До видання, яке охоплює визначні явища близькосхідних літератур ІІІ-І тис. до н. е., входять міфопоетичні твори найдавнішої в світі цивілізації — Шумеру, найвищі досягнення літератури Вавілону (славетний «Епос про Гільгамеша», поеми про сотворіння світу й всесвітній потоп), а також найяскравіші зразки біблійної поезії та прози. Поряд з новими українськими версіями друкуються також переклади, що їх здійснили І. Франко, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, Леся Українка
Найдавніша література людства, що дійшла до наших часів, не може не цікавити. Перші тексти про створення світу, всесвітній потоп (який має так багато спільного з пізнішою біблійною версією), сходження (і повернення) героя до підземного світу, чвари й битви богів (не такі розмаїті як в пізнішій античній міфології, та все ж), бажання героя здійснити подвиги які принесуть йому славу. Сюжети, які будуть неодноразово повторюватись впродовж наступних тисячоліть.
Окремо цікаво включення до збірки текстів давньої Палестини (по суті - окремих текстів Старого Заповіту). Книга пропонує поглянути на них не як на релігійні тексти, а як на артефакти давньої літератури. Начебто не супер оригінальний підхід, але під таким кутом вони справді читаються інакше.
А от з перекладом все доволі мутно, і мова аж ніяк не про якість тексту, написано все чудово. Кілька старозавітних текстів публікуються в перекладі Франка і Лесі Українки, багато взято з Біблії 1903 року (переклади Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Нечуя-Левицького). А от з внеском упорядника видання – складніше. Про Книгу Іова Михайло Москаленко в примітках прямо пише, що перекладав її з російської (з синодальної версії та перекладу Аверінцева). А ось Піснь над Піснями, Книги Суддів та Екклесіаст підписані "переклали Ігор Дьяконов та Михайло Москаленко". Що саме це означає - спільну роботу, консультації, чи просто переклад Москаленком з російського перекладу Дьяконова (радянський російський сходознавець) - не уточнюється. Так само підписані всі шумерські тексти ("з шумерської переклали Вероніка Афанасьєва та Михайло Москаленко") та вавілонські ("з аккадської переклали Ігор Дьяконов та Михайло Москаленко"). Скоріше за все перекладено саме з російської версії, бо жодних відомостей про володіння Москаленком шумерської, аккадської чи давньоєврейської не знайшов. Саме Ігорю Дьяконову належить і авторство розлогої передмови, а також більшості приміток.
Впринципі було б дивніше, якби радянська влада, маючи "лише" один переклад найдавнішої літератури Межиріччя на російську, дозволила вирости в УРСР власним шумерологам. Тож поки доводиться задовольнятися тим, що є. Поетична й образна мова Михайла Москаленка - на висоті, читач не розчарується.