Соціально-побутова повість «Кайдашева сім’я» - один із найвідоміших творів класика української літератури Івана Нечуй-Левицького.
ПРО АУДІОКНИЖКУ «КАЙДАШЕВА СІМ’Я» У творі описано події, що відбуваються у великій сільській родині Кайдашів. Книга зачаровує колоритними персонажами, непідробним гумором, веселими й дотепними діалогами, чудовими пейзажами та сценами щирого кохання. На прикладі однієї української сім’ї Іван Нечуй-Левицький змальовує український національний колорит і показує як суспільний лад, спосіб організації громади, поведінка духовенства призводять до занепаду людського духу.
ПРО АВТОРА АУДІОКНИГИ «КАЙДАШЕВА СІМ’Я» Іван Нечуй-Левицький – видатний український письменник, драматург, ідеолог та співавтор першого перекладу Біблії українською мовою. Його творчий доробок – це понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.
Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика. У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 року вступає до Київської духовної академії. 1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця. Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
1. Гарна ілюстрація того, що мир і злагода - це не внутрішні властивості, а ретельно продуманий дизайн середовища. Достатньо було роздільного житлового простору, відсутності конфліктних територій і об'єктив, доброї межі і навіть Мотря з Кайдашихою змогли якось зжитися.
2.Необхідність свого місця і ролі в житті для збереження цілісності особистості. Щойно Кайдаш був витіснений з господарства синами - він згас і спився. Гарне нагадування подумати про свій план на той час, коли "управління дітьми" втратить актуальність.
3.Взагалі Кайдашева сім'я гарний приклад книжки page-turner'ра. Текст динамічний, тримається на старому-доброму: а він їй що? а вона йому, що? Попри те, що персонажі по-театральному прості, дуже легко емоційно залучалися в текст, співпереживати і обурюватись через несправедливість героїв.
4.Персонажі в книжці практично не розвиваються, ну, врешті, це не той формат, щоб очікувати розвиток шістьох персонажів. Винятки: Кайдаш, який згасає і саморуйнується і Мотря. Мотря для мене трагічний персонаж. Вона починає як борець за справедливість, а кінчає як каталізатор всіх конфліктів. Може їм треба було раніше роз'їхатися, щоб вона не стала така токсична.
5.Кумедно, як проявляються незнайомство автора з дітьми. Вони з'являються нізвідки без жодної згадки про вагітність і не приносять жодних змін в динаміку життя сімей. З'являються знову лише з сюжетом про грушу. Ну-ну :)
6. Мені було не смішно. Дуже емоційно, цікаво, але це книжка більше драматична ніж комічна. Мені здається, її прийнято вважати смішною, бо вона легка за формою, особливо на фоні всього іншого в тій програмі, що я читала.
Цей твір--справжня перлина української класичної літератури. Читала його з великим задоволенням, частково завдяки гарному оформленню видавництва "Основи". (Так, знаю, за обкладинкою книгу не судять, але до "досвіду користувача" гарне оформлення все ж таки додає позитиву.) Сміялась від душі над деякими уривками, й тішилася з колоритної мови та обарзів головних героїв. Ще мені як уроженці Подолу дуже сподобались описи старого (1800-х років) Подолу та Києва загалом.
Повернулась до цього твору завдяки серіалу «Спіймати Кайдаша». Досвід вивчення цієї повісті у шкільні часи був не зовсім вдалим: тоді персонажі здавалися чимось далеким, нічим не пов’язаними з нашою ментальністю. Тепер я дивилась на цю книгу зовсім іншими очима: у тому сюрі, в який перетворився дім Кайдашів, я впізнала своїх близьких, родичів, сусідів. Дивовижно, що пройшло стільки років, а суперечки на зразок «зайшли за чиюсь межу», «вкрали курку» і цей список можна продовжувати не відпускають і в 2023. Величезна помилка обирати цю повість для того, щоб почати знайомитись з українською літературою, тому що повільний темп оповіді, детальні описи етнічного одягу можуть як привабити, так і відводити читача. Я би радила цю повість декільком категоріям людей: 1. Ті, хто народився/проживав в місцях дії твору. Мені дуже відгукнувся саме цей момент 2. Ті, хто бажав би спробувати почитати Нечуя-Левицького, не звертаючи до творів великих за обсягом А також будь-який бажаючий😊
Пречудова, сповнена таких оборотів, таких смачнющих виразів і веселих сільських моментів, що можна перечитувати регулярно. Обожнюю Мотрю! Що не слово, то можна записувати і під час сварок завжди мати, що сказати ;)
This is a Ukrainian classic novel from the last quarter of the 19th century, the English title can be translated as "The Kaydash Family". This novel has been part of the school program I guess since the 1920s until today, because the story works under any authority, for it is an example of a realistic social story. It was written by one of the most famous Ukrainian writers of the 19th century - Ivan Semenovych Nechuy-Levytsky, and first published in 1879 in Lviv (then the Austria-Hungary, because in the russian empire, publishing of Ukrainian texts was banned).
As I wrote elsewhere, I now try to (re-)read Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This novel, despite it being the most widely known isn’t on the list, however, two others are there – Хмари and Старосвітські батюшки та матушки, reviewed by me here and here. it isn’t in the top-100 novels, but it is present in the list of best literary works compiled by the same group.
The story starts with the beautiful rural sights but soon moves to the village of Semyhory, where the main characters live: • Omelko Kaydash, the head of the family, both trying to follow formal religious norms (like feasting on Fridays) and failing by ending his days drinking in a local pub. • his wife Marusia, who worked for local clergy and landowners as a cook and because of regularly working with wealthy and literate, she assumes herself a head and shoulders above ‘ordinary peasants’ • their sons Karp and Lavrin, who are of marriable age and are seeking for brides.
Karp, the older, marries first on the daughter of a wealthy peasant Motria Dovbysh. The rest of the story is a queue of both tragic and comic scenes of conflict of young and old (especially Marusia and her first and later second daughter-in-law, where she initially assumes that the young daughter-in-law are more servants than members of the family.
The re-read (I first read it in a school program like 35 years ago) showed me that this is really a great text!
Було цікаво, все ще не розумію навіщо це читати в школі і наскільки релевантно це читати в підлітковому віці, що я можу знати про свекрух в 10 класі? 👀 але в дорослому віці прикольно перечитати, зараз я б порадила Кайдашам піти до психолога пропрацювати свої травми та розʼїхатись 😁
Але зато зараз прочитала. І я в захваті! Нечуй-Левицький досконало описує сім'ю Кайдашів і їх характери. Спочатку читаєш і думаєш - ось це, негативний персонаж, а ось це ні. А далі, вони міняються.
А в кінці книги взагалі розумієш, що чорного та білого нема, всі персонажі однако позитивні і негативні (Хіба що Мелашка божий одуванчик в цій історії!)
Повість розкішна, я сміялась і плакала, я хотіла, щоб книжка продовжувалась і не закінчувалась.
Это очень грустная история, а никакая не комедия. Вообще вначале нужно предупреждать, что книга не для слабонервных, а еще лучше - выпустить с ограничением по возрасту. Шутки в сторону, история хоть и не веселая, но очень колоритная, от нее аж пахнет борщом и маківниками (что бы это ни было). Читать было одно удовольствие (сквозь слезы).
1878 рік! уявляєте, це було написан�� 1878? є багато незнайомих слів, з того, що вони роблять, але взаємодії та емоції між людьми такі ж, як зараз. Автор створює кілька моментів переживань і сварок, які роблять книжку живою і справжньою. Сподобалось читати і розуміти, як жили наші предки, а ще - що в сучасному житті нічого особливо не змінилось, тільки ускладнилась структура, і різноманітність напоїв у шинку зросла )
Кніга - шэдэўр! Прачытала яе, паглядзеўшы серыял ‘Спіймати Кайдаша’, створанага па матывах гэтага класічнага твора ўкраінскай літаратуры. Гісторыя простай сялянскай сям’і, дарма, што трагічная, чытаецца захапляльна і весела. Персанажы ёсць непаўторнымі ў сваіх апісаннях і дзеяннях. Побыт прапісаны не столькі ў дэталах, колькі ў замалёўкаў. А прырода - проста яшчэ адна дзеючая асоба. Чытанне “Кайдашевой сім’і” - чыстая асалода!
Не знаю, чого "Кайдашеву сім'ю" вважають веселою. По-моєму, це дуже сумна і подекуди страшна історія. Але й гарне повчання: навіть найріднішій рідні ліпше жити нарізно. "Братським народам" на замітку.
цю книгу вирішила прочитати так, наче це не шкільна література і читати з задоволенням! На щастя - це було цікаво, тож мій відгук⚡️ Я дивуюсь, що книга написана 100 років тому, а сварки в сім’ях залишились ті самі. Прям нагадує сучасне СТБ 😂 Бійка за груші здається дуже дитячою, проте, думаю, цим автор хотів показати, що деякі проблеми, можна вирішити діалогом, глянувши на ситуацію з боку! Чудовий опис сімей задіяних в цю історію і героїв загалом! Нечуй-Левицький дуже добре демонструє, що після одруження молодій сім’ї варто жити окремо, бо дуже важко пристосуватись і жити в злагоді. Вам може здалось, що книга тільки і пов’язана на сімейних мелодрамах але ні. Кожен знайде тут щось своє. Ця книга мені показала, що дуже важливо ризикувати, подорожувати і жити ! Тут описи природи не були зайві, а навпаки дуже влучно і пов’язано зі станами героїв. Ніби все так, як і мало бути!
Ще мені сподобалось читати про Київ (1800-х років)📜
І ще один плюс летить в шкільну програму, бо твір чудовий. З одного боку – гумор, з іншого – сімейна драма. Повість написана понад 100 років тому, а проблема лишається актуальною. Сварки свекрухи з невістками, ділення майна, коли сім’ї починають ворогувати між собою бо живуть під одним дахом. Якби сімейство Кайдашів, жили в сучасному світі, вони б вже були зірками ток-шоу, де люди верещать один на одного в прямому ефірі)) ⠀
Знаю, що люди, які читали цю книгу зазвичай або співчувають головним героям, або сміються з них. Я ж не належу до жодної з цих груп. Увесь твір я просто чекала, чим все закінчиться. І така кінцівка мене зовсім не вдовольнила😠
в школі в голові воно було геть інакше, не таке реалістичне, а зараз мдаааа, абсолютна ілюстрація життя, яке ти зараз спостерігаєш збоку раз в рік ще хочеться дивитись “спіймати кайдаша”
For me, this is as far as Ukrainian classic literature gets; I may discover better works, but in the one small chest of Ukrainian books I have read this is the diamond. People talk like real village folk, they act like those, and the descriptions of nature do not make me snore, but do really recall images of rural Ukraine I used to see rarely and long ago. Essentially, the book is about a family feud in a village some time after serfdom abolishment (or something like that), when people became lords of the land. Repetitive bitter and violent fights between family members make the bulk of this work, filling your head with beautiful folk curses as obscene as a classic work of literature can hold. It spans a period of some 10-15 years during which nothing substantial happens apart from the marriage of two brothers in the beginning, a short trip of one of the wives to Kiev, and steady growing apart of the family, which is punctuated by different stages of physical division. The narrative skips from one fight to another, usually resolved by a walk to the village elders or a priest, who provide the spiteful family with a temporary solution. There is no real resolution but an unsteady truce on the background of emotional and physical damage. One should probably look for a symbol in the unreconcilable brothers and their wives sitting on two sides of a withered tree, but who would do that of his own accord? The author has some problems with women (the book is clearly misogynous and Nechuj-Levyckij never married - is there a connection and a symbol?) and with Jews (who get an expressive chunk of the story to themselves, cunning and greedy as they appear in the author's eye). Well, says I, whatever. Give me some nice linguistic gravy and I'll swallow it with some salt and some water.
Читаю другий раз у житті, бо хотіла порівняти з мешапом про зомбі (автор наголосив, що взяв багацько оригінального тексту, і правда є). Дана повість - це СКАРБ УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИКИ. На стільки в міру кумедно, в міру сумно, в міру містично, в міру символічно, і в міру життєво. Маст рід для кожного українця. «Часто трапляються сім'ї, в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимсь пеклом.»
Разумеется, не первый раз читала эту удивительную историю. Правда, теперь сделала это в аудиоформате - такой вариант был так хорош, что по нему можно было тренироваться в грамотном интонировании:)
Два вывода. 1. Не понимаю, как можно читать "Кайдашеву сім'ю" в христоматии и сокращенном варианте. Идиотизм. 2. Когда дети вырастают и обзаводятся семьями, они должны жить отдельно от родителей. Всегда.
вирішила перечитати, бо хочу подивитись фільм «Спіймати Кайдаша» (друзі дуже радили :)). таки твір сприймається інакше, ніж коли у школі читала. звертала увагу на деталі, а не тільки на загальну картину. опис родини — чудовий! п�� черзі було шкода кожного з Кайдашів. і про побут тогочасний теж цікаво
Для мене це повість не так про родинні сварки, як про брак реалізації в житті, непрорахування ризиків та інтересів інших людей. Слухайте випуск подкасту ПереФарбований лис тут: https://youtu.be/6RV-LyrIuBQ
В школі ця повість читалася як комедійна, і лише зараз є розуміння, що це драма... Здивована, що при свідомому прочитанні твір не сприймається так, як в дитинстві. Зараз чомусь звернула увагу на недосконалість мови, завелику кількість прикметників в описах.