Юна. Війна

by Світлана Вертола

Юна та Рома опиняються в епіцентрі подій 2014 року. Їхнє рідне місто — Іловайськ, але від початку війни Юна їде в Київ, а Рома залишається в окупації.
Чи зможуть вони зберегти свої почуття? Чи розділить їх війна? Повість написана від імені Юни і Роми почергово, тому читачі зможуть побачити хід думок та емоції кожного з героїв.

190 pages, Hardcover

Published January 1, 2022

Reviews

[Ясум Гай · Rating 2 out of 5]

«..почала гортати стрічку інстаграму» і «є в когось павербанк?» в 2013 році? Нє, ну ви серйозно?? Вже від цих ляпів на перших сторінках хотілося просто відкласти книгу, якщо чесно.

Але я дочитала. Підліткова лінія хороша, місцями навіть цікава, читається швидко, рука легка. Але доходиш до кінця і складається враження, що в автора викрали кінцівку і якийсь чат gpt дописав «статистично найвірогідніший сценарій».

Взагалі ніщо у поведінці Ромчика не веде до того, де він опинитися на останніх сторінках. Ніщо! Цей хлопець постійно рефлексує, аналізує, бачить, як мама ведеться на фейки, страждає, вже в 10 класі усвідомлює, де добро, а де зло.

Ну не може бути такого, що за кілька років він стає волдемортом! А якщо авторка хотіла показати його заручником обставин - то теж не віриться, бо до того він абсолютно чітко міг приймати рішення. І як заробляти гроші, і як зізнатися дівчині у зраді (до речі, для цього треба огого скільки сміливості), і коли переїхав до тата в Ростов.

До того ж, в одному з розділів він називає сам себе боягузом і тд. Що навіть не йде захищати Батьківщину (Україну), то чого тоді в Ростові він йде в армію? А чому не машиністом, як тато? (Про це теж є пасаж).

Складається враження, що кінцівка дописана тяп-ляп. Типу смачненько, по-голівудівські навіть, але взагалі не вʼяжеться з історією героя. АБО треба ще кілька розділів, де він поступово йде на сторону зла.

[ghost · Rating 1 out of 5]

Читаючи цю книгу я думала про те, що хочу, аби такої літератури було більше. Літератури, в якій розкривається життя людей з окупованих територій до початку подій 2014 року. В Юна. Війна це є. Тут є підлітки, їхнє життя зі своїми проблемами, такими ж, як і у підлітків в будь-якому іншому регіоні України. Є і доросле населення тих самих регіонів. Дуже добре розкривається те, як гарно, на всіх рівнях, працювала російська пропаганда, щоб навернути людей на рускій мір. Вразив момент, де Ромчик йшов з олімпіади, і бачив, як на площі, у натовп мітингувальників заходили немісцеві люди, немов отруйні змії, і кричали проросійські лозунги. Вразив своєю реалістичністю.
Деякі моменти засмучували прісністю. Наприклад, головна героїня зустріла хлопця, якого вона пів року тому бачила на майдані, і вже тоді "щось" відчула. А згодом виявилося, що батько цього хлопця загинув захищаючи рідне місто героїні. Дуже голлівудський, проте не правдивий момент. Але, враховуючи, що повість дебютна, до того ж підліткова, я закривала на це очі й віддавалась історії сповна. Щиро співпереживаючи героям.

Але після фіналу я закрила книгу з відчуттям ніби мене побили. Довго не наважувалась писати відгук, бо чесно, переконувала себе в тому, що можливо я все ж таки щось не так зрозуміла.Та нещодавно я побачила фото п'ятнадцятирічного хлопчика Давида з прифронтового селища, яке зробили Костянтин та Влада Ліберови. На фото Давид дивиться як його тато підписує відмову від евакуації. Я все думала кого мені нагадує цей хлопчик. Аж тоді згадала, це ж Ромчик з книги Юна. Війна!

Тож книга розповідає про Юну та Ромчика, підлітків з Іловайська, які закохуються та починають зустрічатися незадовго до вторгнення росії в Україну у 2014 році. Після того, як стає зрозуміло, що в місті небезпечно, Юна, та її мама, їдуть в Київ, де знаходиться Юнин тато. Натомість Рома залишається в Іловайську, тому що в нього проросійська мама та вітчим, ще й молодший брат, якого він любить і не хоче лишати. Сам Рома, не розуміє чому сюди прийшла росія. Він вагається. Він, шукаючи гроші вліз в групу ВК де треба робити репости проросійської пропаганди. Проте, і авторка сама це описує, він не до кінця розуміє сам, що він робить. І згодом, коли Юна дізнається про цю його "діяльність" він усвідомлює, що наробив, та щиро шкодує про скоєне.

Далі описуються стосунки на відстані, де Юна живе в Києві та відвідує психолога (добре що в неї була така можливість у 2014, коли психотерапія була, і, по правді сказати, ще досі, стигматизована), йде в нову школу та знаходить нових друзів. Ромчик в той час, виживає в підвалі обстрілами. Все його життя — це виживання. Інколи вони зідзвонюються, Юна переживає за нього, але Рома злиться на Юну, за те, що вона в безпеці. Це неправильно, нераціонально, але не дивно.
На Рому справляє сильне враження вбивство його друга, який возив людей через блок-пости на територію підконтрольну Україні. В книзі не зазначено, хто саме вбиває хлопця, що наштовхує на думку, що це могли бути й українські військові (в чому немає нічого дивного, адже це війна, і цього не сталося б, якби росія не напала на нас). І якщо це так, то можна лише уявити, що відчуває шістнадцятирічна дитина (а це, дитина) до українських військових та України. Особливо якщо не забувати, що його найближче доросле оточення проросійське.

Я прочитала, що авторка хотіла написати цю повість впродовж останніх п'яти років. Що ж, очевидно, для закінчення їй не вистачало жирного та кон'юнктурного фіналу, і вона його дочекалась. Звичайно, що може бути краще, ніж зробити хлопця, (якого, припускаю, авторка колись знала) головним злом і ворогом. Сумніваюсь, що вона насправді підтримувала зв'язок з цим хлопцем (якщо припустити, що у героїв є прототипи) і знала, що він наступав на Україну у складі російської армії. Якщо прототипів не було, та історія вигадана від початку до кінця, тоді ще гірше. Чому авторка, яка сама родом з Іловайська, вирішила уособити все зло росії та російської армії в одному хлопчику з Іловайська?

Так, закінчується книга 24 лютого 2022 року, де авторка показує нам вже дорослого Романа, який стоїть на кордоні росії та України. Я кілька разів перечитала цей розділ і не побачила там, що на Україну наступає росія, або російська армія. Я побачила там Ромчика, за якого всю книгу переживала, як і за головну героїню. Рома помилявся, робив фігню, але потім шкодував. Як розумний, добрий, уважний хлопчик з Іловайська (це Україна, я нагадую, тож Рома народився в Україні) раптом став головним ворогом України?

Я читала відгуки інших читачів, які пишуть що це книга про вибір. Тим, хто так вважає, я дуже раджу сходити на сторінку Ліберових, подивитися в очі Давида, та спитати себе, чи є в нього вибір.

Навіть у правовому полі шістнадцятирічні, саме стільки років було Ромчику, коли мати не відпустила його до Юни в Київ, не відповідають за себе, і не роблять вибір. Вони не можуть поїхати самі куди захочуть, якщо їх не відпускають батьки. Боюся уявити, скільки таких Ромчиків та Давидів є на окупованих та прифронтових територіях. Вони залишаються там тому, що в них НЕМА вибору. Так, багато хто з них потім, на жаль, беруть зброю та йдуть проти нас, хтось з власної волі, хтось ні, але не вони є головним злом, як це описала авторка книги "Юна. Війна".

Найбільше мені болить через те, що після 24 лютого 2022 року на окупованих територіях залишилось багато дітей. Їхні батьки не виїздять з різних причин, хтось боїться, що вони тут нікому не потрібні, хтось не може кинути стареньких батьків, когось не випускають окупанти за проукраїнську позицію. Українці вже кажуть, що всі, хто там лишилися — колаборанти та зрадники. Такі книжки як "Юна. Війна" тільки підживлюють ненависть українців проти українців.

[Oksamytka · Rating 5 out of 5]

Історія про ДІМ і його втрату🏠

У книжці Світлани Вертоли "Юна. Війна" - історія двох закоханих підлітків Роми та Юни, які починають зустрічатися у 2013 році в Іловайську. Потім стається Революція гідності, окупація Криму і війна на сході України. Тому романтична історія переривається, бо Юна їде до батька в Київ, а Рома залишається в Іловайську. Історія ведеться послідовно від першої особи - Юни і Роми, зокрема, можна зрозуміти, що вони відчувають і про що думають у свої 16 років. Мене з самого початку повісті, незважаючи на янгольськість, Рома страшенно дратував. І не лише через те, що він поширював роспропаганду у соцмережах.

🔥Це історія про вибір, який кожен з нас робить. Про війну, яка розділяє на "до" і "після" і впливає на усе життя. Вибір залишатися патріотом своєї країни чи тієї, яка окупувала твоє місто. Останні розділи, коли герої переживають 24 лютого 2022 року уже дорослими, розставляють усі крапки над "і".

❤️Для мене "Юна. Війна" - передусім історія про дім і його втрату. Мене дуже вразили рядки з тексту, як Юна згадує про свій дім. Розумію, що це особиста драма авторки Світлани Вертоли, яка родом з Іловайська:

🏠Мені стає якось сумно, коли думаю про переїзд. В Іловайську мешкали кілька поколінь моєї родини, прадідусь вручну мостив ��уличку, на якій зведений наш дім...

🏠Як можна вмістити ціле життя в маленьку валізку? Як серед усіх близьких серцю речей обрати ті, котрі згодяться за першої потреби? Хіба можна забрати з собою в рюкзак дім? Україну? А відчуття безпеки і спокою?

🏠Я вдихала на повні груди вечірній аромат сухої степової трави та матіол. Хотілося затримати подих, щоби законсервувати цей запах, зберегти його всередині. Так пах мій дім. І я не готова була віддати його комусь на поталу.

🏠Мій маленький затишний рай, мій закапелок у затінку розлогих горіхів лишився за спиною. І, здалося, разом із цим у мене відтяли крила.

🏠Наш дім мені завжди здавався фортецею, але тепер він став зайвим нагадуванням, що не варто зводити повітряні замки та жити в ілюзіях. було очевидно, що повертатися нам більше нікуди. Одним наказом, одним пострілом, в одну секунду ми перетворилися на безхатченків.

🏠Будь-який акцент на тому, ким я є, будь-яка згадка про дім, а точніше його відсутність, викликала сльози. Я сумувала за своїми сукнями, за смішною вязаною шапкою, яку вперто не хотіла носити... Матеріальні речі можна набути знову, але як же мені хотілося мати саме ті - знищені, брудні, посічені уламками "Градів" і випалені вогнем.

Книжка має неймовірно красиве оформлення, яке просто одразу западає в серденько❤️

[Hanna Stelmakh · Rating 4 out of 5]

Мила, але водночас дуже сумна підліткова повість про події 2014 року. Звісно, твір трохи романтизований, але який ж він має бути, якщо головній героїні лише 16 років. Разом з розквітом її юності приходить Майдан та проголошення народних республік. Головній героїні доводиться зібрати з собою в рюкзак дім і тікати з Іловайська. На фоні загальних подій в країні відбувається й багато внутрішніх перетворень: перше кохання, розлука, стосунки на відстані. Коли читала, то згадувала розповіді знайомих, яким також довелося тікати зі своїх домівок у 2014 році, залишати все позаду та починати нове життя деінде. Дуже шкода, що наша нація проходить через такі складні випробування.

[Vityska · Rating 5 out of 5]

Юність в Іловайську напередодні 2014 року.

Цю підліткову книжку Світлани Вертоли можна було б описати таким реченням, але, звісно ж, воно не вмістить усього, що є в цій історії. Кохання, дорослішання, усвідомлення себе, вибір. Передчуття лихого, що насувається (і, як ми знаємо уже з висоти цих десяти років, невідворотно). Виклики життя у маленькому місті, де ймовірні перспективи обмежуються кількома опціями. Зрештою, цей розлам, який поділив людей на "сепаратистів" і тих, хто не прийняв рускій мір.

Починається ця історія з любовного трикутника, і спершу здається такою простою: ось є Юна, закохана в Макса, для якого вона недостатньо зваблива, і Рома, який любить Юну щиро й віддано, та їй чогось у ньому бракує. Зрештою, з душевними терзаннями Юна розбирається досить швидко, обравши таки щирість і справжність. А от перед Ромою постають нові проблеми.

Юна бачить своє майбутнє в столиці, де працює її тато і куди кличе їх з мамою. Рома ж не вірить, що його чекає щастя десь за межами Іловайська — ну хіба що в Ростові, куди в свій час спетляв його батечко. І поки Юна з мамою з трепетом стежать за подіями, що розгортаються на Майдані, Рома вимушено слухає мамині промови про "майданутих". Його ці слова печуть, бо він розуміє, що насправді все не так, як показує росТБ, але водночас береться стрьомний підробіток в соцмережах, поширюючи російські наративи. І все ж ніби заради Юни, щоб заробити грошей і потішити її, але те, що він робить, кардинально суперечить її цінностям. А чи є місце отим цінностям в його житті, де наперед виступає боротьба за виживання в жорсткому світі?

Світлана Вертола ставить перед своїми героями дилеми, які, власне, ставило перед підлітками з Донеччини, саме життя. Одні з них універсальні, як-от з тими "трикутниками", інші специфічні, з огляду на середовище. І я дуже вдячна Світлані за те, що вона їх так підсвітила.

Й окреме спасибі за те, що написала про Іловайськ. Місто, про яке лише чула, з цієї книжки я змогла відчути. Дуже захотілося ним прогулятися, побачити отой вокзал... Так сумно усвідомлювати, що це одне із тих втрачених (поки що) міст — міст, які поглинула війна.

"Юна" — книжка тепла і гірка. І така, що варто читати.

[Tasha · Rating 5 out of 5]

Дуже класна і дуже болюча книга.
Іловайськ, про який ніхто й не чув до 2014 року, і десятикласники, що планують майбутнє, закохуються і навіть не думають про «цю вашу політіку».
В когось батько працює у Києві, в когось — стоїть на Майдані, а комусь мама краще збере валізи до Ростова, ніж відпустить до «бандерівців». Новий рік о 23:00, бо промова цього президента важливіша й цікавіша, всі розваги — хіба що у Донецьку.
І ось це звичне тихе життя розбивають російські «Гради».
Але до них, до відкритого захоплення Донецької та Луганської областей зі зброєю була повзуча окупація: молодики, яких привозили автобусами, щоб розхитувати настрої на вулицях та «робити картинку» на камеру; заглушення українських каналів інформації та фабрика тролів — звичайні школяри, які за гроші публікували пости, коментарі та «валили майданутих» в мережі.
І не те щоб у Роми не було вибору чи можливості вибратися з цього болота.
За іронією, мій колишній хлопець у 2014 теж був «не все так однозначно», і я дуже рада за себе і за Юну, що бог милував — у 2022 віддирати від серця больніше. Хоча і простіше теж.

Можна докопатися до дрібних деталей, де голос автора звучить гучніше за голос героїв: терміну «інформаційні вкиди» від аполітичного підлітка, чи як діти помітили, що владу в місті прибрали ті, хто раніше валявся під парканом п'яним — дорослі не є центром дитячої уваги, ми для них здебільшого всі на одне обличчя. Але текст настільки захоплює і веде за собою, що докопуватися не хочеться. Стільки всього вмістилося у цю тоненьку книжку: і перше кохання, і новітня історія з перших вуст, і гордість відчувати себе українцем/українкою, і надія. Дякую, пані Світлано!

І щоб завершити, процитую тут Поліну з Маріуполя (авторку каналу «Хочу гратися - перехочеш» на ютубі), бо ці тексти перегукуються і мені хотілося б, щоб їх прочитало більше людей:

«У 2014 мені було… 14

Коли почалась війна, я вчилася в школі. Я мало що розуміла та була «аполітичною».

Тому у 2016 катнулась у спб, у 2017 туди вступала. У 2019 ще раз катнулась.
Вважала, що рускаязичнає насєлєніє ущємляют.
Не розуміла чому класна керівниця постійно говорить про Майдан та любить вмикати гімн.
Вірила, що це ЗСУ стріляє по своїм українцями.
Принципово не розмовляла українською в університеті.
Зустрічала кожного разу 2 Нових роки: російський та український.
Ходила на концерти р*сні.
Не цікавилась історією України.

Моя «аполітичність» була дуже навіть політичною. Як бачите.

Я усвідомила себе як українку зовсім нещодавно. І нарешті… я знайшла себе у цьому.
Ще ніколи я не відчувала таку єдність та силу. Так, я стала сильнішою.
Я знайшла сенс. Я усвідомила важливу частину свого «Я».

Я щиро бажаю всім українцям усвідомити те, що вони українці. Без цього складніше жити. Справді.

Слава Україні!»

[Darya · Rating 5 out of 5]

Ця історія починається восени 2013 року, коли десятикласники Юна і Рома несміливо досліджують свої перші почуття. І починається, так детально досліджуючи психологію підліткових закоханостей, що я не могла повірити, що у книжку буде вміщено все те, що обіцяє анотація, якщо це не 300-сторінковий роман щільним шрифтом, а повістина, чиї 190 сторінок щедро розбавлені ілюстраціями (чудовими і настроєвими, до речі). Але ось як це вдалося вмістити: мірою того, як героїв від їхніх особистих переживань відволікають історичні події - спершу ті, від яких вони в Іловайську почуваються дуже далекими, а згодом і історія, яка приходить до їхнього дому - оповідь стає більш пунктирною. І зрештою, на жаль, від психологізму, на який спершу заповідалось, теж небагато лишається, а персонажі - головні герої та різноманітні їхні друзі з різних кіл спілкування - стають радше втіленням певних ідей. Але в історичній прозі часто так буває, хоч би як було дивно думати про повість про події заледве десятирічної давності як про історичну.

[Black Mary · Rating 5 out of 5]

Приємна книжка. Легко читається. Відчуваю близьку спорідненість до головної героїні. Не так давно доводилося проходити схожий досвід. Вражає як одне речення може змінити усе минуле усвідомлення прочитаного, моя повага авторці.
Раджу усім "дітям війни". Гадаю, дорослі теж входять до цієї категорії. Гірко усвідомлювати, що з героями різниця в 10 років, а їх проблеми знайомі і мені. І це не тільки через війну. Думка оточення, булінг в соцмережах, бажання бути коханим, через що пригнічуєш власне "я".
Одночасно нестерпно бачити себе зі сторони й приймати себе.
Мені сподобалося як авторка порушує проблемні питання через прості розмови, через конфлікт поколінь, через логічні й прості питання, але чомусь ніхто не дає на них чіткі відповіді. Болісно розуміти, що аби мати чітку відповідь, знадобилося ще 10 років, тільки вже мені.

[Olha Vart · Rating 3 out of 5]

Доєднуюсь до коментарів про динаміку розвитку Роми! Мені не вистачило розвитку дій та динаміки в його житті, щоб можна було зрозуміти його перехід на сторону росії. Склалося таке враження, що з нього просто зробили злодія, бо хтось же мав їм стати.

Незважаючи на це, мені сподобалася ця новела. Я була десь приблизно такого ж віку в 2014 році як і головні герої, тому дуже часто рефлексувала та згадувала свої відчуття у той час. Школа, Майдан, друзі, підготовка до екзаменів, анексія Криму. Все змішалося. І життя змінилося назавжди.

В цілому, чудова історія для підлітків.

[Halyna Chepurko · Rating 5 out of 5]

Історія про перше кохання двох підлітків з Іловайська, яких розділяє війна. Вдячна авторці за історію Роми, який лишився в окупації – було цікаво спостерігати за ходом його думок і тим, куди вони його привели. Вдячна за історію Юни. Вкотре картаю себе за те, що у 2014 році війна відчувалася дуже далекою, хоча все було точнісінько як зараз.

[nika kom · Rating 2 out of 5]

все починалось більш менш реалістично, але кінцівка була дуже дивна і ніяк не аргументована. зрозуміло, що авторка хотіла зробити злодія, але люди як Макс могли би бути по ту сторону, поведінка Роми не свідчила про те, що він міг так закінчити

[Олена Скуловатова · Rating 5 out of 5]

Чудова книга від молодої української письменниці.