📚"СВІТЛО ЗГАСЛО В КРАЇНІ ДИВ"
📚 ДіБіСі П'ЄР
📚 Переклад з англійської - Галина Шиян
📚 Львів, Ліга Прес, 2012
"Якщо ваша етична модель руйнує вас - змініть модель."
Світло не те що згасло в країні див, - воно брутально вирубилося різким одночасним клацанням усіх наявних прожекторів, що лиховісним ехом повідлунювало від холодних стін пустого величезного приміщення, яке ми вважали реальністю, самотужки доповнюючи її строкатими елементами-декораціями, аж поки повністю не подорослішали.
Хто б міг подумати, що книжка з такою депресивною назвою і з лясе у виді зашморгу, яка містить історію, що відразу починається рішенням померти, буде сповнена насправді такої жаги до життя?
Маючи досвід майже передінфарктного стану від читання "Вернона Господа Літтла", ледь потім переживши "Сніданок з Борджіа", згадуючи який серце до тепер провалюється кудись у безодню - я таки вполювала третій виданий українською роман ДіБіСі П'єра, який шукала місяцями і моя часом недоречна впертість на цей раз увінчалась успіхом. Тож поки я, тривожно читаючи, час від часу вішала в петлі свій мізинець (бо в цей суїцидальний міні-інструмент більше нічого не влазило), а вимикаючи світло в кімнаті шарахалася вночі салатового сяйва обкладинки на тумбочці, періодично забуваючи про вміст флуоресцентних елементів у її фарбі, - жити цим світом роману виявилося таким самим нестерпно дискомфортним, як і попередніми двома, бо такий уже зухвалий цей автор. Підважує всередині щось живе і нахабно питає, чи болить. Як лікар на огляді. А так щось відчуваєш?.. А тепер?
"Божественність досягається через відчуття - чи то ми утримуємося від відчуттів, чи потураємо їм, життя існує відносно того, наскільки глибоко ми відчуваємо."
То ж на перший погляд цей роман про 26-річного наркозалежного британця Ґебріела Броквелла, який втікає з реабілітаційного центру, щоб влаштувати ефектне самогубство, але вплутується у низку випадкових подій, які постійно відтерміновують бажане. Певна комічність такого розкладу подій урівноважена, як і у "Верноні...", трагічним світовідчуттям героя, але тут це - екзистенційні роздуми на тлі лячного зображення капіталізму, щедро приправлені декадентським с��усом. Соус, до речі, досить гострий. Чого варте тільки переосмислення IKEA, як пастки для орди одиниць прибутку, з полеглими у "віваріумі людських слабин" і заторами поранених біля кас, куди ти пробиваєшся з порожніми руками, мов єретик чи уражена клітина в імунній системі натовпу.
Проникливість розуміння суспільно-політичних процесів Ґебріелем, приправлена чорним гумором, підсилює фаталізм. Стоячи серед виру життя закінченим лузером, не маючи можливості розкритися власним внутрішнім силам, усвідомлюючи в цьому відсутність сенсу життя, як і у дисгармонії існування в оточенні посередності, головний герой порушує етичні правила, закони, плани інших людей та іншу нецікаву фігню, рухаючись до омріяного самогубства.
Взагалі весь текст поволі збирається до гурманної феєрії - кулінарного шаленства на межі божевілля, а останні розділи коротшають і ніби похапцем перериваються вишуканими рецептами запаморочливих страв. Фінальна подія стає центром тяжіння усіх дрібніших подій, затягуючи у своє пекельне ядро надмірної розкоші, та перетворюючись врешті решт у ганебне свинство багатіїв, що стає промовисто символічним. Вона відбувається всередині гігантського приміщення єдиної у своєму роді архітектурної пам'ятки нацистської Німеччини - аеропорту Темпельгоф, який пустує перед закриттям, живучи одним жалюгідним кіоском всередині.
"Простір раптово виявляється моделлю мого підсвідомого. Темного, гнилого, поораного тунелями. З однією крихітною блискіткою посередині."
І дивно, що оця крихітна блискітка світла іноді здатна освітити усю темряву. Бо насправді вся ця історія - про дорослішання через саморуйнацію і символічне вбивство дитини в собі. Якщо ми сприймаємо світ, як країну див, інфантильно чекаючи тільки уваги до своєї персони, визнання і комфорту, то через певний час із жахом помічаємо, що казка розвалюється, а сенс будь-яких бажань поступово зменшується і врешті колапсує, затьмарений очевидними невдачами. Цей непростий шлях, яким у тексті волочаться дитячі травми, на фоні Лондона, Японії і Берліну - трьох абсолютно різних світів, завершується огидною кульмінацією, яка сталася через те, що -
"Цінності розпадались, обіцянки відходили: уже стався весь секс, вичерпався фальшивий сміх, прокрутились усі викрутаси, викривились усі істини. Вантажівки перетворились на логістику, бомбардування - на свободу, картопля фрі - на "Геппі міл", контракти - на хитрощі, і навіть слово "хуй" стало надто вживаним, аби ним насолоджуватись."
Здається, таке болісно чутливе сприйняття світу не може привести ні до чого хорошого. Але...
Роман містить витончену симетрію. Починаючись словами -"Моя ситуація не має назви. Найперше тому, що я вирішив себе вбити. А потім - через усвідомлення: я не мушу робити цього негайно", - він закінчується ними ж, але з одним протилежним нюансом:
"Моя ситуація не має назви. Найперше тому, що я вирішив жити. А потім - через усвідомлення: я не мушу робити цього негайно."
А поки ви ненавидите мене за спойлер, вдумайтесь, що такий підхід - повна протилежність усім поширеним мотивуючим закликам до "жити тут і тепер", "життя відбувається просто зараз", та подібної піднесеної маячні. Адже насправді цей псевдопозитивний підхід доволі напружує, бо ж жити - як чомусь виявляється - доволі часто неприємно, тому не завжди можливо вичавити із себе радість, як останні краплі зубної пасти з тюбика. Натомість усвідомлення героя, що необов'язково робити із життя (як і зі смерті) щось нагальне - підштовхує нас до внутрішнього спокою з несподіваного боку, даючи собі час на все.
Такими ж несподіваними рішеннями в'ється і сам сюжет, як анаконда, всередині якої міститься основна страва (проковтнуте людське дитя, яке насправді виявляється ілюзією). Але і це не подається головною стравою дійства. Бо найважливішим посилом у романі до читача-гурмана є твердження, що "Діапазон ефективної потужності насолоди захований у попередньому моменті."
То ж найкраще лишається з нами тільки тоді, якщо ми покидаємо і відпускаємо його на кульмінації, а точніше - за секунду до...
P. S . Щодо самого видання - одна з найкращих продуманих концепцій, які я бачила. Нестямна естетика у всьому. Роман раджу, якщо ви не боїтеся сміливо гратися із своїми цінностями. Тільки спершу переконайтесь, чи вони точно ваші.