L'Appel de la rivière: roman

Aksel Vinding #2

by Ketil Bjørnstad, Jean-Basptiste Coursaud (Translator)

Aksel Vinding ne se remet pas de la mort de son grand amour, Anja Skoog. Il doute de sa carrière de pianiste, de la musique sur laquelle il a tout misé, et se demande s'il a fait le bon choix. Il entame une relation avec Marianne Skoog, la mère d'Anja, sans savoir si, au fond, c'est de la fille décédée qu'il ne parvient pas à se détacher. Un roman sur l'art, la passion, le deuil et le chagrin.

Genres: Fiction, Music

400 pages, Broché

First published January 1, 2008

About the author

Ketil Bjørnstad is a Norwegian pianist, composer and author. Initially trained as a classical pianist, Bjørnstad discovered jazz at an early age and has embraced the emergence of "European jazz".

He is an artist on the ECM record label, but has also published some 20 books (predominantly novels) and a number of poetry and essay collections.

Reviews

[Marysya · Rating 5 out of 5]

Це оголений нерв, найвищі ноти музичної партії, пронизливо до зриву і відверто.
Хочеться налити вина, включити Джоні Мітчелл і курити...
Дуже камерно і в певному сенсі нішево.
Сподобалось навіть більше, ніж перша частина.

[Volodymyr · Rating 5 out of 5]

Lesson learned - if you want to finish your evening in a bright, optimistic mood, Scandinavian literature is a wrong choice.

Amazing book though, can't wait to read the last part!

[Bogdan · Rating 5 out of 5]

Другу частину, як і першу ("До музики"), прочитав на одному диханні. Надзвичайно емоційна і чуттєва історія про людей та про пошук себе, їх втрати та здобутки, кохання, наснагу до життя, умиротворення, впертість, амбіції, страхи, відчай, горе, тугу, розчарування, смерть. Кожен із нас у житті має прагнення та намагається чогось досягнути. Хтось вибирає правильний шлях, хтось сумнівається, а хтось навіть, помираючи, не знає чи правильною дорогою пішов. Хтось радіє життю, а хтось сумує за втраченим і недосяжним. Хтось наполегливо працює, комусь все вдається легко і без особливих зусиль, а хтось є цілковитими невдахами. Хтось досягає вершин і їх обожнюють, навіть коли вони самі цього не прагнули, а хтось, жертвуючи усім, неспроможний навіть на невеликий успіх. Музика у обидвох творах автора посідає ключову роль і кожен герой це хтось, хто хоч якось повязаний із нею. Навіть якщо ви думаєте, що не маєте ніякого відношення до музики, обов'язково знайдете якусь частинку себе у котромусь із персонажів чи пережитих ними подій, що пронизані свободою, рівністю та відвертістю. Для мене ці твори стали чудовим знайомством зі скандинавською літературою і великою емоційною батарейкою. З нетерпінням чекаю на останню частину трилогії Бйорнстада.

[Tanya Fabrychenko · Rating 3 out of 5]

Осень - пора депрессивного скандинавского чтива.

Ожидание: моральное копание главного героя после смерти возлюбленной, философские тирады о жизни и смерти, процесс восстановления себя после чреды трагедий в первой книге.

Реальность: чересчур рефлексирующий и постоянно ноющий молодой человек, которого возбуждает все, что движется, а особенно мама его умершей большой любви.

И я совсем не против возрастных браков или сексуальных эпизодов в книгах, просто здесь все максимально выглядело как инородное тело без каких-либо глубоких смыслов и объяснений, которые в свою очередь заставят поверить в такой сюжет.

Не понравилось. Но интересно прочитать продолжение и таки узнать, как попытаются довести парня до петли, потому что есть ощущение, что цель именно такая.

П.С. Я очень люблю Видавництво Старого Лева, но, по-моему, с переводом слова «пеніс/член» ребята прогадали, так как «прутень» вот вообще не помогал 18-летнему мальчику быть более мужественным возле своей опытной партнерши :)

[Ivan · Rating 5 out of 5]

друга частина мене вражає ще більше. читаючи і дізнатися про те, що робить Аксель Віндінґ.
відчувається внутрішній спротив. ніяк не можу вкласти собі в голові, що таке трапилося з ним.
закохати і закохатися у жінку, матір своєї коханої, яка втратила чоловіка і зав'язала стосунки з іншою жінкою? дуже мені дивно.
а потім ти дізнаєшся, що у неї маніакально-депресивний синдром і вони одружуються.
попри все, книжка написана добре, дуже легко, а переклад Іваничук дуже люблю

[Xenia Germeni · Rating 5 out of 5]

Εσύ πόσο αγαπάς τη μουσική, τη δημιουργικότητα, το ταλεντο, τον ερωτα, τη ζωή, το θανατο ;;; 10 αστερια! Δεν διαβαζεται αυτονομο..καλο θα ηταν να εχεις διαβασει τη λεσχη των πιανιστων (το πρωτο μερος)..Μεταφραση ΥΠΕΡΟΧΗ ΚΑΙ ΖΩΝΤΑΝΗ! Σου προτεινω να το διαβασεις μαζι με τις μουσικες που παραθετονται..Και να μην τρομαξεις..μιλαει και για την καταθλιψη! "Ο πόνος λεει: θα καταστραφεις! Μα καθε λαχτάρα αξίζει την αιωνιότητα. Αξίζει μια βαθιά, πολύ βαθιά αιωνιότητα".-σ.491.

[Наталя Іліщук · Rating 5 out of 5]

[Нічого не буває надто пізно, доки триває життя.]


https://www.instagram.com/p/CGkl4NDl8...

[Valeria Tsikava · Rating 5 out of 5]

Ріка ...

Глибока...
Бурхлива...
Непередбачувана...

Це як прототип головного героя.. Акселя ...

Він намагався..
Намагався досягти того, чого від нього чекали..
Сам до кінця не усвідомлюючи, що він цього не так вже сильно і хотів..

Він хотів іншого...
Він хотів її ... поруч..
Чи можливо її доньку ? ...

Він заплутався ..

І лише музика могла б допомогти йому в цьому розібратися ...

Але ..

Скорбота мовить: «Умри!» Але туга заслуговує на вічність. На глибоку, глибоку вічність.

[Mia Lie · Rating 4 out of 5]

Denne boken var bare underholdende å lese, klarer ikke helt sette fingeren på hvorfor, men sidene fløy av gårde. Det skjer egentlig ganske lite, men den er skrevet så bra at uansett hva som skjer er det gøy å lese. Språket tar litt tid å vende seg til å lese, men når man kommer inn i det er det en glede å lese. Liker hvordan den beskriver musikk og hvordan musikken nesten blir som en av hovedrollene i boken. Det er også koselig at handlingen foregår i områder jeg er kjent i, blir enda mer levende av det. Boken er også en god sorgskildring, som både er fin og trist å lese. Liker også hvordan alle karakterene i boken virker smarte og selvreflekterte, det gjør dem interessante å følge og høre tankene til. Alt i alt en solid bok med gode karakterer og bra skrevet. Gleder meg til å lese siste bok i serien og se hvordan det går med Aksel.

[Міша Галюк · Rating 5 out of 5]

Уривок з книги...

- Хіба щастя не здатне творити мистецтво?
- Хіба у виняткових випадках, як не дивно. Гайдн був порівняно щасливою людиною, а Бах, хоч і мав свої проблеми і непосильно гарував, однак теж добивався успіху. А всі решта? Глянь на божевільного Шумана, на схибленого від кохання Брамса чи важкохворого Бетховена, який не бажав миритися з долею і, завдяки своїй нечуваний упертості, знову зумів піднятися до висот творчості. Моцарт теж зазнав щасливих миттєвостей, але то було щастя відчаю, яке ми зазвичай знаходимо в захмелінні - алкоголі й опіумі. У письменників ситуація ще гірша. Може, тому що письменникові не конче бути ремісником. Писати книжки - це ще не ремесло, лише загальна передумова. А ось композитор, якщо він не є винятковим феноменом, повинен володіти грою на скрипці чи фортепіано, повинен володіти хоч якимось інструментом. Це мало б вибудувати певну психічну стабільність, принаймні у когось із них.
- То вся твоя музика створена без щастя?
Шуберт киває.
- Так... Зате я дав щастя іншим. У цьому і є високий сенс. Навіщо мені щастя? Сидіти в розкішному будинку на Ф'єзоле, поплавати вино й дивитися згори на купол флорентійського собору? Що це вигадка така - щастя? У нашій частині світу щастя однозначно асоціюється з так званим добрим життям. А що таке добре життя? Саме лиш задоволення?
- Отже, коли я, слухаючи тебе, відчуваю щастя, чую насправді твій біль чи нещастя?
- Саме так, - відповідає Шуберт. - Але щастя можна зазнати і в думках, і в силі волі, і у виживанні. Воно закладене в тому житті, яким ти живеш. Його можна знайти й далеко поза межами світу мистецтва - у селян, вчителів, чесних, добросовісних купців; в усіх професіях, окрім хіба професії ката. Доки ти здатний чинити вибір, бути порядною людиною, твоє життя має сенс. Ти можеш жити осмисленням життям, читаючи ноти, які вже написані. Мені потрібні такі, як ти, щоб залишатися Шубертом. Але ти, звісно, можеш чинити на свій розсуд.
Шубе��т простягає мені важку, грубу партитуру.
- Читай! Детально вивчити її! І тоді збагнеш.
Я розгортаю партитуру на першій сторінці.
Вона чиста. Біла, мов зимова подорож в холодній негостинній країні. Ані однісінької ноти...

[Ірина Бокало · Rating 5 out of 5]

Книжка мені дуже сподобалась, більшою мірою почуттями, які я переживала читаючи її. Автор дуже гарно змальовує персонажів, дуже красива історія кохання, не хочеться чіплятись до сюжету хочеться в неї вірити.
Можна багато чого дізнаитсь про музику, дуже гарно описано емоційні стани.

[Лина Сакс · Rating 4 out of 5]

И река смоет все следы.
Почти через полтора года взялась читать продолжение "Пианистов". Удивительно запомнилась первая книга, я как с ней и не расставалась на это время. Тут же легко возникли все герои. Можно сделать вывод, что автор очень внятно описал героев, их характеры, манеру общения, внутренний, да и внешний мир. То есть прочитал и можешь дружить уже с ними, если бы они были живыми, а не выдуманными, даже не смотря на то, что встречаются какие-то автобиографичные моменты жизни автора в книге.

Я верну несколько вопросов из прошлой рецензии о книге сюда, и можно будет посмотреть что же произошло в продолжении истории.
Так про что же книга? Про музыку? Про взросление? Про жизнь, смерть, любовь? Про учебу и зависимость?

Про музыку . Без музыки не было бы книги, не было бы ни одного героя. Душа каждого отражается в музыке. Жизнь каждого завязана на музыке. Она меняется с героем. Она дает силы и она же их отнимает. Как и жизнь. И как в первой книге Кетиль Бьёрнстад продолжает говорить о музыке так, что ты музыку слышишь, понимаешь. Она проникает в тебя звуками, от написанных слов. Она наполняет пространство вокруг тебя и тут неважно дома в постельки читать ли книгу, или в наполненном людьми метро. Не устану повторять, что мне нравится, как передает автор музыку. В первой книге так же было и даже может деликатнее. Во второй, автор уже смелее, да и ты прочитав первую книгу и прослушав произведения о каких он упоминал, знаешь больше и понимаешь больше. И музыка сплетает тебя с книгой и героями.

Взросление . Вот казалось бы главному герою уже восемнадцать лет. Тебе кажется, что он самостоятелен и может разумно принимать решения. И ему тоже так кажется. Но читаешь о нем и видишь еще детскую романтичность, веру в чудо (я не о том, что верить не надо, я о том, что она ни на чем не зиждется), еще какой-то разброд и шатание в голове. Когда человек не видит дальше месяца, или двух, хотя тут он пытался смотреть на девять месяцев заданных Сельмой Люнге. Когда тебе восемнадцать, ты не умеешь еще видеть далеко. Для тебя тридцать - это уже в гроб можно положить. Хотя нет, тут 36-37 было и это был не возраст, но себя в этом возрасте ты не способен увидеть, что уж говорить о том, чтобы распланировать на это время свою жизнь, со всем пониманием и ответственностью. Дополнительно еще учитывая рядом с собой еще одного человека... а может и двух. Тут нам автор и продемонстрировал то, что планы есть только те, что заданы другим человеком, своих у Акселя планов нет, либо они настолько пространы, что самый лучший вывод какой мы можем сделать из его планов: "У меня будет". А что, а когда, а как? Этого нет.
И тут же нам демонстрируют взрослых людей с планами на жизнь. И ты поражаешься на фоне главного героя, как у них все точно. Хотя у них тоже есть место чему-то что обязательно произойдет не глядя на все планы, но люди знают что они хотят и где они хотят быть и как себя позиционировать и рядом с кем жить. Хотя планы самые простые, не открытие Америки.
И опять же на этом фоне возникает больной человек. И он тоже отличается и от взрослеющего и от взрослого человека. И у него есть план и он целенаправленно к нему идет и ты видишь разрушения, что он тащит за собой.
Довольно простой выбор кем ты бы хотел быть. Довольно точное описание людей чтобы понять и осознать. Чтобы увидеть разницу в возрасте. Автор постарался написать не просто книгу, а с пояснением и примерами, для тех, кто ступает по земле в свои восемнадцать и им кажется, что они могут тащить на себе при этом весь мир.

Про жизнь, смерть, любовь. И эти темы никуда не ушли. Описания стали чуть мрачнее, появилось больше мистицизма. Но все так же можно наблюдать жизнь, которая переплетается с любовью, требует ее, жаждет ее. Хоть в восемнадцать, хоть в тридцать семь. Любовь двигает сюжет. Любовь стремится заполнить все поры главного героя и заодно читателя, она кричит о своей потребности. И ты устремляешься за ее бешеным полетом.
Можно скрипеть зубами, можно прикрывать глаза. Но главному герою восемнадцать, а Марианне пусть и тридцать шесть, но она потеря слишком многое, что удерживало ее на земле и она хочет любви и надежности. Задайтесь вопросом, а вы сами не хотите разве любви? И сколько вам лет? Поэтому как бы книга обошлась без этой составляющей нашей жизни? И особенно, когда тебе восемнадцать и ты романтичен и на самом деле довольно раним, ведь всего книгу назад ты потерял любимую девушку.
И смерть. Она шагает за Акселем и вырезает всех его любимых. Словно именно она должна стать и его любовью и его любовницей, и невестой. Да, нам в конце сказали не в лоб о самой смерти, но она как и любовь проникала в поры героя и наши при чтении книги. Она дышала в затылок и ты с первой страницы "Реки" понимал, что встреча с ней - неизбежна. И она приходит.
Жизненный цикл - любви и смерти. И об этом в книге тоже есть.

Про учебу и зависимость. И снова ничего не поменялось. Учеба все так же важна и нужна, Аксель все так же ученик, но он учится, чтобы стать лучшим, чтобы поразить мир и сказать "я смог" и сказать "она смогла". Он учится, как сдает экзамены перед тем как выйти за пределы учебного заведения туда, где мир, куча возможностей и только твоя зона ответственности. Кульминация периода становления героя тем, кем же ему быть - это его дебютный концерт. Он думает и думает о том, что он обещал, но в момент его триумфа ты понимаешь, что нет, обещание тут не причем, он жаждал этого. Он живет ради этого. Музыка в его крови, в его мыслях. Музыка как и смерть жаждет его всего, только в отличии от смерти, музыке герой симпатизирует.
А вот зависимость меняется. Тут уже нет такого скрипа как в первой книге от музыки. Тут зависимость от любви. Я не буду сейчас говорить о вине, это не так интересно, потому что нет вывода о том, что столько алкоголя вредно. Но вот зависимость от любви - это важно. Он сам не видит, как его крутит, он не может думать честно не потому что не хочет (хотя и это тоже), а потому что с любовь. - оно красивее, только увы, не правдивее. Вроде зависимость от любви красиво звучит и даже кажется. Но зависеть и любить - это разные вещи. Мальчишка просто кинулся в объятия той, что приняла его и казалась ему еще несчастнее и ранимее, чем он сам. Я не могу тут говорить о честной любви. Я вижу зависимость двух несчастных людей друг от друга.

Что же дальше будет с Акселем, когда то, за кого он держался - исчезла? Я очень хочу знать научится ли он реально смотреть на мир и оценивать. Но судя по всему я это узнаю не раньше, чем через полтора года.

[Célia · Rating 3 out of 5]

Un roman fort à l'ambiance singulière. La mort et le deuil rôdent autour du jeune protagoniste, à la limite parfois du malsain. Mais l'écriture est puissante et fluide et le lecteur est tenu en haleine tout au long de ces six cents pages.
La musique est au cœur de cette ode macabre, dans ce qu'elle a de plus technique, de plus vindicatif. Le lecteur néophyte se perdra peut-être dans cette longue croisade menant aux débuts d'Aksel Vinding.
L'écriture n'est cependant pas servie au mieux par une traduction parcellée de fautes de français. Dommage !

[είναι η θεία Κούλα · Rating 4 out of 5]

Πολύ μεγάλο ταλέντο αυτός ο νορβηγός κύριος Bjornstad. Το ποτάμι διαβάζεται με μουσική υπόκρουση την ομώνυμη σύνθεση του υπέροχου αυτού δημιουργού [παραθέτω εδώ Link στο youtube από το τέταρτο μέρος - http://www.youtube.com/watch?v=iD7jO0...]. Και όχι μόνο. Οι μουσικές αναφορές του νέου του μυθιστορήματος αφθονούν, όπως και του προηγούμενου, βεβαίως (Η λέσχη των νέων πιανιστών). Το ποτάμι, αν και συνέχεια, μου άρεσε περισσότερο απο τη λέσχη - κάτι που δεν συνηθίζεται, τα sequels έχουν μία τάση να απογοητεύουν. Η περίπτωση αυτή διαφέρει. Ο Ketil B. απογειώνει την ιστορία του. Μαγικός.

[Anastasia Mykytenko · Rating 5 out of 5]

It was not one of the books I would normally pick up but I am genuinely happy that I did. It is not a fast-paced book but it draws you in and makes you put it down and think about it some more, just to make the reading experience a bit longer. It is very melancholic, sometimes on the verge of dramatic or terrifying or all at once. Really enjoyed this one.

[Iryna Stepanyk · Rating 5 out of 5]

«Та цієї миті головне між нами - музика. Вона зринає, мов примара, мов шанс на майбутнє. Зрештою, ми не знаємо, чим вона є. Знаємо лише, що можемо нею скористатись, що вона пробуджує у нас почуття, необхідні нам саме цієї миті, що вона щемка і небезпечна, що вона вчить нас дослухатись до спільної тональності у собі.»

Дуже осіння книга, і як тут гарно описується теперішня пора❤️ вона відчувається з кожної сторінки❤️
Норвегія 1970 року і Аксель готується до дебютного концерту. Проте як в першій частині перед нами стоїть юнак і перші почуття, то у «Ріці» постає чоловік зі зрілими прагненнями і відчуттями. Між частинами описується рік часу, але контраст особистості дуже різкий. Мені дуже сподобалось, бо я люблю таку літературу, провокативну, імпульсивну, надривну, на межі🔥 Вона затягує та інтригує і як би не сприймав персонажів ти живеш з ними, пропускаєш все через себе і йдеш до кінця, щоб знати « а що далі?»
І як тепер дочекатись третьої частини?)

«Дивно, як часто, раз за разом, життя перемагає смерть? Біля Ватерлоо вже виросли нові дерева. У Коннектикуті, колишньому пеклі для індіанців, тепер живуть найбільші багатії світу. Якщо захочеш навідатись в Освенцим, можу порадити кілька дуже добрих ресторанів.»

[Валентина Алякіна · Rating 5 out of 5]

Неймовірно чуттєвий роман. Минуло кілька місяців, як я прочитала першу частину. Тримала у руках інші книги різних жанрів, але ця не виходила у мене з голови ні на мить. І от, нарешті, історія закінчилась. Протягом усього часу читання, мене огортав спокій і смуток, я поринала у глибокі роздуми про сенс життя та цінності. Огорнута музикою історія стала для мене чимось більшим, ніж просто оповіддю про життя молодого музиканта. Книга змушує замислитись, лишає після себе емоційний слід. Саме це я ціную у художній літературі найбільше.

[Sasha *daisy* · Rating 5 out of 5]

Як і перша частина, це потрапляння у саме серце 💔. Чуттєва, болюча, меланхолійна з моментами світла історія, яка не залишає байдужим. Аксель дорослішає і його думки також, вони так само сумбурні, але вже відчутній життєвий досвід. Відійду трохи кінцівки і почну читати останню частину, але від розуміння, що це буде кінечна станція історія Акселя робить мені боляче....

[Tetiana Kachura · Rating 5 out of 5]

Перша частина була трохи нуднуватою, довго тягнулася, але ця - прочитана на одному диханні. Можливо потрапила в настрій.
Життя з його падіннями і злетами...Меланхолія, туга, скорбота... Що обере герой - своє покликання чи служіння іншій людині...
Ця книга просто створена для холодного похмурого листопада. Запалити вогники, увімкнути джаз і поринути у її світ

[S · Rating 1 out of 5]

Абсолютно беззмістовна книжка. Не раджу.

Всі вмерли, тому варто про це говорити в кожному другому абзаці. Це дуже сумно, адже всі вмерли, і ой, зараз ще хтось вмре, а ні, добре, що ні. Словом, сюжет ніякий, сенсу ніякого, герої ніякі.

[Nata · Rating 4 out of 5]

Забагато мені було про жінок, мало музики. Але третю книгу чекатиму.

[Марія Птаха · Rating 5 out of 5]

Цей роман розповідає про фатальність життя, сплетеного із наших вчинків. Коли людина певна, що їй потрібно зробити адекватний вибір, раціональний вибір, але все-таки піддається фатальній інтуїції, що зрештою вкидає її у вирву страждань раз за разом. Аксель знав, що не варто йому поселятися у Маріанне Скууґ, мами його покійної коханої, але все ж іде на це. Тут вчувається якась невідворотність буття. Ми розуміємо, що нам варто було б цього уникати, але натомість сліпо, як метелики на світло, летимо до своєї погибелі.

[Janet Sangolt Kleppe · Rating 3 out of 5]

Ikkje heilt bra for psyken, denne boka.

[Alexander · Rating 2 out of 5]

Ein wirklich guter Autor. Die Selbstmordrate ist mir aber deutlich zu hoch. Das muss man lesen wollen.

[AniaSli · Rating 5 out of 5]

⭐️9/10

[Mariia Naumenko · Rating 4 out of 5]

головний герой після смерті дівчини, на яку він ловив гіперфікс більшість свого життя закохується у її маму😵‍💫😵‍💫 а потім і та помирає🙁

але насправді, ця частина (вона 2 з трилогії) зачіпила мене більше, ніж перша. ця – більш чуттєва, як на мене. хоч для мене трошки стосунки Акселя і Маріанне є нереальними якимись

[Einstakling · Rating 4 out of 5]

Мені так сумно від цієї книги. У Акселя, попри все, жити, почало налагоджуватися. Він тепер з Маріанне, у нього має бути дитина, він відіграв дебютний концерт, навіть опублікував власний твір. “Ріка”, хотілося б почути, що то було. Можливо Бйорнстад написав це сам?

Але є важливий фактор - хвороба Маріанне. Це мене лякало протягом всієї книги. Невже вона надумала померти, коли все почало налагоджуватися? Це певно розіб’є Акселя.

Книга сама по собі дуже цікава, але вона сильно ранить мене. Сподіваюся заключна частина трилогії не вб’є мене остаточно.

[Olena Nemitkova · Rating 3 out of 5]

Скучно и депрессивно :(

[Linda · Rating 5 out of 5]

Am Anfang und am Ende habe ich dieses Buch geliebt. In der Mitte war dort zu viel Marianne Skoog, zu wenig Musik. Aksel Vinding hat gemerkt dass ihm Musik über alles geht und trotzdem ist da Marianne Skoog, zu oft zu viel, nicht nur ein Grund weiterzumachen. Und trotzdem gebe ich dem Buch 5 Sterne, weil ich es schön fand, die Sicht auf Musik noch einmal, ganz neu zu erleben.