Згори вниз. Книга страхів

by Tanja Maljartschuk, Таня Малярчук

"Згори вниз" — це реанімація сюрреалізму в українській літературі. У книзі є сюжет, розділові знаки і навіть інструкція з виготовлення фотографій у домашніх умовах. А також: втеча, захоплення чужих помешкань і чужих таємниць, гірські ландшафти, зворушлива і неправдива історія любові, перевертні, чортівня, люди, що мовчать, і коти, що говорять. Словом, все те, що притаманне будь-якій нормальній жіночій психіці. Рекомендовано Міністерством охорони здоров’я — для тих, хто не має чого боятися.

Genres: Ukrainian Literature, Ukraine, Fiction

225 pages, Hardcover

First published January 1, 2006

About the author

Tania Maliarchuk began with several volumes of short stories and novellas: Adolfo's Endspiel, or A Rose for Liza (2004), From Top to Bottom: A Book of Fears (2006), How I Became a Saint (2006), To Speak (2007), and Zviroslov (2009). Her first novel, Biography of an Accidental Miracle, was published in 2012.

Maliarchuk has been writing in German since 2014. In 2018 she won the Ingeborg Bachmann Award for Frösche im Meer (Frogs in the Sea), an unpublished text she read at the Festival of German-Language Literature.

Her Ukrainian work has been translated into German since 2009 (Neunprozentiger Haushaltsessing, Biografie eines zufälligen Wunders, both by Residenz Verlag). Some has also been translated into English.[2][3] The short story "Me and My Sacred Cow" was published in Best European Fiction 2013, edited by Aleksandar Hemon.[4]

Tania Maliarchuk lives in Vienna.

Reviews

[Настасія Євдокимова · Rating 5 out of 5]

Повість «Згори вниз. Книга страхів» — історія однієї втечі. Куди? Туди, де страшно, де тихо, де немає людей, де коти і вовки, де невідомість.

Головна героїня шукає самотності та (не) видимості, тому втікає у карпатське село Дземброня, оселяється у хаті колишньго чи то фотографа, чи то мольфара, намагається стати своєю, щось ще зрозуміти про світ, подолати страхи, просто живе. Ми не знаємо причин цієї втечі, не розуміємо намірів, не підозрюємо, якими могли би бути варіанти вирішення проблем, проте водночас ми приймаємо і дивацтва героїні, і міфопростір Карпат, де не смерть, а смерч забирає бабусю, де усе має власні правила (бо тут боятися треба тільки туристів).

Це повість про:
— неспішність — «тут я навчилася судитися з радістю»;

— шлях, а не кінцеву точку — Охримко 28 років шукав гірське озеро, проте так і не зміг його знайти (не мав карти, обрав не ті маршрути, чи озеро відкривається не кожному?); 

— забуття «Деколи, як зараз, я прокидаюся зранку і довго не можу згадати, хто я. В моєму тілі поселилась навколишня природа, всі гори і горбики, кожнісіньке дерево, — і це я дуже добре пам'ятаю. Але хто я?»;

— зміну ідентичності — коли згоріли джинси, а разом із ними паспорт, вона подумала: «Тепер я, так і не ставши кимось, стала справжнім ніким»;

— пошук — коли у її житті зʼявився турист, то єдине, чого вона хотіла, щоб він, на час їхніх стосунків, покохав її по-справжньому; 

— повторення карпатського міфу про море «Він мовчав. Витяг з рюкзака вже надпиту згори пляшку рому. Надворі стояла вітряна погода. Я сиділа на кріслі-гой-далці, загорнута тільки у плед, і сьорбала з горнятка ром.
— Відколи це туристи носять з собою в похід ром? В горах треба пити горілку, а ром пʼють тільки над морем.
— Колись Карпати були морем».

Оповідання цієї книжки — неймовірні. Малярчук дивовижна на короткій дистанції.

Леся працювала на старшого буркотливого пана Юрія Іванович, колишнього стоматолога, щоденно приходила і догоджала йому, була вірна своєму роботодавцю до останнього подиху. Вона була йому необхідною, але водночас ставилася до роботи відповідально й віддано. Це оповідання про людську доброту.

Цвєтка — на 6 років старша сестра, ідеалізована й ідеальна, до якої оповідачка прихильна, яка на Цвєтку взорується, покладається, із якою в неї співзалежні стосунки, яка не може пережити того, що Цвєтка дорослішає і робить власні вибори. Це оповідання про сестринську любов, яка може бути сильнішою за батьківську.

Кожне оповідання — спроба зрозуміти про людину щось ще. Людину в селі чи у місті, людину в парі з іншим, людину в протистоянні з життєвими викликами, людину в спробах пізнати світ.

Читання цих текстів — фантастичний читацький досвід. Прикро, що сьогодні Малярчук не пише оповідань.

[Oleksandr Fediienko · Rating 4 out of 5]

Детальніше – у 27 випуску подкасту "небагатослів".

Анотація влучно підсумовує зміст книжки, тому що тут не сюжет, а скоріше уривки з життя жінки, яка переїхала в глухе село чи то в пошуках себе, чи то тікаючи від минулого - що не взаємовиключно. Багато спогадів, інтроспекції, видінь, додумувань, переплетених із дійсністю, - на цьому і будується сюрреалізм твору. Прикінцеві оповідання не обов'язково мають стільки ж химерно-неймовірного, але так само мають присмак побрехеньок навколо вогнища.
Ну, і наостанок:

Зорі прозорі вгорі,
Вам спиться, чи не спиться?
Вила на місяць новий
Молода вовчиця...

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Знайомство з відомою завдяки "Книзі року від ВВС" Танею Малярчук вирішила розпочати з її стареньких книг. Вхопила першу-ліпшу, що потрапила під руку, і... пропала. Пропала у повісті, у стилістиці, у мові, у внутрішньому світі героїні й у Карпатах, які аж затягували в себе завдяки майстерності авторки.

Книга дійсно химерна та сюрреалістична, як і обіцяно в передмові. Втім, мною сприймалася абсолютно реально — навіть розумінням, не кажучи вже про емоції. Забути про те, ким ти була, і щезнути — це, зізнаюся, одне з бажань, які досить часто відчуваю. Але не реалізую)) А от героїня зробила це. Щезла і зі звичного світу, і навіть зі своєї пам'яті, стала ніким й усіма водночас, шукала себе справжню і, здається, таки знайшла, ще й кохання на додачу. Бо ж любити жінку — це означає любити її в будь-якій іпостасі: красуні, істерички, відьми і навіть вовчиці...

Окреме задоволення отримала від оповідань, котрі доповнили книгу. Різні за тематикою, вони об'єднані типовістю заголовків: "Щось і його дещо". Ой як стискалося серце після кожного з них, бо теми, зачеплені Танею Малярчук ніби мимохідь, насправді неймовірно болючі, а проблеми — величезні. Настільки великі, що в повсякденному життя ми їх просто... не помічаємо.

Знайомство вдалося. Тепер можна читати й "Забуття")))

Вид. "Фоліо", 2006

[Victoria Unizhona · Rating 4 out of 5]

Це було магічно і ну дуже незвично. Книга про страхи. І такі різні - самотності, людей, життя.

Кожне оповідання має свою атмосферу. І в них дуже легко зануритися.

[Alex Grudiy · Rating 5 out of 5]

..Її чоловік любить ловити рибу, а її не любить. Її звати Лариса. Їй п'ятдесят років, вона товста, як бочка з пивом, її звати Лариса, її чоловіка звати Микола, і деколи Лариса не знає, чи Микола ще живий..

якшо це не довершеність форми, то я не знаю шо

[Iryna]

Це було дуже дивно, не знаю як оцінити. Тому не оцінюю.
Перше оповідання (десь 85 відсотків всієї книги) - дуже сподобалось. Заворожувало, затягувало, збивало з толку, неможливо було відірватись. Світ, створений авторкою, був яскравим і загадковим, пронизаним якимось абсолютно самобутнім сюрреалізмом. Страшенно хотілося в гори, тиші, простоти, безцільно вʼязати нікому не потрібне покривало і розмовляти з дикими котами, і нічого, крім смерчів, не боятися.
А ось прикінцеві короткі оповідання залишили сильно неприємний післясмак і зіпсували враження від книжки. Шкодую, що не можна їх «unread».

[olenius · Rating 4 out of 5]

книги про дитинство в галицькому селі - мій міст в Терабітію

ставлю чотири, а не пʼять, тільки тому, що мені здається, останнім часом я надто добра до будь якого контенту, котрий не наукова стаття, і вчуся бути стриманішою..

[Poedgar · Rating 1 out of 5]

Підробка.

[505in707 · Rating 2 out of 5]

Дуже проблематичнa книжка…

[Iryna Chernyshova · Rating 4 out of 5]

Написано гарно, але неприємний післясмак після оповідань

[сашкін · Rating 3 out of 5]

“my year of rest and relaxation” по-українськи