Иэн Макьюэн – один из «правящего триумвирата» современной британской прозы (наряду с Джулианом Барнсом и Мартином Эмисом), лауреат Букеровской премии за роман «Амстердам».«Невинный» с трудом поддается жанровому определению. Это и детектив, и психологический триллер, и историческая драма, и – что, пожалуй, самое главное – повесть об истинной любви. Действие романа разворачивается в послевоенном Берлине, на границе между Востоком и Западом. Фоном происходящего служат действительные события, хотя в их реальность верится с трудом – настолько они похожи на жутковатый фарс…
Не найкраща книга прочитана мною у Мак'юена. А мені так сподобалося у нього "Спокута" і книга "На березі". Я буквально закохалася в цей склад, у ці особливі декорації, створені автором. Куди ж поділася ця психологічність, закрученість сюжету і детальність у всьому? У цьому романі це все мені здалося бляклим і сірим. Можливо, більш рання творчість Мак'юена була не такою яскравою, як наступні романи... А може, я просто не перейнялася духом шпигунства, політики і такого дивного кохання між головними героями. Книга обіцяє вам купу всього: і детектив, і драму, і кохання, і історичну лінію. І так, це все там було, але все мимо. Якщо перша частина книжки справді інтригувала, затягувала і герої були цікавими, то після певних подій у книжці вже не було того загострення пристрастей, а ще це дивне вбивство... і купа розчленування. Ух, ось це мене справді вразило! Не тому що я боюся цього, а просто тому що вважаю, що Мак'юен майстер психологічних залякувань, а не фізичних знущань, кров'янистості та іншого. Я навіть досі не розумію навіщо це було? І власне до чого це було робити в такий спосіб? Читати у Мак'юена ще книжки обов'язково буду, але в цій трохи розчарувалася і не люблю я виявляється шпигунство, політику і все в такому дусі. Загалом, почитати можна, але це не найкраще, що написав автор (на мою думку).