What do you think?
Rate this book
Зібрання творів
Кларк Ештон Сміт (1893–1961) — американський поет, автор оповідань у жанрах горору й химерної фантастики, скульптор і художник.
У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.
Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.
Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.
Сюжетні лінії, локації та персонажі деяких Смітових оповідань стали частиною світу культової настільної рольової гри «Підземелля і дракони», а естетика його текстів, картин і скульптур наснажує до творчості сучасних музикантів і художників.
Усе життя Кларк Ештон Сміт вважав своїм покликанням саме поезію, і ця любов до художньої образності добре відчувається навіть у його прозових творах. І хоч вони не принесли авторові широкого прижиттєвого визнання, проте стали джерелом натхнення для багатьох сучасників і послідовників. А отже, своєю творчістю Сміт справдив власний вислів: «Істинний поет не є творінням епохи, він творить свою власну епоху».
Ось як Говард Філіпс Лавкрафт у своєму листі до Сміта від 3 грудня 1929 року відгукувався про його «Оповідь Сатампри Зейроса»:
«… яка атмосфера! Я бачу, я відчуваю, я чую запахи тих джунґлів довкола стародавнього Комморіома, який і понині, я цілком певен, має лежати, похований під льодовиковою кригою поблизу Платої, що у країні Ломар! Я переконаний, що саме про це осердя предковічного жаху думав божевільний араб Абдул Альхазред, коли він — навіть він! — залишив дещо неназваним і позначеним самими лише рядами зірочок у вцілілому рукописі свого проклятого й забороненого Некрономікону!»
Зібрання творів Кларка Ештона Сміта містить вибрані оповідання автора, що вперше публікуються українською, і має познайомити читачів із частиною його непересічного літературного доробку.
Переклад з англійської, передмова та примітки
Євгена Онуфрієнка
У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.
Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.
Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.
Сюжетні лінії, локації та персонажі деяких Смітових оповідань стали частиною світу культової настільної рольової гри «Підземелля і дракони», а естетика його текстів, картин і скульптур наснажує до творчості сучасних музикантів і художників.
Усе життя Кларк Ештон Сміт вважав своїм покликанням саме поезію, і ця любов до художньої образності добре відчувається навіть у його прозових творах. І хоч вони не принесли авторові широкого прижиттєвого визнання, проте стали джерелом натхнення для багатьох сучасників і послідовників. А отже, своєю творчістю Сміт справдив власний вислів: «Істинний поет не є творінням епохи, він творить свою власну епоху».
Ось як Говард Філіпс Лавкрафт у своєму листі до Сміта від 3 грудня 1929 року відгукувався про його «Оповідь Сатампри Зейроса»:
«… яка атмосфера! Я бачу, я відчуваю, я чую запахи тих джунґлів довкола стародавнього Комморіома, який і понині, я цілком певен, має лежати, похований під льодовиковою кригою поблизу Платої, що у країні Ломар! Я переконаний, що саме про це осердя предковічного жаху думав божевільний араб Абдул Альхазред, коли він — навіть він! — залишив дещо неназваним і позначеним самими лише рядами зірочок у вцілілому рукописі свого проклятого й забороненого Некрономікону!»
Зібрання творів Кларка Ештона Сміта містить вибрані оповідання автора, що вперше публікуються українською, і має познайомити читачів із частиною його непересічного літературного доробку.
Переклад з англійської, передмова та примітки
Євгена Онуфрієнка
568 pages, Hardcover
Published January 1, 2023
16 people are currently reading
85 people want to read
About the author
Clark Ashton Smith
722 books1,013 followersClark Ashton Smith was a poet, sculptor, painter and author of fantasy, horror and science fiction short stories. It is for these stories, and his literary friendship with H. P. Lovecraft from 1922 until Lovecraft's death in 1937, that he is mainly remembered today. With Lovecraft and Robert E. Howard, also a friend and correspondent, Smith remains one of the most famous contributors to the pulp magazine Weird Tales.
His writings are posted at his official website.
His writings are posted at his official website.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
Read
March 26, 2023Кларк Ештон Сміт є одним з "химерної трійці", яка і заклала фундамент американської фантастики. Інші двоє учасників - ГФЛ (в миру Говард Філіпс Лавкрафт) та Роберт Говард, автор Конана. Власне, це мене раніше й дивувало: що спільного між ГФЛ та Говардом? Кларктон-Еш (як його лагідно називав ГФЛ) є тієї ланкою, яка сполучає перших двох авторів. Якщо Говард пише фентезі, а ГФЛ - жахи, то Кларктон-Еш - жахи та фентезі. З одного боку, епічне фентезі про "прадавні" часи землі (Гіперборея є й в Кларктона-Еша), з іншого - лихі чаклуни та чорна магія, яка так нагадує ГФЛ.
Власне, тут й найбільше відчувається вплив Сміта на Генрі Каттнера та його дружину Кетрін Мур (відому як К.Л. Мур, бо вона мусила приховувати, що була жінкою, і видавала твори під таким псевдонімом). Прямо видно, які ця подружня пара запозичує - в Клартона-Еша, а не ГФЛ, хоча вони належали саме до Лавкрафтіанського кола. Зокрема, "Темний світ" - це втілення вдосконаленого методу Кларктона-Еша.
Але на цьому хороші новини завершуються. Твори Сміта доволі... повторювані. В них центральний персонаж - чаклун (як антагоніст чи протагоніст). А сюжету деколи взагалі немає. Так, поезія в прозі, тобто безсюжетні видіння чи перекази. Загалом, відчувається, що Сміт (як і ГФЛ та Говард) - людина, яка не може адаптуватися / знайти своє місце в американському суспільстві. Втім, ця неадаптованість межує зі страхом. Тому Сміт стільки пише про чаклунів, які контролюють все на світі. Така собі фентезійна теорія змови. Цікаво, що тільки фінансове становище Сміта стабілізувалося - він майже перестав писати. Втім, це співпало із загибеллю Говарда та смертю ГФЛ. Тому пояснення може бути складнішим. Але в ГФЛ... така ж логіка. Деструктивні сили в його світі - це ті соціальні групи, які змінюють соціальний порядок в США. Не лише багаті промисловці-капіталісти, але й афроамериканці, які хочуть прав. Власне, тому Уельбек і зазначав, що расизм в ГФЛ невід'ємний: без нього не буде моторошності. Власне, як соціолог, я бачу причину саме в страхові перед тими соціальними силами, які підривають той соціальний порядок, де ГФЛ був би джентельменом, жив би з ренти і користувався б повагою оточення. Але повернімося до Сміта.
Власне, через повторюваність я просто не зміг завершити книгу, зупинившись на 400-ій сторінці. Так, визнаю вплив автор на подальшу літературу. Зокрема, розумію, чому Бредбері вирішив стати письменником саме під впливом Сміта. "Марсіанські хроніки" - це варіації на тему Сміта. Але, на жаль, стиль Кларктона-Еша промальовується вже на перших 150-200 сторінках. Далі повтори, повтори, повтори.
На жаль, цього року читання в мене йде тяжче, тому, на жаль, змушений відкласти цю книгу. І рухатися далі. Все ж таки, це одне з прав читачів та читачок: не завершувати книги, які не приносять ні користі, ні задоволення
Власне, тут й найбільше відчувається вплив Сміта на Генрі Каттнера та його дружину Кетрін Мур (відому як К.Л. Мур, бо вона мусила приховувати, що була жінкою, і видавала твори під таким псевдонімом). Прямо видно, які ця подружня пара запозичує - в Клартона-Еша, а не ГФЛ, хоча вони належали саме до Лавкрафтіанського кола. Зокрема, "Темний світ" - це втілення вдосконаленого методу Кларктона-Еша.
Але на цьому хороші новини завершуються. Твори Сміта доволі... повторювані. В них центральний персонаж - чаклун (як антагоніст чи протагоніст). А сюжету деколи взагалі немає. Так, поезія в прозі, тобто безсюжетні видіння чи перекази. Загалом, відчувається, що Сміт (як і ГФЛ та Говард) - людина, яка не може адаптуватися / знайти своє місце в американському суспільстві. Втім, ця неадаптованість межує зі страхом. Тому Сміт стільки пише про чаклунів, які контролюють все на світі. Така собі фентезійна теорія змови. Цікаво, що тільки фінансове становище Сміта стабілізувалося - він майже перестав писати. Втім, це співпало із загибеллю Говарда та смертю ГФЛ. Тому пояснення може бути складнішим. Але в ГФЛ... така ж логіка. Деструктивні сили в його світі - це ті соціальні групи, які змінюють соціальний порядок в США. Не лише багаті промисловці-капіталісти, але й афроамериканці, які хочуть прав. Власне, тому Уельбек і зазначав, що расизм в ГФЛ невід'ємний: без нього не буде моторошності. Власне, як соціолог, я бачу причину саме в страхові перед тими соціальними силами, які підривають той соціальний порядок, де ГФЛ був би джентельменом, жив би з ренти і користувався б повагою оточення. Але повернімося до Сміта.
Власне, через повторюваність я просто не зміг завершити книгу, зупинившись на 400-ій сторінці. Так, визнаю вплив автор на подальшу літературу. Зокрема, розумію, чому Бредбері вирішив стати письменником саме під впливом Сміта. "Марсіанські хроніки" - це варіації на тему Сміта. Але, на жаль, стиль Кларктона-Еша промальовується вже на перших 150-200 сторінках. Далі повтори, повтори, повтори.
На жаль, цього року читання в мене йде тяжче, тому, на жаль, змушений відкласти цю книгу. І рухатися далі. Все ж таки, це одне з прав читачів та читачок: не завершувати книги, які не приносять ні користі, ні задоволення
March 6, 2023
Бачить бог, чи що там у тих хвилях сивого небесного моря снує, як же мене захоплюють поети, митці, музиканти, котрі, не боячись гніву верхніх, Творять у своїм маєстаті: лінійку сюди, накреслив, лінійку в інший кінець, провів лінію. Кларк Ештон Сміт і собі накреслив безмежний простір... не перелічити усіх печер, оазисів, урвищ, що їх письменник залишив по собі і ґречно відкрив вхід для кожного.
Ніде правди діти, тексти у Сміта густі, мов кисіль, через надмір описів, майже, як у Лавкрафта. Та у Сміта відступи виростають у цілі скелі, стають уповні самостійним твором, тоді як герої, здається, плавають у низовинних вологощах.
Його герої - то Hermit з полотна Еме, ченці Гюїсманса, типаж мандрівника Каспара Давида Фрідріха, невиправний хворобливий романтик По, закоханий в інфернальну красу, проте у всіх випадках це завжди персона непересічна. Та й ідеться про події непересічні. Є історії, покликані, про мене, не більш як нажахати читача, щоби він нетерпляче чекав появи наступного твору автора, є й без сумніву тексти набагато глибші. Почасти перед якимось з дієвців постає виклик - вмерти чи розкрити таїну. О, ви скажете, що це ж іще тягнеться від Геракліта й Платона, Томи й Бекона, да Вінчі й Коперника, безсмертного Фауста! Не бачу нічого лихого, бо коли питання ставлять - значить є потреба у відповідях на нього.
Декому з пілігримів світу Сміта вдається віднайти ту саму грудь "природи безконечної", дехто застрягає у власних мареннях. У сутінковій імлі виростають один за одним постаті Абота, Тсатоґґуа, Мордіґґіана. Старі кóлоси рівняють сей світ своїми ступнями, нізвідки знову з'являється Атлантида, похована ще Платоном, нині існуючі світи тліють, щоби дати основу новим спорудам всесвіту.
....
Окремо зауважу, з якою любов'ю і пошаною до творчості автора Видавництво Жупанського та перекладач Євген Онуфрієнко підійшли до справи. У видання уміщені, зокрема, первісні варіанти текстів, відхилені Weird Tales, так і не надруковані часописом уривки. Ну і звісно ж переклад - він блискучий! Вкотре переконуюся, що читати в оригіналі добре, та коли автори зі світової спадщини промовляють до тебе рідною мовою - це без сумніву розмова інтимніша й одвертіша. Саме від таланту перекладача залежить повнота сього діалогу. А цією ж бесідою можна розкошувати!
Ніде правди діти, тексти у Сміта густі, мов кисіль, через надмір описів, майже, як у Лавкрафта. Та у Сміта відступи виростають у цілі скелі, стають уповні самостійним твором, тоді як герої, здається, плавають у низовинних вологощах.
Його герої - то Hermit з полотна Еме, ченці Гюїсманса, типаж мандрівника Каспара Давида Фрідріха, невиправний хворобливий романтик По, закоханий в інфернальну красу, проте у всіх випадках це завжди персона непересічна. Та й ідеться про події непересічні. Є історії, покликані, про мене, не більш як нажахати читача, щоби він нетерпляче чекав появи наступного твору автора, є й без сумніву тексти набагато глибші. Почасти перед якимось з дієвців постає виклик - вмерти чи розкрити таїну. О, ви скажете, що це ж іще тягнеться від Геракліта й Платона, Томи й Бекона, да Вінчі й Коперника, безсмертного Фауста! Не бачу нічого лихого, бо коли питання ставлять - значить є потреба у відповідях на нього.
Декому з пілігримів світу Сміта вдається віднайти ту саму грудь "природи безконечної", дехто застрягає у власних мареннях. У сутінковій імлі виростають один за одним постаті Абота, Тсатоґґуа, Мордіґґіана. Старі кóлоси рівняють сей світ своїми ступнями, нізвідки знову з'являється Атлантида, похована ще Платоном, нині існуючі світи тліють, щоби дати основу новим спорудам всесвіту.
....
Окремо зауважу, з якою любов'ю і пошаною до творчості автора Видавництво Жупанського та перекладач Євген Онуфрієнко підійшли до справи. У видання уміщені, зокрема, первісні варіанти текстів, відхилені Weird Tales, так і не надруковані часописом уривки. Ну і звісно ж переклад - він блискучий! Вкотре переконуюся, що читати в оригіналі добре, та коли автори зі світової спадщини промовляють до тебе рідною мовою - це без сумніву розмова інтимніша й одвертіша. Саме від таланту перекладача залежить повнота сього діалогу. А цією ж бесідою можна розкошувати!
April 25, 2023
Кларк Ештон Сміт «Зібрання творів»
Збірка химерних оповідок (2023).
«Я розповім цю легенду так, як розповідатимуть її на останньому континенті Зотік, під тьмяним сонцем і сумовитими небесами, на яких надвечірньої пори сходитимуть страхітливо яскраві зорі»
Атмосферно, дивовижно та до божевілля поетично…
Що вам відомо про Гіперборею? А про зниклий під океанським водами Посейдоніс? Можливо, про південну провінцію середньовічної Франції – Аверойн, чи химерний Зотік – «останній континент Землі під потьмянілим і збляклим сонцем»? І на сам кінець, «Загублені світи» безмежного космосу, десь на краю безодні, що межують з паралельними світами?
Неповторний Кларк Ештон Сміт у своїх «темних оповідках» знайомить читача з неймовірними місцями Всесвіту, де немає межі між реальністю, давньою магію, давніми легендами та майстерною вигадкою.
Де великі боги сивої давнини, найжахливіші некроматни та чаклуни, кровожерливі істоти населяють примарні світи на межі зникнення. Де існує незвідана далека планета Зіккарф, в Середньовіччі править чорна магія та страхітливі монстри, а знайомі нам континенти навіки покояться в океанічних глибинних, залишивши після себе лиш невеликі живі просторі, де править жорстокість та руйнування.
Де смертним людям: ченцям, торговцям, мандрівникам чи злодіям, приготована небезпечна зустріч з найчарівнішим Злом, закинутим чудовиськом Космосу чи пекельним виродком Пекла, а то й найстрашнішим – лиховісним вивертом невблаганної долі.
Де «Кінець історії» стає новим початком, а смерть тіла – не знімає небезпечним проклять та страхітливих пророцтв.
Де «Останнє заклинання» ятрить старі рани та доводить істину про неможливість та незмінність людського фатуму, навіть наймайстернішим чорнокнижникам.
Де химерна історія розповідається пишною та поетичною мовою, що зачаровує не гірше чим давньогрецька Ламія.
Кларк Ештон Сміт, уже майже століття, зачаровує своїми фантастично дивними темними історіями все нових читачів. Справжньою та неповторною «поезією у прозі».
Так що, вимкни Wi-Fi, читай книги.
Збірка химерних оповідок (2023).
«Я розповім цю легенду так, як розповідатимуть її на останньому континенті Зотік, під тьмяним сонцем і сумовитими небесами, на яких надвечірньої пори сходитимуть страхітливо яскраві зорі»
Атмосферно, дивовижно та до божевілля поетично…
Що вам відомо про Гіперборею? А про зниклий під океанським водами Посейдоніс? Можливо, про південну провінцію середньовічної Франції – Аверойн, чи химерний Зотік – «останній континент Землі під потьмянілим і збляклим сонцем»? І на сам кінець, «Загублені світи» безмежного космосу, десь на краю безодні, що межують з паралельними світами?
Неповторний Кларк Ештон Сміт у своїх «темних оповідках» знайомить читача з неймовірними місцями Всесвіту, де немає межі між реальністю, давньою магію, давніми легендами та майстерною вигадкою.
Де великі боги сивої давнини, найжахливіші некроматни та чаклуни, кровожерливі істоти населяють примарні світи на межі зникнення. Де існує незвідана далека планета Зіккарф, в Середньовіччі править чорна магія та страхітливі монстри, а знайомі нам континенти навіки покояться в океанічних глибинних, залишивши після себе лиш невеликі живі просторі, де править жорстокість та руйнування.
Де смертним людям: ченцям, торговцям, мандрівникам чи злодіям, приготована небезпечна зустріч з найчарівнішим Злом, закинутим чудовиськом Космосу чи пекельним виродком Пекла, а то й найстрашнішим – лиховісним вивертом невблаганної долі.
Де «Кінець історії» стає новим початком, а смерть тіла – не знімає небезпечним проклять та страхітливих пророцтв.
Де «Останнє заклинання» ятрить старі рани та доводить істину про неможливість та незмінність людського фатуму, навіть наймайстернішим чорнокнижникам.
Де химерна історія розповідається пишною та поетичною мовою, що зачаровує не гірше чим давньогрецька Ламія.
Кларк Ештон Сміт, уже майже століття, зачаровує своїми фантастично дивними темними історіями все нових читачів. Справжньою та неповторною «поезією у прозі».
Так що, вимкни Wi-Fi, читай книги.
Read
May 7, 2023На український переклад цієї книжки понаписувано такі красиві відгуки, що мені якось і невдобно щось ще писати.
Натомість хочеться сісти її обговорювати з кимось за трилітровий чайником чаю, і пошукати арти по ній, бо джерело химерних образів тут невичерпне.
Також золоту зірочку отримує перекладач - дуже гарна робота!
Натомість хочеться сісти її обговорювати з кимось за трилітровий чайником чаю, і пошукати арти по ній, бо джерело химерних образів тут невичерпне.
Також золоту зірочку отримує перекладач - дуже гарна робота!
March 9, 2024
Цікавіше, ніж Лавкрафт. Короткі оповідання нагадують чимось темні темні казки у вигаданих світах. Не подобається лише те, що ці міфи з теософії про лемурів, Атлантиду, гіперборею тут в основі фантазії. Добряче тоді штормила Блаватська уяву людям початку 20 ст.
May 22, 2023
Завдячуючи неймовірним зусиллям Видавництва Жупанського та титанічній роботі перекаладача, я отримав те, про що знав, але і те, що давно чекав. А саме по справжньому темне і по справжньому фентезі. Дякуючи досить непоганим авторам, таким як Джо Аберкромбі та Майкл Муркок, ми маємо уявлення, про “темнефентезі”. Творі у жанрі пригодницького роману з елементами фольклору та авторських варіантів релігійних світоглядів. Але всі ці твори лежать десь на полиці у м’якій обкладинці, в кращому варіанті з обкладинкою Майкла Уелана, припадаючи пилюкою, після першого прочитання. Я не хочу сказати, що це погані твори. Це напрочуд хороші твори, але це хороші роботи, майстрів, а ми маємо справу із генієм слова та людиною із фантазією, а саме - Кларком Ештоном Смітом.
Сьогодні нам чудово відома трійця із журналу weird tales, журналу, що став родовищем самородків у жанрах фантастики, пригод та фентезі, котрі нормальні люди у ті часи, називали меч і магія, або меч і планета. Назви зумовлені сюжетом, де герой потрапляє на якусь планету, де рівень цивілізації, на рівні перших віків, Нашої Ери. Багато авторів писало у цих жанрах, але саме Кларк Ештон Сміт, привернув мою увагу. Він був генієм слова і справжнім майстром. Кровлі, Чемберс – писали непогано. Але одна лише “Імперія некромантів” – заворожує своїми описами. Написано настільки гарно, що читача історія просто затягує у себе, як тенета павука, того самого, що у творі, “Сім ґешів ”. Можна особливо не вникати в сюжет, а читати, сповнені дивацтв, переплетінь образів та поетичності, описи світів, рослин чи істот, котрі вигадані Ештоном-Смітом. Виникає відчуття, що провалюєшся в ілюстрацію, виконану Фразеттою, або Ройо. Маю зауважити, автор використав неймовірно багато концепцій. Адже в 30х роках, читач не був перенасичений сюжетам та заворотами, як сьогодні, тому автори і використовували, розмаїття близьких, але в водночас дуже різних світів, котрі до того ж виглядають оригінально. Деякі кліше, деякі новаторства – поєднуючись, утворюють шедевр. Дуже добре підібраний розмір творів. Це не великі цикли романів, це коротенькі повісті, що дає можливість зупинитись і перепочити на будь-якій. Не кожному твору, треба бути велетенським романом, на 500 сторінок і 10 томів, щоб розкривати світи та чудацтва.
Щодо наповнення видання, воно засноване на п’яти томах - The Collected Fantasies of Clark Ashton Smith Series, де із кожного, взято до п’яти творів. І гадаю, варто перейти до розгляду самих творів. Якось не хотілося поспішати із творами, котрі до того ж виходили у різні роки. Отож читання сильно розтягнулося. Крім того - не бачу сенсу оцінювати твори за якоюсь шкалою. Це не комікс, котрий має певний стан. Твір або сподобався, або ні. В даному випадку, твори сподобалися своєю незвичністю та плавними переходами у самих текстах. Якщо Роберт Ірвін Говард – різкий, неначе ягуар, Майкл Муркок – його твори віддають нотками важкого металу, а твори Джо Аберкромбі – максимальним доведенням, то твори Сміта схожі на каламутний розчин. І в кожному творі ця каламутність різна і в певній мірі, позначає певні особливості чи нюанси. І коливається від темно-синього, до темно-зеленого. Нижче, трохи про самі цикли.
Як відомо, Сміт мав дуже обширні знання, як в літературі так і в історії. Тому і користувався топонімами із різних древніх робіт. Це в купі із його знаннями англійської та інших мов, породило його заворожуючий стиль. До прикладу, “Рокована доля Авусла Вутоквана”. Твір написаний просто, сюжет на рівні класичної казки, але описи, формують цілком живий світ зі своїми умовностями і чудовиськами. Деякі прості, деякі складні. Але вони виглядають органічними у світах, створених Смітом. Саме описи і роблять стиль Кларка Ештона, таким, котрим запам’ятався він особисто мені, за що і викликає зацікавленість.
Тут Сміт дивує неймовірними поворотами у сюжетах. Особливо, його стиль, завертати у самий останній момент, коли думаєш, що все уже закінчено, але ні! Автор завертає такий поворот, що починаєш читати із більшою цікавістю. Хто б міг подумати, що на Сфаномої, буде небезпечно? Як фанату творів про Кулла-завойовника, приємно бачити Атлантиду, згадки Лемурії та інших, вигаданих світів, котрі могли б бути цілком реальними. Так, у Сміта тут є певні кліше в описі тих чи інших місць, але це були тридцяті і кліше, починали створюватись.
Якби це не було частиною світів Кларка Ештона Сміта, я би оминув ці твори. Занадто сильно схоже на Короля у жовтому, але схоже на Короля у жовтому, рівно до того моменту, коли ще не почалася дія. Обов’язково треба пам’ятати, що це Сміт. Людина котра створювала кліше, а не користувалася ними. Коли ж у творі ми бачимо зіткнення головного героя і головного зла, тут ми бачимо всі сильні сторони автора. Аверойнський звір, та Ілурнійський колос. Два абсолютно різні, по своєму наповненню, але такі динамічні твори. Деяким любителям вимушеного зла, де немає героїв і злодіїв, має сподобатись. Але все ж таки, у творах Сміта, є чітко виражені герої, котрі так чи інакше роблять героїчні вчинки, хай і переслідуючи свої певні низькі цілі, як наприклад в Ілурнійському колосі.
Мабуть найцікавіша і наймальовничіша частина збірки, або ж я просто люблю хорошу, по справжньому темну магію. Котра через якісь певні острахи, або банальне невміння - відсутня у живших після Сміта, авторів. Майже у всіх творах, ми бачимо надприроднє, нелюдське, хтонічне зло, умови, які присутні на континентах епохи Зотіка, створюють сприятливе середовище для подібних явищ. Наприклад життя істот із певними розмірами і певними здібностями. Неймовірні описи, абсолютно всього: починаючи від опису тортур, закінчуючи описом, найдрібніших приготувань та дій, основних діючих героїв творів. Дуже влучно можна описати цикл як “Театр чорної комедії”, адже тут дуже багато бридкого, огидного, некротичного, та схибленого. Деякі речі, Сміт не описує, але має на увазі. Цього читачеві достатньо, аби уявляти і надалі, повну картину дії, адже Кларк Ештон Сміт – це художник словом. Я намагався підібрати відповідного по стилю, але Фразетта і Ройо – малювали героїв, а Сміт зображував розклад і смерть, але в настільки гіперболізованій та фантастичній формах, що я і не згадаю жодного із відомих мені художників, хто міг таке зобразити. Поєднання дуже розвинутої науки, найтемніших чарів, та абсолютно викривлена і місцями зникла мораль у звичному нам розумінні. Сад Адомфи та Острів мучителів – одні із найбільш вражаючих повістей, але у той же час, досить огидних. І в жодному творі, Сміт себе не стримує, якщо ситуація потребує опису, автор це описує. У всіх деталях, подробицях та нюансах. Часто виникає відчуття абсолютного занурення у твір.
Гарна атмосфера, Вмираючої Землі, де вона дійсно вмирає. Ми бачимо у творі залишки тої колишньої величі, котра наповняла планету. Як відомо, перед глобальними вимираннями, викликаними катаклізмом, наприклад, перед Льодовиковим періодом, тваринний і рослинний світ максимально різноманітний. Так і тут. Начебто все тут – Зотік, але його багатогранні, вишліфовані до блиску сторони просто притягують і не відпускають, як пастки у лабіринті Маалдвеба. В кожній із розповідей – є якась унікальність, мальовничість, а більше того – реалізм. Настільки велика кількість описів, може здатися незвичною, але саме ця кількість і є одною з особливостей творів Сміта.
Візьмемо Імперію некромантів та Острів мучителів. Назви можуть видатися дешевим. Так і є бо твори друкувалися у дешевих журналах, по 10 або 25 центів за журнал. Два кардинально різні твори. Перший тяжіє до фентезійного, а другий – до наукового. Імперія некромантів, чимось нагадує не авторський твір, а скоріше міф і якби не дивовижно поетична мова автора, твір можна було сприйняти за легенду. Автор дуже добре вміє тримати у напрузі, особливо це помітно у творі, Могильний Бог. До кінця твору, не зрозуміло, що саме нас очікує і з яким саме жахом зустрінеться читач. Тобто ми бачимо культ, нам описують чутки про місто і поступово наближають до того, що ці чутки і породило. Але із самого початку, нам дають зрозуміти, що із містом, щось не так, як має бути.
Взагалі саме оці переплетіння псевдонаукового підходу та дуже помітно міфологічного елементу, а також вдало розміщені елементи саспенсу, створюють той неймовірний світ меча і магії котрий у свою чергу знайшов у майбутньому дуже багато послідовувачів. Як у музиці так і в інших культурних сферах.
Тут я звернув би особливу увагу на Склепи Йог-Вомбіса та Скверну Йондо. Адже 20ті і 30ті роки в США, характерні тим, що у ті часи було багато журналів типу Planet Stories. Цей жанр ще називали Sword and Planet, (у нас би його охрестили космічним фентезі. Звичайно поняття космічного фентезі, абсолютно не відповідає сутності творів, котрі традиційно відносять до наукової фантастики). В часи, коли ще не було доступно вивчити космос, Марс і Венера, вважались населеними. Слідуючи духом часу, але привносячи свої особливі риси, Сміт і створив декілька історій, дії яких відбуваються на інших планетах. А точніше – на Марсі. Венера вже згадувалася у його творі, а саме у Мандрівці на Сфаномої. Щодо Скверни Йондо – ми вже знаємо, як Сміт любить оживляти мерців, як нам це відомо із циклу “Зотік” , так і тут - Сміт все ще використовує живих мерців, сповнених загадкової небезпеки, але наприклад у Склепах Йог-Вомбіса, нас зустрінуть скоріше органічні чудовиська, цілком біологічного походження. В будь-якому разі, вампіроподібні потвори, здатні контролювати людський розум, є досить оригінальними, особливо у палп-журналах. На той час, подібні історії, вважались дурним тоном, такі твори публікувались лише у журналах типу Weird tales, із провокативною обкладинкою і цілим калейдоскопом історій, різної якості. На скільки воно оригінально та дивно, на стільки ж воно видавалось несерйозним. Зараз, із популярністю жанру, ми можемо оцінити у гарних виданнях, неймовірні пригоди у густих лісах Лемурії, або спроби вижити у мертвих пустелях інших планет.
Я приблизно знав із чим мені треба буде стикнутись. Але збірка відкрила мені ті твори, на які я міг не звернути уваги, або ж не помітити. Тут є класичні твори у жанрі меча і магії, і можливо одні із небагатьох - де автор думає про механізм світу, котрий демонструє у своєму творі. Сміт наприклад добре маскує ті речі, які важко описати, а що може – описує по максимуму. І десь на останніх сторінках, виникає відчуття, гарно виконаної, але достатньо важкої роботи. Тексти переповнені різними описами, у яких можна застрягнути у якийсь конкретний момент, через що доводиться вертатися на декілька абзаців назад. Твори Сміта все одно мають не скільки глибину, а скільки певну болотяність. Ці твори дуже люто у себе затягують, навіть у відносно нецікавих на перший погляд творах, були моменти, що дійсно зачіпали і притягували до себе, змушуючи читати до кінця. Адже твори різняться, як по структурі так і по іншій купі деталей із яких вони складені. Іноді виникає відчуття того, що автор скаче від одного всесвіту до іншого, таке відчуття може виникнути, бо читач вже має певні уявлення про марсіан, або прибульців, або мерців, завдяки масовій появі кіно. Звичайно твори Сміта ми сприймаємо через призму того, що ми вже знаємо. Але на скільки чудово він пише! Напруга спершу підступає невеликими дозами, а в певний момент, виливається цілим потоком адреналінової, пробираючої до самих кісток пригоди!
Але якщо подивитись на роки видання та журнали, де друкували автора стає зрозуміло, що кожний текст, так чи інакше відповідав тематиці тих журналів, де Сміта друкували. І можна це помітити, лише якщо уважно читати текст.
Перейдемо до оформлення видання. Як відомо власникам омнібусів, делюксів та колекційних видань, оформлення має значення. За варіативні обкладинки, викладають тисячі доларів. Українське видання, неймовірне! Я би порівняв його із гарним, американським омнібусом. Тверда обкладинка, тканинна закладка та гарне оформлення сторінок. Старомодні, як у книгах із казками, обрамлення тексту, теж створюють свою атмосферу твору. Адже ми тримаємо роботу одного з майстрів готичної прози. Але ми знаємо, що Ештон-Сміт, ще й поет, а не тільки прозаїк. Видання містить у собі, 565 сторінок. Враховуючи зноски, адже через авторський стиль, текст перенасичений купою понять, котрі є маловідомими, чи рідковживаними. Більше того переклад виконаний, як я зрозумів, із найбільш канонічних видань та текстів. Адже всім відомо, що тексти багатьох авторів того часу, підганялись редакторами під формати та аудиторію журналу.
Отож, аби отримати від книги все, що вона у собі включає, варто звертати увагу і на зноски. До речі, про зноски. Вони прямо під текстом, що дозволяє просто подивитись потрібний термін і не ганяти сторінки, туди-сюди. Отож самі твори Сміта, ще менші ніж можуть здатись на перший погляд. Ці твори, я можу однозначно рекомендувати! Англомовних перевидань цього автора є дуже багато. Із різним наповненням та оформленням. Конкретно українське видання, є дуже показовим, саме для видання подібних авторів, котрих у світі дуже мало. Зауважу, що я рекомендую це видання всім. Фанатам жахів, любителям фентезі, поціновувачам гарного художнього слова. Тим, кому цікава гарна література.
Сьогодні нам чудово відома трійця із журналу weird tales, журналу, що став родовищем самородків у жанрах фантастики, пригод та фентезі, котрі нормальні люди у ті часи, називали меч і магія, або меч і планета. Назви зумовлені сюжетом, де герой потрапляє на якусь планету, де рівень цивілізації, на рівні перших віків, Нашої Ери. Багато авторів писало у цих жанрах, але саме Кларк Ештон Сміт, привернув мою увагу. Він був генієм слова і справжнім майстром. Кровлі, Чемберс – писали непогано. Але одна лише “Імперія некромантів” – заворожує своїми описами. Написано настільки гарно, що читача історія просто затягує у себе, як тенета павука, того самого, що у творі, “Сім ґешів ”. Можна особливо не вникати в сюжет, а читати, сповнені дивацтв, переплетінь образів та поетичності, описи світів, рослин чи істот, котрі вигадані Ештоном-Смітом. Виникає відчуття, що провалюєшся в ілюстрацію, виконану Фразеттою, або Ройо. Маю зауважити, автор використав неймовірно багато концепцій. Адже в 30х роках, читач не був перенасичений сюжетам та заворотами, як сьогодні, тому автори і використовували, розмаїття близьких, але в водночас дуже різних світів, котрі до того ж виглядають оригінально. Деякі кліше, деякі новаторства – поєднуючись, утворюють шедевр. Дуже добре підібраний розмір творів. Це не великі цикли романів, це коротенькі повісті, що дає можливість зупинитись і перепочити на будь-якій. Не кожному твору, треба бути велетенським романом, на 500 сторінок і 10 томів, щоб розкривати світи та чудацтва.
Щодо наповнення видання, воно засноване на п’яти томах - The Collected Fantasies of Clark Ashton Smith Series, де із кожного, взято до п’яти творів. І гадаю, варто перейти до розгляду самих творів. Якось не хотілося поспішати із творами, котрі до того ж виходили у різні роки. Отож читання сильно розтягнулося. Крім того - не бачу сенсу оцінювати твори за якоюсь шкалою. Це не комікс, котрий має певний стан. Твір або сподобався, або ні. В даному випадку, твори сподобалися своєю незвичністю та плавними переходами у самих текстах. Якщо Роберт Ірвін Говард – різкий, неначе ягуар, Майкл Муркок – його твори віддають нотками важкого металу, а твори Джо Аберкромбі – максимальним доведенням, то твори Сміта схожі на каламутний розчин. І в кожному творі ця каламутність різна і в певній мірі, позначає певні особливості чи нюанси. І коливається від темно-синього, до темно-зеленого. Нижче, трохи про самі цикли.
Як відомо, Сміт мав дуже обширні знання, як в літературі так і в історії. Тому і користувався топонімами із різних древніх робіт. Це в купі із його знаннями англійської та інших мов, породило його заворожуючий стиль. До прикладу, “Рокована доля Авусла Вутоквана”. Твір написаний просто, сюжет на рівні класичної казки, але описи, формують цілком живий світ зі своїми умовностями і чудовиськами. Деякі прості, деякі складні. Але вони виглядають органічними у світах, створених Смітом. Саме описи і роблять стиль Кларка Ештона, таким, котрим запам’ятався він особисто мені, за що і викликає зацікавленість.
Тут Сміт дивує неймовірними поворотами у сюжетах. Особливо, його стиль, завертати у самий останній момент, коли думаєш, що все уже закінчено, але ні! Автор завертає такий поворот, що починаєш читати із більшою цікавістю. Хто б міг подумати, що на Сфаномої, буде небезпечно? Як фанату творів про Кулла-завойовника, приємно бачити Атлантиду, згадки Лемурії та інших, вигаданих світів, котрі могли б бути цілком реальними. Так, у Сміта тут є певні кліше в описі тих чи інших місць, але це були тридцяті і кліше, починали створюватись.
Якби це не було частиною світів Кларка Ештона Сміта, я би оминув ці твори. Занадто сильно схоже на Короля у жовтому, але схоже на Короля у жовтому, рівно до того моменту, коли ще не почалася дія. Обов’язково треба пам’ятати, що це Сміт. Людина котра створювала кліше, а не користувалася ними. Коли ж у творі ми бачимо зіткнення головного героя і головного зла, тут ми бачимо всі сильні сторони автора. Аверойнський звір, та Ілурнійський колос. Два абсолютно різні, по своєму наповненню, але такі динамічні твори. Деяким любителям вимушеного зла, де немає героїв і злодіїв, має сподобатись. Але все ж таки, у творах Сміта, є чітко виражені герої, котрі так чи інакше роблять героїчні вчинки, хай і переслідуючи свої певні низькі цілі, як наприклад в Ілурнійському колосі.
Мабуть найцікавіша і наймальовничіша частина збірки, або ж я просто люблю хорошу, по справжньому темну магію. Котра через якісь певні острахи, або банальне невміння - відсутня у живших після Сміта, авторів. Майже у всіх творах, ми бачимо надприроднє, нелюдське, хтонічне зло, умови, які присутні на континентах епохи Зотіка, створюють сприятливе середовище для подібних явищ. Наприклад життя істот із певними розмірами і певними здібностями. Неймовірні описи, абсолютно всього: починаючи від опису тортур, закінчуючи описом, найдрібніших приготувань та дій, основних діючих героїв творів. Дуже влучно можна описати цикл як “Театр чорної комедії”, адже тут дуже багато бридкого, огидного, некротичного, та схибленого. Деякі речі, Сміт не описує, але має на увазі. Цього читачеві достатньо, аби уявляти і надалі, повну картину дії, адже Кларк Ештон Сміт – це художник словом. Я намагався підібрати відповідного по стилю, але Фразетта і Ройо – малювали героїв, а Сміт зображував розклад і смерть, але в настільки гіперболізованій та фантастичній формах, що я і не згадаю жодного із відомих мені художників, хто міг таке зобразити. Поєднання дуже розвинутої науки, найтемніших чарів, та абсолютно викривлена і місцями зникла мораль у звичному нам розумінні. Сад Адомфи та Острів мучителів – одні із найбільш вражаючих повістей, але у той же час, досить огидних. І в жодному творі, Сміт себе не стримує, якщо ситуація потребує опису, автор це описує. У всіх деталях, подробицях та нюансах. Часто виникає відчуття абсолютного занурення у твір.
Гарна атмосфера, Вмираючої Землі, де вона дійсно вмирає. Ми бачимо у творі залишки тої колишньої величі, котра наповняла планету. Як відомо, перед глобальними вимираннями, викликаними катаклізмом, наприклад, перед Льодовиковим періодом, тваринний і рослинний світ максимально різноманітний. Так і тут. Начебто все тут – Зотік, але його багатогранні, вишліфовані до блиску сторони просто притягують і не відпускають, як пастки у лабіринті Маалдвеба. В кожній із розповідей – є якась унікальність, мальовничість, а більше того – реалізм. Настільки велика кількість описів, може здатися незвичною, але саме ця кількість і є одною з особливостей творів Сміта.
Візьмемо Імперію некромантів та Острів мучителів. Назви можуть видатися дешевим. Так і є бо твори друкувалися у дешевих журналах, по 10 або 25 центів за журнал. Два кардинально різні твори. Перший тяжіє до фентезійного, а другий – до наукового. Імперія некромантів, чимось нагадує не авторський твір, а скоріше міф і якби не дивовижно поетична мова автора, твір можна було сприйняти за легенду. Автор дуже добре вміє тримати у напрузі, особливо це помітно у творі, Могильний Бог. До кінця твору, не зрозуміло, що саме нас очікує і з яким саме жахом зустрінеться читач. Тобто ми бачимо культ, нам описують чутки про місто і поступово наближають до того, що ці чутки і породило. Але із самого початку, нам дають зрозуміти, що із містом, щось не так, як має бути.
Взагалі саме оці переплетіння псевдонаукового підходу та дуже помітно міфологічного елементу, а також вдало розміщені елементи саспенсу, створюють той неймовірний світ меча і магії котрий у свою чергу знайшов у майбутньому дуже багато послідовувачів. Як у музиці так і в інших культурних сферах.
Тут я звернув би особливу увагу на Склепи Йог-Вомбіса та Скверну Йондо. Адже 20ті і 30ті роки в США, характерні тим, що у ті часи було багато журналів типу Planet Stories. Цей жанр ще називали Sword and Planet, (у нас би його охрестили космічним фентезі. Звичайно поняття космічного фентезі, абсолютно не відповідає сутності творів, котрі традиційно відносять до наукової фантастики). В часи, коли ще не було доступно вивчити космос, Марс і Венера, вважались населеними. Слідуючи духом часу, але привносячи свої особливі риси, Сміт і створив декілька історій, дії яких відбуваються на інших планетах. А точніше – на Марсі. Венера вже згадувалася у його творі, а саме у Мандрівці на Сфаномої. Щодо Скверни Йондо – ми вже знаємо, як Сміт любить оживляти мерців, як нам це відомо із циклу “Зотік” , так і тут - Сміт все ще використовує живих мерців, сповнених загадкової небезпеки, але наприклад у Склепах Йог-Вомбіса, нас зустрінуть скоріше органічні чудовиська, цілком біологічного походження. В будь-якому разі, вампіроподібні потвори, здатні контролювати людський розум, є досить оригінальними, особливо у палп-журналах. На той час, подібні історії, вважались дурним тоном, такі твори публікувались лише у журналах типу Weird tales, із провокативною обкладинкою і цілим калейдоскопом історій, різної якості. На скільки воно оригінально та дивно, на стільки ж воно видавалось несерйозним. Зараз, із популярністю жанру, ми можемо оцінити у гарних виданнях, неймовірні пригоди у густих лісах Лемурії, або спроби вижити у мертвих пустелях інших планет.
Я приблизно знав із чим мені треба буде стикнутись. Але збірка відкрила мені ті твори, на які я міг не звернути уваги, або ж не помітити. Тут є класичні твори у жанрі меча і магії, і можливо одні із небагатьох - де автор думає про механізм світу, котрий демонструє у своєму творі. Сміт наприклад добре маскує ті речі, які важко описати, а що може – описує по максимуму. І десь на останніх сторінках, виникає відчуття, гарно виконаної, але достатньо важкої роботи. Тексти переповнені різними описами, у яких можна застрягнути у якийсь конкретний момент, через що доводиться вертатися на декілька абзаців назад. Твори Сміта все одно мають не скільки глибину, а скільки певну болотяність. Ці твори дуже люто у себе затягують, навіть у відносно нецікавих на перший погляд творах, були моменти, що дійсно зачіпали і притягували до себе, змушуючи читати до кінця. Адже твори різняться, як по структурі так і по іншій купі деталей із яких вони складені. Іноді виникає відчуття того, що автор скаче від одного всесвіту до іншого, таке відчуття може виникнути, бо читач вже має певні уявлення про марсіан, або прибульців, або мерців, завдяки масовій появі кіно. Звичайно твори Сміта ми сприймаємо через призму того, що ми вже знаємо. Але на скільки чудово він пише! Напруга спершу підступає невеликими дозами, а в певний момент, виливається цілим потоком адреналінової, пробираючої до самих кісток пригоди!
Але якщо подивитись на роки видання та журнали, де друкували автора стає зрозуміло, що кожний текст, так чи інакше відповідав тематиці тих журналів, де Сміта друкували. І можна це помітити, лише якщо уважно читати текст.
Перейдемо до оформлення видання. Як відомо власникам омнібусів, делюксів та колекційних видань, оформлення має значення. За варіативні обкладинки, викладають тисячі доларів. Українське видання, неймовірне! Я би порівняв його із гарним, американським омнібусом. Тверда обкладинка, тканинна закладка та гарне оформлення сторінок. Старомодні, як у книгах із казками, обрамлення тексту, теж створюють свою атмосферу твору. Адже ми тримаємо роботу одного з майстрів готичної прози. Але ми знаємо, що Ештон-Сміт, ще й поет, а не тільки прозаїк. Видання містить у собі, 565 сторінок. Враховуючи зноски, адже через авторський стиль, текст перенасичений купою понять, котрі є маловідомими, чи рідковживаними. Більше того переклад виконаний, як я зрозумів, із найбільш канонічних видань та текстів. Адже всім відомо, що тексти багатьох авторів того часу, підганялись редакторами під формати та аудиторію журналу.
Отож, аби отримати від книги все, що вона у собі включає, варто звертати увагу і на зноски. До речі, про зноски. Вони прямо під текстом, що дозволяє просто подивитись потрібний термін і не ганяти сторінки, туди-сюди. Отож самі твори Сміта, ще менші ніж можуть здатись на перший погляд. Ці твори, я можу однозначно рекомендувати! Англомовних перевидань цього автора є дуже багато. Із різним наповненням та оформленням. Конкретно українське видання, є дуже показовим, саме для видання подібних авторів, котрих у світі дуже мало. Зауважу, що я рекомендую це видання всім. Фанатам жахів, любителям фентезі, поціновувачам гарного художнього слова. Тим, кому цікава гарна література.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 22, 2024
Перед вами - зібрання творів від майстра химерної прози, яке проведе вас до самих глибин мороку💀
Сміт пише про найпотаємніші куточки Землі, де ще існуть оповиті легендами Атлантида й Гіперборея. Водночас автор не обмежується нашою планетою і змальовує пустелі Марса та квітучі краєвиди Венери. З перших рядків нас занурює у неймовірно прекрасний авторський стиль, повний вивірених мальовничих описів. Сміт прописав таку глибоку й реалістичну атмосферу своїх оповідань, що їй складно не вірити🤯
Оповідання тематично схожі. Провідні мотиви - Танатос і магія (особливу увагу приділено некромантії), сюди ж релігійні та міфологічні складові. Сміт багато спілкувався з Лавкрафтом і зробив свій внесок у міфи Ктулху. Варто зазначити, що обидва письменники високо цінували творчість один одного; важко оцінити, хто з них отримав більше від цієї дружби.
Усі оповідання - суцільна насолода. Тут є чаклуни, які займаються огидними справами; жахливі боги, які правлять у власних куточках найрізноманітніших земель; катакомби, повні химерних і смертоносних істот; незвідані місця інших планет і навіть вимірів. Герої часто є невільними учасниками страшних подій, до чого їх привів випадок або ж власна дурість. Деякі сюжети є передбачуваними (особливо коли автор показує, куди не варто заходити, а персонаж киває та щасливо біжить назустріч загибелі). А інші мали неочікувані розв'язки, дехто навіть вижив😁
Було важко, та я виділила найулюбленіші оповідання:
▪️Оповідь Сатампри Зейроса
▪️Сім ґешів
▪️Мандрівка на Сфаномої
▪️Місто Співочого Полум'я
▪️Склепи Йог-Вомбіса
Додам, що тут твори подано саме так, як їх бачив автор. За життя Сміт натерпівся від редакторів часописів: від письменника постійно вимагали скорочувати тексти, які чимало втрачали через вимушені редагування.
Дуже потужна збірка, яка не залишить байдужими поціновувачів горору. Я отримала справжнє задоволення від кожної сторінки та шкодую лише, що не дізналася про Сміта раніше. Раджу🔥
Сміт пише про найпотаємніші куточки Землі, де ще існуть оповиті легендами Атлантида й Гіперборея. Водночас автор не обмежується нашою планетою і змальовує пустелі Марса та квітучі краєвиди Венери. З перших рядків нас занурює у неймовірно прекрасний авторський стиль, повний вивірених мальовничих описів. Сміт прописав таку глибоку й реалістичну атмосферу своїх оповідань, що їй складно не вірити🤯
Оповідання тематично схожі. Провідні мотиви - Танатос і магія (особливу увагу приділено некромантії), сюди ж релігійні та міфологічні складові. Сміт багато спілкувався з Лавкрафтом і зробив свій внесок у міфи Ктулху. Варто зазначити, що обидва письменники високо цінували творчість один одного; важко оцінити, хто з них отримав більше від цієї дружби.
Усі оповідання - суцільна насолода. Тут є чаклуни, які займаються огидними справами; жахливі боги, які правлять у власних куточках найрізноманітніших земель; катакомби, повні химерних і смертоносних істот; незвідані місця інших планет і навіть вимірів. Герої часто є невільними учасниками страшних подій, до чого їх привів випадок або ж власна дурість. Деякі сюжети є передбачуваними (особливо коли автор показує, куди не варто заходити, а персонаж киває та щасливо біжить назустріч загибелі). А інші мали неочікувані розв'язки, дехто навіть вижив😁
Було важко, та я виділила найулюбленіші оповідання:
▪️Оповідь Сатампри Зейроса
▪️Сім ґешів
▪️Мандрівка на Сфаномої
▪️Місто Співочого Полум'я
▪️Склепи Йог-Вомбіса
Додам, що тут твори подано саме так, як їх бачив автор. За життя Сміт натерпівся від редакторів часописів: від письменника постійно вимагали скорочувати тексти, які чимало втрачали через вимушені редагування.
Дуже потужна збірка, яка не залишить байдужими поціновувачів горору. Я отримала справжнє задоволення від кожної сторінки та шкодую лише, що не дізналася про Сміта раніше. Раджу🔥
September 19, 2024
Письмо у Сміта таке ж густе як і в Лавкрафта, але є один суттєвий недолік. Сюжети надто вже повторювані, прочитавши половину збірки, я облишив книгу. По-суті, читаєш різні варіації двох-трьох оповідань.
October 29, 2023
Кларк Ештон Сміт
Зібрання творів 💀
Видавництво Жупанського
З сайту видавництва:
Кларк Ештон Сміт (1893–1961) — американський поет, автор оповідань у жанрах горору й химерної фантастики, скульптор і художник.
У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.
Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.
Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.
Трохи більше за посиланням:
https://m.facebook.com/story.php?stor...
Якось, осінньої днини, я видобув зі свого муру готичної прози цеглину у вигляді книги Кларкеш-Тона, де були зібрані прозові твори даного автора. Минулими роками я познайомився з творчістю Лавкрафта і то була любов. Але, прочитавши цю книгу, я зрозумів, що це навіть вище за Говарда Лавкрафта! Ця уява, атмосфера, містичність, описи - просто потопаєш в тих сторінках, хапаючись за плин історії.
Ну як так, що Кларк Ештон Сміт - забутий геній? Він причаївся в тіні Лавкрафта. Стиль схожий, але пістрявіший. В хорошому сенсі. Тут багато діалогів, поетична мова. Сьогодні я лінивий, тому розлогих описів не буде. Буде такий, простий допис із враженнями, адже нині я дочитую вже іншу книгу, а про цю ніяк не міг зібратися з думками, щоб висловитись. А час збігає, тому просто скажу - якщо ви прихильник готичної прози, нуарних, фентезійних світів, де в темних закутках ховаються древні почвари, старіші за людство, стародавні руїни з духами та суккубами, легенди сивої давнини, далеке майбутнє, перед кінцем цивілізації, де червоне хворе сонце доживає свої останні цикли, то читайте! Обов'язково читайте! Лавкрафт запозичував у Сміта, Сміт запозичував у Лавкрафта. Але не думайте нічого поганого, адже вони товаришували й переписувались не один десяток років, хоча й не бачились ніколи вживу. Стилі у них схожі, але Сміт виявився цікавішим, як на мене.
Сама постать автора, його життєвий шлях - це вже ��к окрема книга, цікава та різностороння. Можете прочитати про це у просто шикардосному, як по наповненню, такі зовнішньо, фензіні від Бабай. Прийде і забере. Там є цікава, розлога стаття про перипетії автора, про його зв'язки з тогочасними авторами, що працювали в схожому стилі. Про проблеми, про несправедливість редакторів популярних часописів, які по живому різали його оповідки для публікації (часто без його згоди). Автор статті - Євген Онуфрієнко. Щиро респектую і дякую за цю статтю. Окремо тисну руку за чудовий переклад, до якого у мене жодного разу не виникло запитань! Переклад просто бомба. Дякую.
Серія готики від Жупанського налічує вже з десяток книг. Сміт один із фаворитів, поки що. Я не читав ще Кровлі та Мекена, які чекають свого часу на поличці поміж Лавкрафтом, Бірсом, Чемберсом та іншими. Це топовий топ. На осінь - те, що треба.
Якщо вам до вподоби темна готика, фентезійні вайби, нуарна атмосфера затхлих підземель та проклятих покинутих цитаделей з жертовниками на честь древніх богів, то дана збірка - це требачит!
Мастхев.
Десять Тсатоґґуа із десяти.
#жупаський #серіяготичноїпрози #кларкештонсміт #лавкрафт #готика #гіперборея #аверойн #сміт
Зібрання творів 💀
Видавництво Жупанського
З сайту видавництва:
Кларк Ештон Сміт (1893–1961) — американський поет, автор оповідань у жанрах горору й химерної фантастики, скульптор і художник.
У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.
Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.
Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.
Трохи більше за посиланням:
https://m.facebook.com/story.php?stor...
Якось, осінньої днини, я видобув зі свого муру готичної прози цеглину у вигляді книги Кларкеш-Тона, де були зібрані прозові твори даного автора. Минулими роками я познайомився з творчістю Лавкрафта і то була любов. Але, прочитавши цю книгу, я зрозумів, що це навіть вище за Говарда Лавкрафта! Ця уява, атмосфера, містичність, описи - просто потопаєш в тих сторінках, хапаючись за плин історії.
Ну як так, що Кларк Ештон Сміт - забутий геній? Він причаївся в тіні Лавкрафта. Стиль схожий, але пістрявіший. В хорошому сенсі. Тут багато діалогів, поетична мова. Сьогодні я лінивий, тому розлогих описів не буде. Буде такий, простий допис із враженнями, адже нині я дочитую вже іншу книгу, а про цю ніяк не міг зібратися з думками, щоб висловитись. А час збігає, тому просто скажу - якщо ви прихильник готичної прози, нуарних, фентезійних світів, де в темних закутках ховаються древні почвари, старіші за людство, стародавні руїни з духами та суккубами, легенди сивої давнини, далеке майбутнє, перед кінцем цивілізації, де червоне хворе сонце доживає свої останні цикли, то читайте! Обов'язково читайте! Лавкрафт запозичував у Сміта, Сміт запозичував у Лавкрафта. Але не думайте нічого поганого, адже вони товаришували й переписувались не один десяток років, хоча й не бачились ніколи вживу. Стилі у них схожі, але Сміт виявився цікавішим, як на мене.
Сама постать автора, його життєвий шлях - це вже ��к окрема книга, цікава та різностороння. Можете прочитати про це у просто шикардосному, як по наповненню, такі зовнішньо, фензіні від Бабай. Прийде і забере. Там є цікава, розлога стаття про перипетії автора, про його зв'язки з тогочасними авторами, що працювали в схожому стилі. Про проблеми, про несправедливість редакторів популярних часописів, які по живому різали його оповідки для публікації (часто без його згоди). Автор статті - Євген Онуфрієнко. Щиро респектую і дякую за цю статтю. Окремо тисну руку за чудовий переклад, до якого у мене жодного разу не виникло запитань! Переклад просто бомба. Дякую.
Серія готики від Жупанського налічує вже з десяток книг. Сміт один із фаворитів, поки що. Я не читав ще Кровлі та Мекена, які чекають свого часу на поличці поміж Лавкрафтом, Бірсом, Чемберсом та іншими. Це топовий топ. На осінь - те, що треба.
Якщо вам до вподоби темна готика, фентезійні вайби, нуарна атмосфера затхлих підземель та проклятих покинутих цитаделей з жертовниками на честь древніх богів, то дана збірка - це требачит!
Мастхев.
Десять Тсатоґґуа із десяти.
#жупаський #серіяготичноїпрози #кларкештонсміт #лавкрафт #готика #гіперборея #аверойн #сміт
December 29, 2024
Як би сказали описати К.Е.Сміта одним реченням? То я б відповів: Вишукана поетична краса, світів мерзенних, що конають.
📜К.Е. Сміта, не легко читати, за надмірні, пишні описи, вишукану мову. Хай простять, його шанувальники, але для оповідань це занадто. Не дарма, редактори журналів, щоразу просили викинути по 2 тисячі слів. Це годиться для великих романів. Щось подібне гарно подано в Кривавому меридіані Кормака Маккарті, де на фоні неймовірних пейзажів, постають біблійні апокаліптичні сцени та алегорії. Та й Сміт писав для журналів, ціна яким четвертак долара, а люди за таку суму, не воліють читати щось надто філософське. І на той час від Сміта, читач отримував справжній химерний фільм зі майстерно підібраних слів, вишуканих описів. На той час, це напевно вражало, займало уяву тодішнього читача як оповідання По.
📜А що зараз? Шкода, що в цьому виданні гіперборейські хроніки поданні лише на половину. Так мало було Аверойну! Хотілось більше, це мій улюблений цикл. Дух середньовічної Європи змальований автором відмінно. А от про Зотік, волів би його взагалі не читати. Мерзенний світ, мерзенні некроманти, такі ж люди та божества... Загублені світи - не однозначний цикл, але сподобався. У ньому я вбачаю перші зернини космогорору, не лише в літературі, а й у фільмах.
📜К.Е. Сміт, був надто поетичним для цього жанру. У пишномовстві він перевершив усіх своїх колег. Йому вдалось те, що не вдалось Чемберсу, побудувати не одну свою "Кракозу". Та все ж як і древні його божества, так і К.Е. Сміт, як давній деміург, що творив та нищив світи давно забутий. Забутий в розумінні, що він дав зачатки для послідовників, своїх адептів - нових авторів, які замінили цього давнього бога літератури.
📜К.Е. Сміта, не легко читати, за надмірні, пишні описи, вишукану мову. Хай простять, його шанувальники, але для оповідань це занадто. Не дарма, редактори журналів, щоразу просили викинути по 2 тисячі слів. Це годиться для великих романів. Щось подібне гарно подано в Кривавому меридіані Кормака Маккарті, де на фоні неймовірних пейзажів, постають біблійні апокаліптичні сцени та алегорії. Та й Сміт писав для журналів, ціна яким четвертак долара, а люди за таку суму, не воліють читати щось надто філософське. І на той час від Сміта, читач отримував справжній химерний фільм зі майстерно підібраних слів, вишуканих описів. На той час, це напевно вражало, займало уяву тодішнього читача як оповідання По.
📜А що зараз? Шкода, що в цьому виданні гіперборейські хроніки поданні лише на половину. Так мало було Аверойну! Хотілось більше, це мій улюблений цикл. Дух середньовічної Європи змальований автором відмінно. А от про Зотік, волів би його взагалі не читати. Мерзенний світ, мерзенні некроманти, такі ж люди та божества... Загублені світи - не однозначний цикл, але сподобався. У ньому я вбачаю перші зернини космогорору, не лише в літературі, а й у фільмах.
📜К.Е. Сміт, був надто поетичним для цього жанру. У пишномовстві він перевершив усіх своїх колег. Йому вдалось те, що не вдалось Чемберсу, побудувати не одну свою "Кракозу". Та все ж як і древні його божества, так і К.Е. Сміт, як давній деміург, що творив та нищив світи давно забутий. Забутий в розумінні, що він дав зачатки для послідовників, своїх адептів - нових авторів, які замінили цього давнього бога літератури.
May 15, 2023
Гарне зібрання темних оповідань
June 9, 2024
Прям дуже кльова збірка оповідань - очевидно, я дуже скучив за чимось макабричним та у стилі старої літератури, при тому що настрій книги багато в чому не такий, як у Лавкрафта, проте нашарування таємничості й загадковості тут видаються навіть більшими
Displaying 1 - 12 of 12 reviews