так і не були засуджені широким суспільством за свою ганебну діяльність на благо російської пропаганди, більш того, їх чомусь досі вважають поважними людьми. також тут ідеться про актуальні для сучасного українського кіно проблеми. хотілося б схожий текст про нашу документалістику.

- "Українська школа: дефініції, метафори й метаморфози (на прикладі шкільного курсу історії" Володимира Половського допомагає озирнутися на довгий пройдений шлях середньої освіти, на зміни у підручниках історії, на становлення ЗНО. смішно, що автор говорить про абсурдність писаних покликань на джерела у підручниках, коли існують куар-коди, а на наступній сторінці як джерело наведено лінк, який треба перенабирати ручками. мені було дивно, що історія міністрів освіти закінчується на Лілії Гриневич, а про горезвісного Шкарлета тут ані слова.

- "Вища освіта в полоні неефективної спадщини" Євгена Ніколаєва останній текст у цій збірці. тут автор пояснює принципи здобуття наукових ступенів та вчених звань в Україні, проблеми науковців, академічну недоброчесність, але чомусь також абсолютно не згадує Шкарлета, який аж проситься у рядки про академічу недоброчесність.

думаю, сюди ніхто вже не дочитає, але я рада, що змогла висловитися про цю збірку, а також рада, що купила її, бо вона розширила моє сприйняття певних тем.

[Katya · Rating 5 out of 5]

коротке резюме: русня – хуйня.

трошки довший відгук: дуже всеохопна збірка, яка зачепила навіть ті сфери впливу рф, про які я навіть не думала. зараз тільки починаю закривати прогалини в знанні історії, тому було цікаво дізнатися про вплив на суспільство через планування архітектури та будівництво церков.

[Ксенія Шпак]

Цікава збірка, особливо мені сподобалися есеї про архітектуру - їх тут було 3, але різнопланові: про типову й незручну радянську забудову, яку з-поміж іншого важко притомно експлуатувати (Чуйко), про плани совків з перебудови центру Києва, більшість з яких їм, на щастя, не вдалися (Липа): наприклад, хотіли знести фунікулер і вальнути гігантські сходи на весь пагорб, які б вели до пам'ятника Сталіну чи Лєніну (забула котрому). Есей про сакральну архітектуру, яка втратила своє обличчя чи не повністю (наприклад, хрестів з півмісяцем внизу, традиційних для України, я й не пригадую щоб бачила), а також про типові будинки, які пропонувалися до забудови в імперській Росії (есей Пустиннікової). Авторка зазначає, що Рос. імперія найперше будувала тюрми на нових територіях, я це прочитала, а наступного дня бачила новину про те, що на наших окупованих росіяни будуватимуть 25 нових тюряг. Віками невиправні.
Ще дуже зайшов есей Чиченіної про колаборації з росіянами в кіновиробництві. Про те, що молодші Ступки грали у пропагандистському рос. кіно, я знала, а от що Санін був співрежисером "Матчу смерті" - неприємне відкриття, для мене з його "Поводиря" починалася якісно нова сторінка укр. кіно.
Есей Українця про гру "Сталкер" теж доволі пізнавальний, про оцей неназваний (як і в серіалах нашого виробництва) простір без українських детальок, щоб не тригернути не дай біг росіян.
Есей Семківа - хороший, просто я з подружками буквально все це сто разів обговорювала ще в часи навчання на філологічному, тому для мене не нове, але не для філологів має бути цікаво. Автор позитивно нагадує нам, що попри всі заборони-нищення наші класики забезпечили нас цілком розвинутою літературою, дали нам дуже багато для письменства, наші вперті, хоробрі й невтомні бджілки (а ще ж і формування нац. свідомості часто на собі тягнули майже без помочі).
Найменше сподобався есей Рудницької, бо він був перенасичений пафосом, а прізвищ телеведучих, які не пускали в ефір українську музику, так і не названо (і я не розумію, хто це, бо в 90-ті була малою). Розумію, що, може, побоялась назвати, але й не розумію водночас:)
Були ще пару крінжових моментів типу "дзвіниця під золотим, як зуби цигана, шатром" (не те щоб я була позбавлена упереджень щодо ромів, але без цього порівняння дуже легко обійтися).
Загалом сподобалося.

[Lisa · Rating 5 out of 5]

Чудова книга, дуже рада була її отримати. Всі есеї класні, окрім, мабуть, про музику, бо я все ще відмовляюся зрозуміти, як можна було написати його без жодної згадки про конкретних виконавців і пісні.

[Maria]

Зручно читати порціями між відключеннями світла чи з ліхтарем. Єсеї різні і не тільки тематично, а й часом дуже вирізняються стилістикою оповіді. Бракувало уніфікації слів на позначення Росії і росіян Було цікаво, дещо вже знала, про дещо не здогадувалася, але мрії про рів з морозостійкими крокодилами-мутантами-вбивцями на кордоні з Росією видаються такими приємними і зігрівають душу.

Хотілося б післямову, малесеньку таку післямовочку.

[m. · Rating 5 out of 5]

Вступ пана Лїра – один із найсильніших (божечки як я не люблю цей штам) вступів до книг евер.
Він настільки органічний, що є й власне вступом-присвятою Роману Ратушному, та й водночас є твором-частиною збірки, який задає усю тональність для наступних сторінок.

Можна казати, що підняті питання русифікації (чи то пак, зрусифікованости й дерусифікації) є очевидними й банальними, та все ж, якщо вони банальні – чому вони досі й живуть мітами в світовому суспільстві й українському зокрема?

Кожен твір у книзі має свій темп й тональність, тому книжку найкраще розтягувати, виділяючи окремий час на кожен із текстів.

[ліда лісова · Rating 5 out of 5]

можна читати цю книжку як вступ до "за лаштунками" — і готуватися до неї
або читати після "за лаштунками" — й відпочивати

у будь-якому разі висновок один: лупати сю скалу тре ще довгенько, проте воно того варте

[Oleksandr Zholud · Rating 4 out of 5]

This is a collection of essays titled Cultural Expansion that discusses how Russian culture affected (or more precisely suppressed) Ukrainian one in a multitude of spheres: literature, games, architecture, TV, movies, and education. From the style of several essays, I guess some of them are based on social media blog posts by the authors.

The title has a twofold meaning: firstly, as a Russian expansion, just another front, less physical but not less real and secondly quoting a Ukrainian major publisher that tried to sell books for the Russian market after the 2014 invasion the essence of the argument being that translating Ukrainian works into Russian for Russian readers would help create a positive image of Ukrainians in the minds of Russians, expand the recognition of Ukrainian authors among the Russian audience (thus destroying the common argument "what do you have but Shevchenko"), deconstruct the myths of Russian propaganda about Ukraine, and simply bring money to the Ukrainian publisher.

The rest of the book discusses less why such expansion on the Russian market won’t work (and the current situation clearly proves it hasn’t worked) and more about many ways of Russian soft expansion. The most interesting and full of previously unknown information for me were several articles on architecture, from churches to standardized administrative buildings of 19th century. For example, right now most orthodox churches in Ukraine have shining golden domes of ‘fat’ muscovite style (affected by Muslim architecture), while historically they weren’t so shining, the form was different and even the crosses differ. However, even now most domes for small churches that can be bought online are of this muscovite design. Or that in the 1970s it was popular to arrange groups of buildings in such a way that they can be seen from space as a certain composition. For example, the longest house in Lutsk or the house in the shape of the letters "USSR" and the sun in Ternopil. Later, this approach was called "birdshit architecture" because from a bird's eye view, the composition looks beautiful, but when you go down to the level of human vision, there is neither convenience nor aesthetics.

I am not agreeing with some claims in some essays but overall, an interesting and mindful book.

The contents and authors:
Eugene Lyr. Let the three cursed Russia be silent...
Rostyslav Semkiv. Let's not shy away from our own: a few hundred words about the underestimated reserves of Ukrainian literature
Bohdan-Oleh Horobchuk. The (Un)Ukrainian Avant-Garde
Ostap Ukrainets. S.T.A.L.K.E.R. as a manifesto of the Soviet heritage
Denys Yashnyi. Trends or conscious manipulations. On commercial photographs of the turn of the nineteenth and twentieth centuries
Diana Klochko. Heroes, looters, and "rejuvenation" after the fires
Kateryna Lypa. According to Lenin's plan of monumental propaganda
Iryna Pustynnikova. Under architectural occupation
Kyrylo Chuyko. Russia in Ukrainian architecture
Anzhelika Rudnytska. Music of the 2000s: Russia's creeping influence on Ukrainian culture
Andriy Zabiyaka. TVcollaboration
Lena Chychenina. Russian-Ukrainian dynamics in cinema
Volodymyr Polovsky. Ukrainian school: definitions, metaphors, and metamorphoses (on the example of a school history course)
Yevhen Nikolayev. Higher Education in the Captivity of an Ineffective Legacy

[Bones Green · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно вартісна збірка статтей про колонізацію росією українського культурного й наукового простору. Освічені автори висвітлили значний спектр напрямків: від основних образотворчого мистецтва й літератури до медіа, кіно й освіти. Видання, яке справді потрібне для популяризації закордоном з метою ознайомлення іноземців із українськими історичними реаліями.

[Iryna · Rating 5 out of 5]

За загальним змістом 5/5, за стилістичною та настроєвою різноманітністю есеїв 4-/5.
Це та добірка, яка показує реальні масштаби того, про що ти нібито знав чи здогадувався. Особливо пару тем з запропонованих стали для мене новими чи несподіваними.
Музика, кіно, архітектура (сакральна та загальновживана), література, відео ігри(!), освіта та підсвідомі (сфальсифіковані та нав'язані) концепції - теми, що розкриваються знавцями своєї галузі.

Деякі тексти, резонували більше, деякі менше, та це абсолютно нормально, бо написані вони різними людьми і теми не всі однаково цікаві.

Найбільш цікавим мені видався есей Діани Клочко.

Однозначно варто читати.

[Irne Greenleaf · Rating 4 out of 5]

Цікава і корисна добірка есеїв. Найбільше мені сподобались статті про неможливість зворотньої культурної експансії, про вітчизняну війну і архетип відродження після пожежі, і про вищу освіту.

Підсвічено стільки проблем, що аж руки опускаються. Але - попереду майбутнє.

П. С. А от про вплив Війни і Миру на ��олодаря Перснів Джексона - це сильно. Як тепер дивитись улюблені фільми?))

[Natalya Yavorska · Rating 4 out of 5]

Це скоріше статті блогу оформлені в книгу, деякі глави читати дуже важко, якщо заглиблюватися і гуглити, а ті теми, що у всіх на слуху, доволі банальні і нічого нового.

Загалом, така книга чудово підходить для тих, хто тільки починає знайомитися з темою експансії росіі у всіх її проявах

[Tasha · Rating 5 out of 5]

Це збірка есеїв від фахівців у різних культурних галузях про те, як росіяни невпинно та послідовно нищили українські книжки, архітектуру, музику, історію, міську забудову, кіно й телебачення.

Для мене, певно, найочікуваніша книга цієї зими. І, можливо, очікування були дещо завищені, тож не повністю справдилися: зокрема немає есе про театр, що цікавило найбільше, а есе про комп’ютерні ігри — просто розповідь про від початку орієнтований на росгравців S.T.A.L.K.E.R, а не про ігри загалом. Деякі історії не стільки про російський слід, скільки про прикрий стан сучасної української, наприклад, міської забудови (без урахування людських потреб та зручності) або вищої освіти — проте цей останній есей чудово пояснює, чому заборона цитування російських джерел в освітніх програмах і науковій та науково-технічній діяльності ні в які «темні віки» нас не загонить.

З деякими твердженнями хочеться посперечатися. Наприклад, авдиторія Бикова на літфесті була більшою за слухачів Малдуна та Василя Махна, найімовірніше, тому що про двох останніх мало хто чув, а не тому що «чувак з метрополії наймудріший» (тут палкі вітання видавцям, які досі впевнені, що охочий читач сам знайде свою книжку, без зайвої реклами, і ще більш палкі тим, хто розкручував йбнрсн на українському ринку)... хотіла написати я, а потім нагуглила, що це була «Зелена хвиля», тож Ростислав Андрійович, певно, правий.
Дуже дивно було прочитати в есе Діани Клочко, що «політична підсвідомість» українців ідентифікувала «безвідмовних слуг держави» орками у 2022. Насправді їх так почали звати ще у 2014 і не через світогляд, а суто за доходяжну, алкоголічну й замурзану зовнішність. І «асиметрична відповідь» волонтерської допомоги фронту теж не 2022 року народження. Так, тепер підключилися всі регіони, масштаби побільшали, але написане читається так, ніби до 2022 ніхто такого не робив, а це не є правдою і применшує працю тих, хто волонтерить з 2014 року.
А от фільм «Дике кохання» я чомусь завжди сприймала українським — можливо, тому, що про нього писали в «Однокласнику», а Кіру Муратову — російською режисеркою (тільки з цієї книги дізналася, що це не так).

Від деяких історій просто кам’янієш. Наприклад, що серіалороби досі знімають російських акторів — тобто навіть після 24.02.2022. Цікаво, як вони це роблять чисто технічно, де проводять зйомку?
Або пам’ятаєте «Територію А»? Я не дуже задумувалась свого часу, куди ж подівся весь той яскравий музичний розквіт, який так любила, а варто було б.

Декого з авторів хочеться розцілувати — до того чітко, оголено-правдиво й барвисто-переконливо написали. Або просто зачепіли те, що відгукується особисто мені.

Ростислав Семків: «Лесі у свідомості наших співгромадян рішуче замало» — дуже згодна!

Катерина Липа. «Тому сучасний масовий український глядач (окрім жменьки шанувальників образотворчого мистецтва) переконаний, що це саме мистецтво мусить: а) бути життєподібним; б) бути «красивим» (найчастіше це означає солодкавеньким); в) чогось там навчати й до чогось закликати. Усе інше не сприймається, причому з агресивною категоричністю.»
Розділ «Що із цим добром робити?» — в саме серденько.

Ірина Пустиннікова. Я не знаю, як пані Ірині вдалося у такому короткому тексті розповісти так багато, послідовно, захопливо й корисно. Двічі перечитала і ще перечитуватиму.

Кирило Чуйко. Цей розділ треба читати хоча б для розуміння, чому не всі ОСББ стають будинками мрії за кілька місяців і чому радянська забудова вбила дбайливе ставлення до простору.

Анжеліка Рудницька. Це найболісніший для мене текст у збірці.

Андрій Забіяка. Дуже доступно пояснює на кіноприкладі, чому жодному культурному р-продукту не місце в українському просторі. «Навіть якщо ви знайдете настільки «гарних росіян», що погодяться знімати про Чорнобиль як про закономірний злочин, а не як про прикрий випадок, усе одно, поза Чорнобилем «совок» буде знятий у теплих кольорах, він буде яскравим та затишним. Кожен кадр пошепки казатиме: «Дивись, ну норм же було. Може, тре повернути все це?».

«Культурну експансію» не те щоб читаєш, її радше проживаєш. І цим вона окремо чудова.
І щоб пояснити, нащо нам ця книга і закладені у ній сенси (а я дуже хочу, щоб «Культурну експансію» прочитали всі українці, щоб її дарували у бібліотеки та родичам і друзям закордон), завершу словами Євгенія Ліра: «У цьому виданні ви прочитаєте десятки історій, побачите численні оптики й ракурси різних фахівців щодо того, чому саме культурна співпраця з росіянами — співпраця, а не експансія! — лише шкодить нашому захисту. … На жаль, інтелектуальна спільнота до останнього не хотіла затямити одну просту істину: гуманізація росіян — це подарунок машині їхньої пропаганди. Корисний аутсорс, який виконують самі опоненти. Віра у світле вирішення конфлікту через примирення, звісно, аніяк не перекреслює інші вчинки митців, що вирішили переконати росіян способом своєї творчості, але й не скасовує їхньої відповідальності. Концепцію «вікна Овертона» затягали соцмережами до остогидлости, але тут вона надзвичайно доречна. Шкода, але тут також можна вивести алгоритм, цього разу — невтішний.
Український лідер думок відбілює одного чи групу росіян за рахунок свого авторитету → авдиторія починає цікавитися цими росіянами, дивиться ток-шоу та ютуб-канали за їхньої участі → авдиторія потрапляє до російського інфопростору, відкриває для себе колег «відбіленого» росіянина → авдиторія поволі стає споживачем російського контенту.
…
Поза контекстом, поза розумінням тяглості цього процесу нескладно співчувати спробам «звести культурні містки» з росіянами. Щиро вірити в саму можливість культурної експансії українського мистецтва в росії можна тільки за однієї умови — якщо заплющити очі на попередні 400 років історії наших взаємин. Бо це вже було. І є. І буде — якщо після перемоги ми знову запалимо свічку гуманізму й усоте вирушимо шукати «своїх людей» у непроглядній, хижій темряві авторів та мовчазних співучасників геноциду.»

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Не скажу що це нова для мене тема. Бо по роботі дотичний до деколонізації публічного простору.
Не скажу що не було того чого я ще не знав. Але було і вдосталь нового. Бо раніше я переважно знайомився з експансією в літературі.
Вона невелика, але охоплює стільки суспільних тем.
Література, фотографія, архітектура, монументальне мистецтво, музика, телебачення, кіноіндустрія, освіта (середня і вища).
І все це доступною мовою з купою конкретних прикладів.
Я в розгубленості. Де її вивчати КОЖНОМУ, у випускному класі школи чи вже у виші? З обов'язковим заліком. не формальним, а таким, що покаже, що людина усвідомила і готова протидіяти.
Як сьогодні сказала Забужко на публічному записі Шалених авторок, після Перемоги нас чекають довгі роки гібридної інформаційно-культурної війни з московією. Тож ми всі повинні бути готові.
І якщо ви (як я) думаєте, що вже достатньо знаєте про російські "закладки", то ця книга продемонструє вам, що ніт, ні х@я ви не знаєте.

[Yurii · Rating 5 out of 5]

This book unmasks cultural evolution in Ukraine under soviet/russian pressure in the most chilling and adequate manner. I’m very grateful for those people who worked on this. Highly recommend for anyone who wants to understand Ukrainians in their struggle to be free.

[хель · Rating 4 out of 5]

тільки за розділи про архітектуру чотири зірочки, а не три. одночасно надто багато всього, і надто мало. есеї між собою ніяк не пов’язані, і за певної відсутності хоч якоїсь провідної ниточки між ними та відсутності структуризації їх читати складно

[Misha Serdiuk · Rating 5 out of 5]

Так-так, це збірка есеїв, яка розповідає про культурний вплив росії на різні галузі в Україні за часів незалежності.

Але окрім того, з її допомогою можна дізнатись, що в цих галузях взагалі відбувається, з якими проблемами вони стикаються… Про російський вплив на музику й кіно останнім часом все частіше говорять, але завдяки цій книзі можна замислитись й про майбутнє нашої освіти, науки, архітектури.

Думаю, навіть після перемоги багато описаних питань лишаться актуальними. Але описати проблему словами — дуже важливий крок до її вирішення.

[Oksana Ridkous · Rating 5 out of 5]

Бігти, читати і передавати далі. Мені, як історику за освітою, це все читалося як "бальзам на душу". Але дуже хочеться, щоб цю збірку прочитали якомога більше людей. Особливо тих, хто трішки "плаває" в історичних контекстах, хто любить розводити зраду на ФБ на рівному місці, хто знає, що від русні ніколи не було нічого хорошого, але в потрібний момент не знаходить аргументів, аби то підкреслити більш давніми фактами/кейсами. Свою гіпотезу щодо прочитаного перевірила на мамі - людині, яка не мала ніколи жодних позитивних ілюзій чи фантазій до імперії, союзу чи його спадщини. І яка сьогодні спрагла вивчати те, чого їй не розказували в школі або те, про що мовчали її батьки. Ця збірка поглибила її переконання, що все те, що було колись, то не її недобрі/сумнівні враження, то дійсно було не ок і цьому є ряд часом неочевидних доказів. Тож бачити її щире захоплення від читання і пізнання - надцінно!

[Klius Marichka · Rating 4 out of 5]

Мені нра'. В одному тексті трохи продиралася крізь надмір науковий стиль, але то може й не проблема, просто мені співпало з ненайкращими для читання умовами, а так, якби могла зануритися в читання у тиші, то може й краще той уривок пішов би. Енівей. Недовгі змістовні есеї, більшою мірою в гарній легкоперетравлюваній подачі. Про українську архітектуру, телебачення, музику, освіту в контексті впливу русні. Сучасно, по темі, переважно витримано в пристойно емоційному ключі. Радитиму друзям. Чисто типографічно видання недосконале, але книжковий блок не пручається, читати цілком норм, і окремий плюс за м'яку обкладинку, хай навіть знову дивним чином сфальцьовану, та все одно мені в рази краще за тверду оправу. Якісний нешароварний наукпоп про українську культуру. Chief's kiss 👌

[Natalya Kushnir · Rating 4 out of 5]

Класна збірка, яка дає уявлення про те, наскільки глибоко пустила коріння росія в Україні в культурному аспекті.

Про щось я знала, як от про музику, серіали, кіно. До речі, есей про музику, найгірший в збірці. Це ж треба було постаратися не згадати жодного! імені в тексті, ні в позитивному, ні в негативному сенсі. Цей есей найбільш узагальнений, розмитий і патетичний текст в усій збірці.

Про щось навіть не здогадувалась, як от про уніфіковані будівельні проєкти російської імперії чи архітектура церков. Бо про хрущовки чи, радянський монументаліз чи сталінський ампір знають, мабуть усі.

Дуже цікаво читати було про авангардистів, а ще про ігри.

Дивним був есей про шкільний курс історії, з якого так і не зрозуміло в чому полягала експансія. А ще, автор згадує як безглуздо давати в підручнику адреси інтернет сторінок, які треба набирати в ручну, коли можна дати QR коди і тут же в зносках адреси url, яку треба набрати руцями! 🤦‍♀️

Взагалі книжці катастрофічно бракує QR кодів. Хотілося під час читання відразу зрозуміти/побачити про що йдеться в есеї. Відсутність QR кодів чи не найсуттєвіший прокол цієї збірки.

Культурну Експансію критикують ще за відсутність уніфікації у визначеннях/граматиці і різну стилістику, але тут я не можу сказати щоб це мені заважало – бо в збірці тексти занадто різних людей, і разом з тим це своєрідний зріз різних рівнів і сфер культурної експансії сусідньої країни.

Чого мені ще бракувало, так це короткої інформації про кожного автора.

Але книжка безперечно варта уваги.

[Book · Rating 5 out of 5]

«Культурна експансія»

Вкотре хочу вам наголосити, що русня повинна зникнути. Однією фразою можна описати все відчуття від цієї книги. Видавництво настільки влучно видає книги, що вони прям в саме серце бьють.

Якщо бажаєте дізнатися, як русня захоплювала не тільки наші території, а й культурну складову, то ця книга саме для вас. Це збірка коротких моментів нашої культури від різних діячів, які описують детально, як русня поглинула нас.

Про неї дуже мало відгуків, вона не популярна в буктоці, саме тому і не розкручена. Дарма звісно, тому що ця книга повинна бути на полиці кожного українця, якому не байдужа доля нашої держави. Це наша історія і сучасність.

Напевно сама цікава та болюча частина цієї книги, це розділ від Євгена Ліра, де він чітко описує все. Мене дуже зачепив цей розділ. Далі частини не менш цікаві, але його прям топ.

Там є відповіді на такі питання як: «нас убивает не язьік», «что плохого в достаевском или в росийских сериалах» і т.п.

Ця книга для тих, хто за 10 років війни не змогли вибити з себе русню.

15/10

[Oleksandr Voroniuk · Rating 3 out of 5]

Сказати, що я розчарований - нічого не сказати

[Olena Skolozdra · Rating 5 out of 5]

Імпонує динаміка збірки. Зацікавленого читача(читачку) умовно запрошують на ревізію означень та відстеження російського паразитизму в контексті мистецтва, архітертури, літератури, кіно, музики, відеоігор (не очікували?) і тд.

А з її текстами можна гарно взаємодіяти- візьміть, до прикладу, роздуми Горобчука про (Не)український авангард і доповніть його свіженьким епізодом радіо Скоровода («Нотатки з мистецтва»Е4- Де дивитися, надихатися, або читати про український авангард?) або третім епізодом Культурного трибуналу.

П.с. З цікавості заглянула на prom.ua порахувати скільки восьмираменних хрестів виставлено в нас на продаж)

[Eugenia · Rating 5 out of 5]

Читати цю книжку боляче, боляче усвідомлювати власну сліпоту в минулому. Але є і плюс: попереду є багато часу для деколонізації у власній голові. Також вірю в те, що молодші з нас матимуть менше рашистського та імперського лайна у своєму житті. Щиро вдячна авторам. А ще більше - бук блогерам, які порадили цю книгу.

[Yan · Rating 5 out of 5]

Книга змушує подивитись на такі речі, про які ти раніше і не задумувався, а також дуже якісно очищує організм від перемогіуму і дає змогу тверезо оцінити об'єм роботи, який нам як суспільству необхідно буде виконати.

[Frankivets · Rating 5 out of 5]

Книга містить ряд статтей від фахівців про експансію росією українського простору: в галузі культури, архітектури, пісень, телебачення, освіти. І навіть стаття про одну комп'ютерну гру є.
Як людині, котра не любить комп. ігри, мало розуміється на архітектурі, а особливо церков - ці статті я читав не дуже будучи в контексі.
Ну але зрозуміло було, що вплив росії і там був чималий. Просто деталей мені із вищезгаданих причин було незрозуміло. А от на інші теми - досить сподобалося.

Ало то таке. В цілому - це дуже корисна книга. Здавалося б пише для багатьох про очевидні речі, але (!) розповідь у статтях є досить зрозумілою. Раджу читати, але по 1-2 статті на день, інакше враження змішаються, якщо стрибати з галузі на галузь одразу.

[Halina Hetman · Rating 3 out of 5]

В цілому пристойна збірка, якій недодали редактури. Не буду ділитися своїми враження від кожного окремого есею, рев'ю пані Дар'ї описує їх якнайкраще, особливо щодо подекуди недолугої стилістики.
Моя посередня оцінка стосується не змісту книги, а недоліків її електронної версії. Я купляла книгу на сайті видавця і була шокована її низькою ілюстративною якістю. Більшість есеїв вимагають ілюстрацій, так як їхні теми - архітектура, живопис, містобудівництво, кінематограф. В кращому випадку, ці ілюстрації розташовані на окремих папках в якомусь гугл диску, на який наприкінці книги дано текстове посилання і куди треба зазирати паралельно з читанням, а в гіршому - вони просто відсутні, і в автора навіть думки не було додати візуальне підтвердження своїх слів. В найгіршому ж випадку, в есеї Дениса Яшого "Тренди чи свідомі маніпуляції. До комерційних світлин межі ХІХ—ХХ століть", ті самі світлини не показані взагалі, проте описані текстом (!), тож читачу треба вигадувати, як саме вони виглядають. Жодного посилання на джерела, чи бодай якогось натяка, де можна "прикластися" до тих фото��рафій.
Не розумію, чому в форматі epub не можна було додати ілюстрації. Купуючи електронні книги, я розраховую на те, що вони будуть оформлені на одному рівні з паперовими, але у цього видавництва було якесь інше бачення своєї продукції.

[Ангеліна Іванченко · Rating 3 out of 5]

Мабуть, мала інші очікування, тому що взявши цю книгу до рук я зловила шок. У мене було віддчуття, що перемішалися коні й люди: статті стилістично різні й про різне. Обіцяючи «багатовимірну картину агресивної поведінки росії в українському культурному полі» нам дали загальні знання з різних сфер в нерівномірній кількості. Наприклад, по одному есею про літературу, відеоігри та музику, а про архітектуру маємо аж цілих три.
Тут вам і науковий формат, і формат дописів для фейсбуку, і якісь збручівські вайби, а заразом з тим якісні матеріали рівня крутих медіа по типу The Ukrainians чи випусків Локальної історії.
Отож, брати на свій страх і ризик. Особисто для мене цінними є буквально два есея з чотирнадцяти (!), хоча тема колоніальних студій мене неймовірно цікавить. Залишилося відчуття переливання з пустого в порожнє, бо активний громадянин для себе нового знайде вкрай мало (навіть в трьох есеях про архітектуру — це буквально ті теми, які шуміли на всю Україну).

[Настя Мельниченко · Rating 4 out of 5]

Загалом - добре. Та очікувала більшого.
Трохи слабує редактура: у одному з розділів (про листівки) автор неодноразово посилається на малюнки, яких нема. У іншому, вже інший автор, критикує довгі друковані посилання на матеріали замість qr-кодів, і на тому ж та наступному розгорті ми бачимо довгі, набрані послання замість qr-кодів. Ще десь це були скомпільовані фейсбусні пости, навіть не відредаговані до збірки (і ні, це не редакторський чи авторський задум)
Рівень розділів різний: десь яскравий та глибокий, десь поверхневий та "ні про що". Напевно, очікувала більшого занурення від читання, але цього не сталося.
Але стравлю 4, бо таки є дуже класні розділи:)

[Yana Anatska · Rating 4 out of 5]

Хотіла б окремо відзначити есей Катерини Липи, дуже мені сподобався.
Чому чотири?
- зловживання словом «фронт» (культурний, інформаційний і тд) деякими авторами;
- деякі есеї втратили читабельність через нашарування фактів на одиницю площі;
- qr коди знаходяться вкінці есею, це банально не зручно;
- не будемо «тикати пальцями», але коли вже додаєте картинки до тексту, то треба їх подавати структуровано (стосується одного автора);