Хвороба до чогось спонукає; хоче, наприклад, щоб я розпочав боротьбу із чимось. Якщо я часто застуджуюсь, то, можливо, занадто багато працюю, перевтомився, маю ослаблений імунітет. Отож хвороба каже: "Відпочивай, дбай про себе не тільки тоді, коли хворий і всі навколо тебе бігають і жаліють тебе. Існують інші способи досягти тієї самої мети, і вони аж ніяк не пов'язані з ослаблення організму.
***
Здорова духовність - це духовність особистого зв'язку, стосунків, дружби з Богом, з іншою людиною та із самим собою і вміння зберігати гармонію між цими трьома вимірами.
***
Часто люди зловживають поняттям чуда, мовляв, Господь Бог допоможе нам у чудесний спосіб. Звичайно, Він нам допоможе, але тільки під час зустрічі двох свобод, двох драм - людини та Бога. Авжеж, Він може зробити виняток, але виняток не є правилом. Правило - це коли люди наливають воду в посудини або коли четверо друзів приносять паралізованого й опускають його в оселю через дах. Вони зробили все, що могли, - і тоді відбулося взаємопроникнення двох світів.
***
"Смиренне пізнання себе певніше веде до Бога, ніж глибокі наукові дослідження" (Тома Кемпійський, "Про науку правди", ІІ, 4)
***
Думка Евагрія Понтійського про те, що "пізнання самого себе є початком спасіння" надзвичайно цінна. Вона каже нам про вміння піклуватися про себе. Люди часто нехтують цими словами, особливо глибоковіруючі й віддані Богові. Це поширена едукаційна помилка, можливо, несвідома, бо свідомо не кожен зізнається в цьому. Піклуємося про всіх, про Божі справи, про інших, тільки не про себе. Турботу про себе люди часто вважають гординею, небезпекою селфізму, егоїзму. Проте у повчанні Amoris laetitia читаємо, що немає гіршої людини на світі, ніж та, що скупа для самої себе. Бо вона буде скупою і щодо інших.
***
Смирення полягає у визнанні, що кожен із нас - це мішанина світла й тіні, що ніхто не є або таким або таким.
***
Фройд називав релігію нав'язливим станом, бо релігійність, яку він спостерігав під час терапії була обсесивно-компульсивним проявом. І нині теж деякі люди ходять до храму обсесивно-компульсивно, їхня духовність є виявом розладу. У них немає жодних стосунків з Богом. Фройд, звісно, занадто узагальнив свої спостереження, але значною мірою мав рацію: невротичні люди часто перетворюють релігійність на форму втечі від реальності.
***
Як допомогти людям з неврозами нав'язливих станів, які скрупульозно дотримуються правил, але не бачать особи, не бачать стосунків? Для них гріх - це порушення норми, зберігання якої перетворилося в них на обсесію. На сповіді така людина зізнається: "Їм у п'ятницю м'ясо". Коли ж її запитують, який це мало вплив на погіршення стосунків з Богом, з іншою людиною, із собою, це викликає в неї переляк. "Як це? Адже не можна їсти м'яса в п'ятницю! Просто не можна і все". Така людина помічає лише порушення норми. "Я була в лікарні, тож не пішла на Службу Божу" - це те саме. Як можна допомогти таким людям? По-перше - сказати правду, а саме сказати, що це розлад і що жодна сповідь не полегшить їхнього стану.
***
Фанатична людина боїться поступу науки, розвитку у Святому Дусі. Як було, так і має бути - це її внутрішній світ. Якщо життя зашкарубле - значить безпечне. А от зріла людина, крім догматичної сфери, містить у собі експериментальну сферу, сферу пошуку нових рішень. Якщо так було колись, не означає, що так має бути сьогодні. Світ змінюється. Святий Дух - це живий Дух.
***
Основним фактором, який призводить до депресії, є брак достатньо глибоких зв'язків, нерідко ще з дитинства, коли стосунки з батьком, матір'ю чи братами і сестрами не були достатньо міцними, інтимними і не давали духовної поживи.
***
Думка, що християнство полягає тільки в стосунках з Богом, патологічна. Ми вже згадували про тріаду любові до Бога, до ближнього, і до самого себе. Саме в цьому й полягає християнство.
***
Що більше людина втрачає здатність любити, то більше починає жити в координатах зла.