Як я стала святою

by Tanja Maljartschuk, Таня Малярчук

Невідомо, чи авторка цієї книжки насправді стала святою, однак чудес і мученицьких смертей (дві необхідні умови канонізації) у її текстах предостатньо. Герої пересуваються багатоповерхівками на каное, їхні серця розбиваються, як кокосові горіхи, а від падіння з вікна рятує борода Бога… У книжці бажаючі можуть розпізнати український, скандинавський та арабський фольклор, англійський детектив, високі та низькі жанри барокової драматургії, аналіз колективного підсвідомого чи навіть постмодернізм.

Genres: Fiction

190 pages, Paperback

First published January 1, 2006

About the author

Tania Maliarchuk began with several volumes of short stories and novellas: Adolfo's Endspiel, or A Rose for Liza (2004), From Top to Bottom: A Book of Fears (2006), How I Became a Saint (2006), To Speak (2007), and Zviroslov (2009). Her first novel, Biography of an Accidental Miracle, was published in 2012.

Maliarchuk has been writing in German since 2014. In 2018 she won the Ingeborg Bachmann Award for Frösche im Meer (Frogs in the Sea), an unpublished text she read at the Festival of German-Language Literature.

Her Ukrainian work has been translated into German since 2009 (Neunprozentiger Haushaltsessing, Biografie eines zufälligen Wunders, both by Residenz Verlag). Some has also been translated into English.[2][3] The short story "Me and My Sacred Cow" was published in Best European Fiction 2013, edited by Aleksandar Hemon.[4]

Tania Maliarchuk lives in Vienna.

Reviews

[Iryna Chernyshova]

Не знаю, як це можна оцінити.

Інколи мені здавалося, що вона наш Бекет і Кафка разом, інколи - що її письмо і теми застарілі, а тексти зовсім божевільні. Межевий такий постмодернізм вкупі з магічним реалізмом, що мені особисто не дуже подобається, але я поблажлива в даному випадку.

І з задоволенням почитала б свіжу Малярчук, цікаво що там далі.

[Marichka Blindiuk · Rating 5 out of 5]

• три казки про незвичність реальності

• асоціативний ряд від Манна до Кафки

• «сестра» Катерини Калитко у прозі

[Mrikkat · Rating 4 out of 5]

Отже, Еддо, донечко моя єдина, згадай, що крім двох сердець ти ще маєш і мозок. Люди з розбитими серцями не вмирають! Вони стають інтелектуалами.

Цій книжці приписують абсолютний абсурд і я з цим згодна, але певно, це саме те, чим так сильно захоплює Таня Малярчук.

Цей текст, до того ж, усі три, мені не читалися, а всотувались, авторка ніби говорила не до розуму, а до серця – бо зрозуміти їх мені і не вдалося, а от відчути – на 100% Читати цю збірку – було задоволенням і хоч мені, завжди в книжках хочеться завершення, тут – була цікавою сама серцевина, це була подорож, яка не хотілося б щоб завершилась, бо гадаю і Таню і її персонажів кінець і манить і лякає, тож побути ще трохи всередині відчувалось безпекою, яка б ахінея там не відбувалась.

Клас!

Ще цитати:

— Я боюся. З двох шляхів я завжди обираю шлях спокуси, а потім, збезчещена і ледве тепла, повертаюся назад і йду тим, що треба. Мушу пройти обидва.

— Що ж, Елізо, ти залишаєш мені всі свої шафи? Чому ти не візьмеш кілька з собою? Де ти там у світах — на простогоні — сховаєшся? А любов, Елізо,ти скидаєш весь її тягар на одну мою худесеньку постать? Сама ж знаєш, листів Григорія вистачило
на кілька перших днів, тепер абсолютна порожнеча, блок живлення вимкнуто, я посірію швидше,ніж ти встигнеш дійти до порога
Вдвох ми впоралися б з пам'яттю швидше.

– Найбільше дратує та тиша, яку могло би щось прорвати, яка є тишею тільки тому, що хтось чи шось мене покинули. Я переконана, що десь поруч з моєю тишею існує ще одна, така ж нетерпима і безберега, в якій навіть не варто рухатись, не те що жити.
Я пишу так, бо не можу сказати вголос. Голос - це щось дуже матеріальне і пронизливе, я боюся сама себе ним проткнути, як фалосом. Я пишу, бо не кажу. Бо ти не почуєш мене, хоча, я вірю, слухав завжди. Я не винна, що на нас виділили аж два тіла.
Звичайно, два забагато. Треба було одне, але в залізних латах. Занотуємо це колись в книзі скарг.

[m. · Rating 3 out of 5]

     Чи то сюрреалізм, чи то чарівний реалізм. Містичні епізоди в росповідях чергуються з епізодами реальними, їм навздогін йдуть епізоди химерні.

     Найцікавіше було читати «Ми. Колективний архетип», а ось «Комплекс Шахразади» трохи дратував постійними вставками розповіді у розповідь.

[Vita · Rating 1 out of 5]

Книга складається з 3х різних творів, але у них всіх є одна спільна риса - це відчуття ніби ти потрапив у дурдом.
Вперше читаю такий маразм((((

[Tania · Rating 3 out of 5]

Не до кінця розумію, що я прочитала. Тобто здається, що я взагалі нічого не зрозуміла.

[Serhiy · Rating 1 out of 5]

Це третя книга Малярчук, яку я прочитав. І якщо від попередніх двох я був в захваті, то ця зовсім не отримувала в мені жодного відклику. Схоже, що мій культурний рівень ще не доріс до рівня абсурду цього тексту.