What do you think?
Rate this book
Octaedro
En Octaedro lo político y lo social están contenidos dentro de los límites de un género, el cuento, que el gran escritor argentino vuelve a ensanchar aquí de manera prodigiosa. Los cuentos: Liliana llorando, Los pasos en las huellas, Manuscrito hallado en un bolsillo, Verano, Ahí pero dónde, cómo, Lugar llamado Kindberg, Las fases de Severo, Cuello de gatito negro. Los temas: el amor, el sueño, la enfermedad, la muerte, la infancia, el umbral entre lo cotidiano y lo fantástico. En la geometría perfecta de la obra cortazariana, Octaedro es una figura imprescindible.
150 pages, Paperback
First published January 1, 1974
90 people are currently reading
1487 people want to read
About the author
Julio Cortázar
734 books7,289 followersJulio Cortázar, born Julio Florencio Cortázar Descotte, was an Argentine author of novels and short stories. He influenced an entire generation of Latin American writers from Mexico to Argentina, and most of his best-known work was written in France, where he established himself in 1951.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 176 reviews
June 22, 2020
Pues sí, efectivamente, ocho cuentos componen este libro, uno de sus maravillosos libros de relatos. Pero aquí me centraré solo en tres de ellos.
Manuscrito hallado en un bolsillo
El protagonista de este cuento es un “perseguidor”, alguien que busca lo inconcebible, y lo hace mediante el juego, con reglas ineludibles, que de ser incumplidas se arriesga a romper con su destino, a que surjan arañas por todas partes. Qué trascendente es para Cortázar el azar, entregar la vida al juego, a la sonrisa reflejada en una ventanilla del metro y “que ello podía traerme la respuesta, el encuentro con una felicidad”. Para Cortázar, el azar y el juego son el destino, un terreno donde te juegas la vida, una puerta hacia lo otro, una posibilidad de no sentirse “obligado a tolerar que el sol salga todos los días”. El protagonista no puede vivir con la solución fácil y tiene que llevar el juego hasta sus últimas consecuencias… o eso es lo que le gusta imaginar, quién sabe.
Cuello de gatito negro
Otro cuento fantástico, gótico en algunos momentos, en el que la garra está por todas partes. Su estructura es típica del autor, un inicio lento, recreándose en los detalles del encuentro, el café, las explicaciones que no consiguen explicar nada y un final trepidante. También recoge algunos de los temas típicos de los cuentos de Cortázar. La dualidad de lo racional y de "lo otro", esta vez encarnado en una mulata; quizás un poco tópico: mezcla del blanco racional y del negro mágico, animal, primario. Y como no podía ser de otra manera, nuevamente la victoria de lo mágico; victoria que es en realidad una derrota.
Otra vez estamos en el metro, la rayuela de este libro, con Lucho y su juego acosador. Esta vez tendrá que enfrentarse, en contra de su yo racional, al juego de Dina. Lo mágico se impone, se desechan convencionalismos en ese intento de búsqueda de comunicación, de felicidad abocada al fracaso; busca la oscuridad, donde todo se diluye y confunde, su reino, donde la racionalidad no encuentra asideros, donde las preguntas se esconden y no buscan respuestas ni a madame Roger. Otro personaje trágico que busca lo imposible mediante el azar, ese camino de baldosas amarillas que nos llevará hacia nosotros mismos.
Pero frente a ese optimismo, frente a esa esperanza de puertas abiertas y de otros lados, está el profundo pesimismo de Cortázar acerca de una realización efectiva de las posibilidades últimas del ser humano. Deseo frustrado la mayoría de las veces, y cuya obtención solo está reservado a unos pocos “idiotas” o Magas.
Liliana llorando
Gran cuento de Cortázar con uno de esos finales magistrales a los que tanto nos tiene acostumbrados. Un cuento y un final que quizás no sea lo que parezca... o soy yo que me estoy contagiando de esa enfermedad cortaziana de otros lados.
Puede que esa necesidad del protagonista de imaginar el futuro desde esa cama de hospital, tan detallado, toda esa necesidad de cariño (“Y será de veras, sé cómo me quieren, cómo les voy a faltar”) responda a otra cosa. Podría ser que la relación entre Liliana y Alfredo, esa que parece ser imaginada como futura, se haya fraguado durante su larga estancia en el hospital. Y así, el llanto de Liliana no responda solo a la inminente muerte de él, sino a eso que ha ocurrido sin que ella ni Alfredo lo buscaran, pero que aun así… Una relación que necesita imaginarla posterior a él, y no solo por él, también y sobre todo por Liliana, para que realmente no hubiera nada que decir, para que Liliana no tuviera que llorar ahogadamente, desde otro tiempo, sin separar la cara de la cara de Alfredo, sin negarse y llorando callada, ahora solamente para él, desde todo lo otro que él comprendería.
Manuscrito hallado en un bolsillo
“… es jueves, es la estación Chemin Vert, afuera cae la noche, todavía cabe imaginar cualquier cosa, incluso puede no parecer demasiado increíble que en el segundo tren, que en el cuarto vagón, que Marie-Claude”.Uno de mis cuentos preferidos de Cortázar. ¿Quién no ha fantaseado alguna vez con alguien a la que solo ves unos minutos, un segundo, con alguien con quién te cruzas en una calle o coincides en el metro o en la sala de espera del médico, o con un comentario a un libro en GR, y que por la razón que sea provoca algo en tu interior? ¿Quién no se ha preguntado en esos momentos si esa persona, de llegar a conocerla, no podría ser algo importante en tu vida, quizás la más importante de tu vida?
El protagonista de este cuento es un “perseguidor”, alguien que busca lo inconcebible, y lo hace mediante el juego, con reglas ineludibles, que de ser incumplidas se arriesga a romper con su destino, a que surjan arañas por todas partes. Qué trascendente es para Cortázar el azar, entregar la vida al juego, a la sonrisa reflejada en una ventanilla del metro y “que ello podía traerme la respuesta, el encuentro con una felicidad”. Para Cortázar, el azar y el juego son el destino, un terreno donde te juegas la vida, una puerta hacia lo otro, una posibilidad de no sentirse “obligado a tolerar que el sol salga todos los días”. El protagonista no puede vivir con la solución fácil y tiene que llevar el juego hasta sus últimas consecuencias… o eso es lo que le gusta imaginar, quién sabe.
Cuello de gatito negro
Otro cuento fantástico, gótico en algunos momentos, en el que la garra está por todas partes. Su estructura es típica del autor, un inicio lento, recreándose en los detalles del encuentro, el café, las explicaciones que no consiguen explicar nada y un final trepidante. También recoge algunos de los temas típicos de los cuentos de Cortázar. La dualidad de lo racional y de "lo otro", esta vez encarnado en una mulata; quizás un poco tópico: mezcla del blanco racional y del negro mágico, animal, primario. Y como no podía ser de otra manera, nuevamente la victoria de lo mágico; victoria que es en realidad una derrota.
Otra vez estamos en el metro, la rayuela de este libro, con Lucho y su juego acosador. Esta vez tendrá que enfrentarse, en contra de su yo racional, al juego de Dina. Lo mágico se impone, se desechan convencionalismos en ese intento de búsqueda de comunicación, de felicidad abocada al fracaso; busca la oscuridad, donde todo se diluye y confunde, su reino, donde la racionalidad no encuentra asideros, donde las preguntas se esconden y no buscan respuestas ni a madame Roger. Otro personaje trágico que busca lo imposible mediante el azar, ese camino de baldosas amarillas que nos llevará hacia nosotros mismos.
Pero frente a ese optimismo, frente a esa esperanza de puertas abiertas y de otros lados, está el profundo pesimismo de Cortázar acerca de una realización efectiva de las posibilidades últimas del ser humano. Deseo frustrado la mayoría de las veces, y cuya obtención solo está reservado a unos pocos “idiotas” o Magas.
Liliana llorando
Gran cuento de Cortázar con uno de esos finales magistrales a los que tanto nos tiene acostumbrados. Un cuento y un final que quizás no sea lo que parezca... o soy yo que me estoy contagiando de esa enfermedad cortaziana de otros lados.
Puede que esa necesidad del protagonista de imaginar el futuro desde esa cama de hospital, tan detallado, toda esa necesidad de cariño (“Y será de veras, sé cómo me quieren, cómo les voy a faltar”) responda a otra cosa. Podría ser que la relación entre Liliana y Alfredo, esa que parece ser imaginada como futura, se haya fraguado durante su larga estancia en el hospital. Y así, el llanto de Liliana no responda solo a la inminente muerte de él, sino a eso que ha ocurrido sin que ella ni Alfredo lo buscaran, pero que aun así… Una relación que necesita imaginarla posterior a él, y no solo por él, también y sobre todo por Liliana, para que realmente no hubiera nada que decir, para que Liliana no tuviera que llorar ahogadamente, desde otro tiempo, sin separar la cara de la cara de Alfredo, sin negarse y llorando callada, ahora solamente para él, desde todo lo otro que él comprendería.
Read
October 1, 2022Купив цю книжку скоріше з сентиментальних почуттів: підлітком я дуже любив Кортасара й читав більшість оповідань з цієї збірки. Несподівано для себе, перечитуючи їх, я відчув те ж саме приємне здивування що і вперше, навіть більше. Метод Кортасара часто за інерцією з іншими авторами латиноамериканського буму називають магічним реалізмом. Це хибне, принаймні, не вичерпне визначення: у багатьох його оповіданнях формально немає нічого фантастичного. Оповідання «Тут, але де, як» з цієї збірки — художня рефлексія над власним методом письма. Один з епіграфів до нього це опис картини Маґріта: «На картині Рене Маґріта зображено люльку, яка займає центр полотна. Знизу картини назва: “Це не люлька”». Кортасар завжди відкрито визнавав свою любов до сюрреалізму, але особливість Маґріта в тому, що фантастичні на його картинах не зображені предмети, а їхня комбінація, що викликає в глядача відчуття тривоги. Його оповідання справляють схоже враження, навіть коли формально залишаються реалістичними, лише на відміну від картини, яку глядач бачить відразу, в читача Кортасара воно з’являється поступово. Оповідач «Тут, але де, як» відчуває, що його мертвий друг насправді не помер й досі присутній в його житті. Він не може це відкинути як обман почуттів і водночас не приймає надприродне пояснення: «Я не здатний іти далі, пробувати будь-який зі шляхів, якими йдуть інші, шукаючи своїх померлих, віра або гриби, або метафізика. Я знаю, що ти не помер, що стільці на трьох ніжках ні до чого, я не піду до ясновидців, бо вони також мають свої правила, вони подивилися б на мене як на божевільного». Будь-які конвенції, набори правил видаються йому не засобом для пізнання істини, а обмеженням. Для Кортасара таки обмеження це мова і побудова наративу, а їхнє подолання це сізіфова праця, за якою дуже цікаво спостерігати.
N.B. У цьому виданні всі слова з найменшою підозрою на запозичення написані з літерою ґ: ґримаса, ґрона, ґарантії, сиґарети тощо. Не розумію, шоб шо. Втім, може у всіх книжках «Вавілонської бібліотеки» так, просто я вже забув.
N.B. У цьому виданні всі слова з найменшою підозрою на запозичення написані з літерою ґ: ґримаса, ґрона, ґарантії, сиґарети тощо. Не розумію, шоб шо. Втім, може у всіх книжках «Вавілонської бібліотеки» так, просто я вже забув.
December 17, 2017
Από την πρώτη μου επαφή με το συγγραφικό σύμπαν του Cortázar, δύο μονάχα διαπιστώσεις:
* Υπήρξαν στιγμές (δυστυχώς όχι λίγες) και στα οκτώ διηγήματα του Οκτάεδρου που πάσχιζα να παρακολουθήσω τα γραφόμενά του (γιατί οι λαβύρινθοι της σκέψης του μου θύμισαν τόσο έντονα τον δάσκαλο Borges;)
* Γραφή ελλειπτική, ονειρική και, κατά διαστήματα, τόσο διαβολεμένα όμορφη!
[3,5]
* Υπήρξαν στιγμές (δυστυχώς όχι λίγες) και στα οκτώ διηγήματα του Οκτάεδρου που πάσχιζα να παρακολουθήσω τα γραφόμενά του (γιατί οι λαβύρινθοι της σκέψης του μου θύμισαν τόσο έντονα τον δάσκαλο Borges;)
* Γραφή ελλειπτική, ονειρική και, κατά διαστήματα, τόσο διαβολεμένα όμορφη!
[3,5]
January 23, 2020
Un uomo che immagina il suo funerale e il futuro dei suoi cari; un letterato che scrive una biografia del suo poeta mentore, arrivando a smascherarne il vero volto, pur non togliendo nulla alla bellezza della sua poesia; una bambina e un cavallo, che vengono a turbare la delicata quanto precaria ordinarietà di una giovane coppia; un ragazzo che gioca ad osservare il volto riflesso di alcune donne nei finestrini della metro, seguendo uno schema prestabilito, e il cui mondo crolla nel momento in cui rompe le regole di questo gioco per inseguire una ragazza in carne ed ossa; il ricordo di un amico ormai morto, che torna a trovarci, ma non come fosse un sogno, ma capace di stare in quel lì, che ormai mi esaspera nominare con parole di carta...; una ragazza e un uomo: la loro notte d’amore nata nella pioggia, due generazioni agli antipodi, la cui incomunicabilità rimane sempre palpabile; le strane fasi che un amico deve superare per riuscire finalmente a riposare; la vita di due amanti conosciuti sull’autobus, le cui mani hanno una propria volontà.
Otto porzioni di vita narrate in maniera magica. E con quanta delicatezza: la capacità di Cortázar di riuscire a cogliere le minime sfumature dell’animo umano mi lascia sempre basita. Penso che non mi sono mai immedesimata così tanto in un libro così come in quelli di Cortázar. E può sembrare paradossale, perché c’è tanto di surreale nei suoi racconti e nei suoi romanzi, ma la sua capacità di raccontare di noi, dell’umano e dell’umanità, della delicata fragilità del quotidiano è talmente tangibile e reale, che non può che essere così, per me. Cortázar parla di me, dà forma ai miei pensieri.
Leggere Cortázar mi fa pensare ad un’opera di Escher, un altro artista immenso, dove tutto sembra assolutamente reale, ma se ti avvicini noti che i disegni sono impossibili, oppure si trasformano nello spazio, oppure disegnano se stessi, o, ancora, nascondono qualcosa di impercettibile ad un primo sguardo… E’ una meraviglia continua.
Otto porzioni di vita narrate in maniera magica. E con quanta delicatezza: la capacità di Cortázar di riuscire a cogliere le minime sfumature dell’animo umano mi lascia sempre basita. Penso che non mi sono mai immedesimata così tanto in un libro così come in quelli di Cortázar. E può sembrare paradossale, perché c’è tanto di surreale nei suoi racconti e nei suoi romanzi, ma la sua capacità di raccontare di noi, dell’umano e dell’umanità, della delicata fragilità del quotidiano è talmente tangibile e reale, che non può che essere così, per me. Cortázar parla di me, dà forma ai miei pensieri.
Leggere Cortázar mi fa pensare ad un’opera di Escher, un altro artista immenso, dove tutto sembra assolutamente reale, ma se ti avvicini noti che i disegni sono impossibili, oppure si trasformano nello spazio, oppure disegnano se stessi, o, ancora, nascondono qualcosa di impercettibile ad un primo sguardo… E’ una meraviglia continua.
December 15, 2022
Друга книга Кортасара і знову те ж відчуття. Наче на роздоріжжі. Поетичне плетиво письма справді чарівне, але історії геть не чіпляють.
Треба віднайти шанований Hopscotch. Можливо, у форматі роману автор буде переконливішим.
PS: оформлення від ВБ шикарне. Варто придбати, хоча б, задля естетичного задоволення.
Треба віднайти шанований Hopscotch. Можливо, у форматі роману автор буде переконливішим.
PS: оформлення від ВБ шикарне. Варто придбати, хоча б, задля естетичного задоволення.
August 20, 2016
Κάποιες ιστορίες ήταν απλά υπέροχες, ομως κάποιες ήταν ελαφρώς κουραστικές... Οι επιρροές του Κορτασαρ από τον μεγάλο Μπόρχες είναι ολοφάνερες! Κάτι σαν δάσκαλος-μαθητής.
Στο σύνολό του ένα απολαυστικό ανάγνωσμα!!
3,5*
Στο σύνολό του ένα απολαυστικό ανάγνωσμα!!
3,5*
August 4, 2017
Leggere questo libro è immergersi nella psiche, nei train-of-thoughts e nei deliri di personaggi con mondi e demoni dentro. Non si capisce tutto e non è necessario; perché si dovrebbe, d'altronde? Bisogna lasciarsi trasportare, dato che questa è letteratura per sensazioni, cupissima, ma allo stesso tempo attaccatissima alla vita.
Chiudere il libro, letti questi otto racconti, non può lasciare che enormi enigmi nella mente.
Ed è giusto così.
Ad ogni modo, il primo degli otto trip è il più bello.
Chiudere il libro, letti questi otto racconti, non può lasciare che enormi enigmi nella mente.
Ed è giusto così.
Ad ogni modo, il primo degli otto trip è il più bello.
February 10, 2020
4 🌟
Me han parecido relatos muy muy extraños pero los he disfrutado, unos más que otros eso sí. No pongo en pie lo que buscan transmitir, porque ninguno me ha quedo claro del todo, me quedo únicamente con lo que yo he captado de ellos. Este autor ya se sabe que tiene un estilo muy peculiar, diría que tenía un gusto por lo siniestro y por lo bello de forma conjugada; nos narra como de seguido, tratando diversos temas transcendentales de una manera que no deja indiferente.
Estos relatos parecen hablar de la muerte, del amor, del paso del tiempo y sus efectos, del destino, de lo incontrolable, de lo efímero pero hermoso, de lo bueno del ser humano pero también de su lado oscuro. No sé qué puede despertar en tu mente estos relatos. Diría que en cada lector dejarán algo totalmente diferente y creo que no hay que esperar una sensación de bienestar tras leerlos, o al menos a mí no me la han dejado, más al contrario. Pero por eso mismo me han maravillado... En fin, a Cortázar creo que hay que leerlo para experimentarlo, porque me es difícil transmitir lo que me hacen sentir sus escritos.
Me han parecido relatos muy muy extraños pero los he disfrutado, unos más que otros eso sí. No pongo en pie lo que buscan transmitir, porque ninguno me ha quedo claro del todo, me quedo únicamente con lo que yo he captado de ellos. Este autor ya se sabe que tiene un estilo muy peculiar, diría que tenía un gusto por lo siniestro y por lo bello de forma conjugada; nos narra como de seguido, tratando diversos temas transcendentales de una manera que no deja indiferente.
Estos relatos parecen hablar de la muerte, del amor, del paso del tiempo y sus efectos, del destino, de lo incontrolable, de lo efímero pero hermoso, de lo bueno del ser humano pero también de su lado oscuro. No sé qué puede despertar en tu mente estos relatos. Diría que en cada lector dejarán algo totalmente diferente y creo que no hay que esperar una sensación de bienestar tras leerlos, o al menos a mí no me la han dejado, más al contrario. Pero por eso mismo me han maravillado... En fin, a Cortázar creo que hay que leerlo para experimentarlo, porque me es difícil transmitir lo que me hacen sentir sus escritos.
November 16, 2020
Este libro ya lo había leído cuando descubrí a Julio a mis diesciseis años en la biblioteca de mi mamá. Me había causado una impresión imborrable, me hizo descubrir un amor por la literatura que desde entonces ya la adiviné como indefinible.
En el reencuentro no atisbé ni un poco de decepción, de ese sabor amargo que deja en la boca volver al encuentro con algo que un pasado había resultado increíble. Me sorprendieron aún más, los saboreé con otra perspectiva que me dieron estos diez años (mientras yo maduraba y el libro me esperaba descansado en el estante).
Si bien Cortázar se caracteriza por eso, por una facilidad admirable a la hora de describir escenarios tan habituales y ordinarios, cómo pueden ser un subterráneo o un hotel, lo hace con ese realismo que raya con lo mágico que sólo encontré en él. Su literatura me hiela la sangre y vuelve al mundo mucho más hermoso
Mis favoritos:
Manuscrito hallado en un bolsillo
Ahí pero dónde, cómo
Lugar llamado Kindberg
Cuello de gatito negro
Son cuentos que se te meten en la piel, te comen por dentro hasta no poder salir su magia. Los termino con la sensación de ver al mundo a su manera (al menos hasta en lo que es posible).
En el reencuentro no atisbé ni un poco de decepción, de ese sabor amargo que deja en la boca volver al encuentro con algo que un pasado había resultado increíble. Me sorprendieron aún más, los saboreé con otra perspectiva que me dieron estos diez años (mientras yo maduraba y el libro me esperaba descansado en el estante).
Si bien Cortázar se caracteriza por eso, por una facilidad admirable a la hora de describir escenarios tan habituales y ordinarios, cómo pueden ser un subterráneo o un hotel, lo hace con ese realismo que raya con lo mágico que sólo encontré en él. Su literatura me hiela la sangre y vuelve al mundo mucho más hermoso
Mis favoritos:
Manuscrito hallado en un bolsillo
Ahí pero dónde, cómo
Lugar llamado Kindberg
Cuello de gatito negro
Son cuentos que se te meten en la piel, te comen por dentro hasta no poder salir su magia. Los termino con la sensación de ver al mundo a su manera (al menos hasta en lo que es posible).
February 17, 2024
Це, мабуть, найдивніше, що я читала
October 28, 2016
Las cinco estrellas son para "Manuscrito hallado en un bolsillo".
June 7, 2016
..Το Οκτάεδρο αποτελεί μια ακόμη συλλογή διηγημάτων του περίφημου Αργεντινου συγγραφέα η όποια εκδόθηκε το 1974, δέκα χρόνια πριν τον θάνατο του ..Όπως κ στο 'Όλες οι φωτιές η φωτιά' έτσι κ στις οχτώ μικρές ιστορίες του βιβλίου, αναμετρώνται το σουρεαλιστικό με το πραγματικό, το φανταστικό με το αληθινό, το ονειρευτό με το απραγματοποίητο, το καλαίσθητο με το γκροτέσκο, το παράδοξο με το κατανοητό ..ο πεζός λόγος του Κορτασαρ είναι απλός, ωσαν προφορικός εντούτοις πολύπλοκος στα νοήματα του, ώστε η ψηλάφηση λέξη λέξη κ η αναδρομή στο κείμενο αναπόφευκτα κ ευχάριστα παιχνίδια της ανάγνωσης ..Η θεματολόγια όπως κ οι τεχνικές αφήγησης, όπου ποικίλουν και εναλλάσσονται με ταχύ ρυθμό επιβιώνοντας ακόμη και σε μακροσκελείς προτάσεις, εντυπωσιάζουν για την δεξιοτεχνία και την πληρότητα και τον πιο απαιτητικό αναγνώστη με την κακότεχνη και δυσλειτουργικη μετάφραση να είναι η μοναδική παραφωνία στην μοναδική έκδοση του βιβλίου στην Ελληνική γλώσσα (στο ΑΞΟΛΟΤΛ των εκδόσεων 'Πάπυρος' περιλαμβάνονται 2 διηγήματα της συλλογής).
*3.5/5
*3.5/5
July 30, 2011
Julio Cortazar is my new favourite writer! His short stories are works of art, I consider them to be art, not even literature. Surrealistic, rough, sincere. Great writer!
January 23, 2020
Un Cortázar maduro y jugado que en búsqueda de superarse y explorar nuevas narrativas gana en autenticidad y pierde en frescura y diversión siendo estas dos quizás, a mí entender, de sus cualidades mas gratificantes.
Manuscrito hallado en un bolsillo y Lugar llamado Kindberg sobresalen por sobre el resto.
Como varias veces aclaro, la escueta calificación, es encomparación con su misma obra. Un Cortázar crucero sigue muy por encima del común de los cuentistas.
Manuscrito hallado en un bolsillo y Lugar llamado Kindberg sobresalen por sobre el resto.
Como varias veces aclaro, la escueta calificación, es encomparación con su misma obra. Un Cortázar crucero sigue muy por encima del común de los cuentistas.
December 9, 2024
Друга спроба почитати оповідання Хуліо Кортасара. Перші оповідання збірки дуже сподобались, тоді як останні збили з пантелику. Тому враження загалом такі ж, як від попередньої збірки "Бестіарій".
Почну з оповідань, що сподобались.
В "Крокуючи слідами" оповідається про чоловіка, який вирішив дослідити життя та творчість одного відомого поета. Його робота виявилась успішною: книгу друкують великими накладами та йому дають національну премію. І в цей ідеальний момент, чоловік розуміє, що щось пропустив і вигадав. Це оповідання про славу, владу та наше (не)бажання її мати.
А в "Рукописі, знайденому в кишені" ідеться про молодого хлопця, який грає в гру в метро: знаходить симпатичну дівчину, виходить з нею на одній станції, і намагається вгадати, куди вона далі піде. Найчастіше не вгадує і просто проводжає її поглядом, але одного разу іде все ж слідом, щоб познайомитись поближче. Дуже поетичне і драматичне оповідання, аж переживаєш за героїв у фіналі.
Також сильні оповідання "Ліліана плаче" та "Там, але де, як", де розповідається про смерть, від імені помираючого, чи від імені горюючого за померлим.
Щодо тих, що не сподобались, або залишились незрозумілими.
Оповідання "Літо" та "Містечко Кіндберґ" мають непоганий сюжет, але дивний фінал. В першому, до будинку однієї сім'ї завітає кінь, а в другому головний герой вечеряє з незнайомкою, яку підібрав на дорозі.
Два останні оповідання, які залишились незрозумілими ні сюжетно, ні за сенсом: "Фази Северо" та "Шия чорного кошеняти".
Загалом, збірка мені сподобалась, але Хуліо Кортасар для мене поки залишиться автором, оповідання якого я не до кінця розумію)
Почну з оповідань, що сподобались.
В "Крокуючи слідами" оповідається про чоловіка, який вирішив дослідити життя та творчість одного відомого поета. Його робота виявилась успішною: книгу друкують великими накладами та йому дають національну премію. І в цей ідеальний момент, чоловік розуміє, що щось пропустив і вигадав. Це оповідання про славу, владу та наше (не)бажання її мати.
А в "Рукописі, знайденому в кишені" ідеться про молодого хлопця, який грає в гру в метро: знаходить симпатичну дівчину, виходить з нею на одній станції, і намагається вгадати, куди вона далі піде. Найчастіше не вгадує і просто проводжає її поглядом, але одного разу іде все ж слідом, щоб познайомитись поближче. Дуже поетичне і драматичне оповідання, аж переживаєш за героїв у фіналі.
Також сильні оповідання "Ліліана плаче" та "Там, але де, як", де розповідається про смерть, від імені помираючого, чи від імені горюючого за померлим.
Щодо тих, що не сподобались, або залишились незрозумілими.
Оповідання "Літо" та "Містечко Кіндберґ" мають непоганий сюжет, але дивний фінал. В першому, до будинку однієї сім'ї завітає кінь, а в другому головний герой вечеряє з незнайомкою, яку підібрав на дорозі.
Два останні оповідання, які залишились незрозумілими ні сюжетно, ні за сенсом: "Фази Северо" та "Шия чорного кошеняти".
Загалом, збірка мені сподобалась, але Хуліо Кортасар для мене поки залишиться автором, оповідання якого я не до кінця розумію)
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 15, 2023
З Кортасаром у мене склався якийсь Стокгольмський синдром. Я люблю коротку прозу. Оповідання Кортасара дуже нестандартні, незвичайні, поетичні. В цьому є і плюс і мінус для мене. Читати цікаво, але це цікавість дивного сна. Поетика тексту ідеальна, але на мою думку, іноді її занадто багато. Це наче метафізична подорож у сновидіння. Мені важко ототожнювати себе з героями та іноді важко зрозуміти мотивації. Я продовжую купляти збірки оповідань Кортасара, бо все ж таки одне з п'яти мені "заходить". Можливо я не розгледів тонких підтекстів "Восьмигранника", але не розумію, чому всі так захоплюються цією книгою.
May 17, 2017
Being the absolute master of short stories in Latin America, Cortazar delivers as usual with this compilation of 8 short tales that revolve around the topic of death in most cases. They are the 8 sides of a octahedron, showing 8 sides of death and the supernatural in some occasions.
My personal favorites were "Los pasos en las huellas" (The steps in the footprints), "Ahi pero donde, como" (There, but where, how), "Lugar llamado Kindberg" (A place called Kindberg) and "Las fases de Severo" (The phases of Severo).
My personal favorites were "Los pasos en las huellas" (The steps in the footprints), "Ahi pero donde, como" (There, but where, how), "Lugar llamado Kindberg" (A place called Kindberg) and "Las fases de Severo" (The phases of Severo).
October 21, 2016
Octaedro, libro en el que la preocupación política y el compromiso con la sociedad entran en el terreno del cuento. Chile, Biafra, Israel comparten espacio con temas como el de la pesadilla, el amor, la muerte, la infancia o el sueño. Una lección de geometría que se explica en las ocho caras de este libro poliédrico del que forman parte relatos como Manuscrito hallado en un bolsillo o Lugar llamado Kindberg.
July 3, 2013
Maravillosos cuentos. Mis favoritos fueron:
-Los pasos en las huellas.
-Verano.
-Las fases de Severo.
-Los pasos en las huellas.
-Verano.
-Las fases de Severo.
May 25, 2023
A diez años de su muerte, y aún sin ser, por mucho, uno de sus mejores libros, Cortázar nos muestra en esta obra, una madurez exquisita. Una pluma elegante y clara; las tramas nos envuelven como un humo espeso que nos hunde en sus más extrañas obsesiones. En su gran mayoría de relatos, faltó el ingrediente fantástico, pero lo suplió con la extrañeza grotesca de un par de ellos: “Las fases de Severo” y “Cuello de gatito negro”. Ambos, un deleite cortaciano.
January 1, 2024
4,5. Los pasos en las huellas, Verano (muy a lo Carver) y Manuscrito hallado en un bolsillo son tres grandísimos cuentos a destacar.
December 29, 2022
Збірка оповідань, де кожна з історій — один із кутів великого цілісного світу.
⠀
У цих оповіданнях головним є час: він не завжди протікає з минулого в майбутнє. Іноді стирається межа того, про що йдеться — реальний час чи вигаданий. І навіть двоє персонажів, перебуваючи в одному й тому ж просторі, можуть жити у різних часових площинах. Час — це щось відчутне: «час починає калатати, як друге серце».
���
У «Ліліана плаче» оповідачеві лишилося зовсім мало, він лежить на лікарняному ліжку з зошитом, записує, уявляє і проєктує — що станеться після його смерті. Як поводитимуть себе друзі, що буде з Ліліаною (але хто вона йому — дружина чи кохана?), хто прийде підтримати матір, а хто недолуго пожартує, і головне — доки триватиме прийняття того, що оповідача більше немає. «… плач Ліліани — то було закінчення, межа, за якою почнеться інший спосіб життя».
⠀
«Крокуючи слідами» — оповідання про здійснення однієї мрії. Науковець Хорхе Фраґа мріяв дослідити життя і творчість видатного поета, він збирав по крупинках історії, біографічні відомості, приватні листи. Та написав бестселер, щоби зберегти памʼять про письменника, і навіть сам отримав визнання. Проте занурення у життя іншого — небезпечне, а паралелі можуть завести у глухий кут.
⠀
Кожен день подружжя з оповідання «Літо» скадається з «передбачуваних повторів», але настає вечір, який має шанс щось змінити: повз будинок пробігає білий кінь. Але чи зможе нестандартна ситуація вплинути звичний порядок речей?
⠀
Здається, що це літня книжка і літні тексти, навіть коли герої носять рукавички. А ще у кожній історії є пристрасть із поцілунками і обіймами, із напругою, яка залишається за кадром, із поцілунками, за якими нам дозволяють підглядати.
⠀
«Копенгаґен — це як чоловік, якого здибаєш і залишаєш (ах), як день, що проходить…»
⠀
А на обкладинці — кожна з героїнь збірки, яка ховає очі, коли плаче і коли намагається приховати погляд у метро, коли починає запаморочливо сміятися і коли лежить у ліжку з чоловіком, якого не розуміє.
⠀
У цих оповіданнях головним є час: він не завжди протікає з минулого в майбутнє. Іноді стирається межа того, про що йдеться — реальний час чи вигаданий. І навіть двоє персонажів, перебуваючи в одному й тому ж просторі, можуть жити у різних часових площинах. Час — це щось відчутне: «час починає калатати, як друге серце».
���
У «Ліліана плаче» оповідачеві лишилося зовсім мало, він лежить на лікарняному ліжку з зошитом, записує, уявляє і проєктує — що станеться після його смерті. Як поводитимуть себе друзі, що буде з Ліліаною (але хто вона йому — дружина чи кохана?), хто прийде підтримати матір, а хто недолуго пожартує, і головне — доки триватиме прийняття того, що оповідача більше немає. «… плач Ліліани — то було закінчення, межа, за якою почнеться інший спосіб життя».
⠀
«Крокуючи слідами» — оповідання про здійснення однієї мрії. Науковець Хорхе Фраґа мріяв дослідити життя і творчість видатного поета, він збирав по крупинках історії, біографічні відомості, приватні листи. Та написав бестселер, щоби зберегти памʼять про письменника, і навіть сам отримав визнання. Проте занурення у життя іншого — небезпечне, а паралелі можуть завести у глухий кут.
⠀
Кожен день подружжя з оповідання «Літо» скадається з «передбачуваних повторів», але настає вечір, який має шанс щось змінити: повз будинок пробігає білий кінь. Але чи зможе нестандартна ситуація вплинути звичний порядок речей?
⠀
Здається, що це літня книжка і літні тексти, навіть коли герої носять рукавички. А ще у кожній історії є пристрасть із поцілунками і обіймами, із напругою, яка залишається за кадром, із поцілунками, за якими нам дозволяють підглядати.
⠀
«Копенгаґен — це як чоловік, якого здибаєш і залишаєш (ах), як день, що проходить…»
⠀
А на обкладинці — кожна з героїнь збірки, яка ховає очі, коли плаче і коли намагається приховати погляд у метро, коли починає запаморочливо сміятися і коли лежить у ліжку з чоловіком, якого не розуміє.
February 15, 2020
Tra l'irreale e il fantastico, questi otto racconti, tanti quanti le facce dell’ Ottaedro , trasformano l'astratto in concreto attraverso i desideri di ogni personaggio, ne frantumano il quotidiano e lo ricompongono in una forma diversa .
L'Ottaedro muove la narrazione mostrando la stessa situatione da angolazioni diverse e le storie diventano l'estensione del quotidiano attraverso "l'altro"e la manipolazione del tempo: un treno della metropolitana , una sera d’inverno, l’autostoppista, un cavallo bianco, la morte e poi la malattia, che riesce a prendere una direzione inaspettata quando viene descritta da situazioni piene di umorismo.
Rompendo la linearità e il formato tradizionale del racconto, Cortázar offre ai lettori una sfida mentale e di lettura; ricrea quel piccolo mondo che esiste in ciascuno dei suoi personaggi, visti come esploratori di universi isolati e solitari circondati da forze minacciose e misteriose.
La disintegrazione del mondo esterno crea trame che si ribellano alla logica dell'apparente coerenza, per introdurci e lasciarci coinvolgere dal fantastico: il reale che viene interpretato è qualcosa di inseparabile dall'immaginario, e apre all'esistenza di un'altra realtà, di un altro ordine di cose di cui poco sappiamo.
Ciò che Cortázar riesce a fare, con istinto poetico, e navigando tra gli spazi linguistici, è creare nuove leggi per interpretare la realtà della vita, nuove leggi contro il determinismo e l'alienazione imposte dal quotidiano.
Le storie di Ottaedro si ribellano alla logica implacabile e all'apparente coerenza, vanno contro la chiarezza pragmatica del mondo per introdurci e lasciarci coinvolgere dal fantastico.
L'Ottaedro muove la narrazione mostrando la stessa situatione da angolazioni diverse e le storie diventano l'estensione del quotidiano attraverso "l'altro"e la manipolazione del tempo: un treno della metropolitana , una sera d’inverno, l’autostoppista, un cavallo bianco, la morte e poi la malattia, che riesce a prendere una direzione inaspettata quando viene descritta da situazioni piene di umorismo.
Rompendo la linearità e il formato tradizionale del racconto, Cortázar offre ai lettori una sfida mentale e di lettura; ricrea quel piccolo mondo che esiste in ciascuno dei suoi personaggi, visti come esploratori di universi isolati e solitari circondati da forze minacciose e misteriose.
La disintegrazione del mondo esterno crea trame che si ribellano alla logica dell'apparente coerenza, per introdurci e lasciarci coinvolgere dal fantastico: il reale che viene interpretato è qualcosa di inseparabile dall'immaginario, e apre all'esistenza di un'altra realtà, di un altro ordine di cose di cui poco sappiamo.
Ciò che Cortázar riesce a fare, con istinto poetico, e navigando tra gli spazi linguistici, è creare nuove leggi per interpretare la realtà della vita, nuove leggi contro il determinismo e l'alienazione imposte dal quotidiano.
Le storie di Ottaedro si ribellano alla logica implacabile e all'apparente coerenza, vanno contro la chiarezza pragmatica del mondo per introdurci e lasciarci coinvolgere dal fantastico.
April 26, 2015
Πρώτη μου αναγνωστική επαφή με τον Κορτάσαρ και δηλώνω εντυπωσιασμένος. Παιδί και ιδεολογικό αντίβαρο του Μπόρχες, με αγάπη για το παράδοξο και τις φράσεις που ξεκινάνε και ξεχνάνε να τελειώσουν, δυνατός τόσο στη φόρμα όσο και στο περιεχόμενο, απρόβλεπτος, κυνικός αλλά και απροσποίητα συναισθηματικός, κατάφερε να με κάνει ν' αναστενάξω βαθιά οχτώ φορές, μια για κάθε συγκλονιστική κορύφωση στα φινάλε των οχτώ ιστοριών που σχηματίζουν ετούτο το Οκτάεδρο.
February 16, 2020
Questa raccolta mi ha convinto un po' meno ad essere sincero.
Forse sono troppo complicate le trame o la prosa densissima in cui sono state tradotte oppure sono i personaggi poco descritti e chiusi nella bolla dei loro rapporti con il protagonista ma il tutto mi ha dato un ripetuto senso di confusione.
Infatti i racconti piú belli sono, a mio parere, Estate e manoscritto trovato in una tasca perché essenzialmente, dopo essere entrati nella narrazione, sono quelli in cui c'è meno da comprendere.
Forse sono troppo complicate le trame o la prosa densissima in cui sono state tradotte oppure sono i personaggi poco descritti e chiusi nella bolla dei loro rapporti con il protagonista ma il tutto mi ha dato un ripetuto senso di confusione.
Infatti i racconti piú belli sono, a mio parere, Estate e manoscritto trovato in una tasca perché essenzialmente, dopo essere entrati nella narrazione, sono quelli in cui c'è meno da comprendere.
December 27, 2015
Μερικά διηγήματα της συλλογής είναι εξαιρετικά, αλλά στο σύνολό της δεν φτάνει το "Όλες οι φωτιές η φωτιά". Η μετάφραση πολύ προβληματική.
August 26, 2021
Con excepción de "Ahí pero dónde, cómo", todas pequeñas joyas.
June 27, 2024
Leer estos cuentos me ha hecho sentir como si tuviera 19 años de nuevo...
Como la primera vez que disfruté a Cortázar. Sí, son ocho relatos, pero no es algo novedoso para él: otras colecciones como Bestiario o Todos los fuegos el fuego también tienen ese número que, volteado, simboliza el infinito.
Quizás por ello, sentí que varias de estas historias eran como versiones similares a otros de sus cuentos que había leído antes: "Liliana llorando" es como una versión desde otra perspectiva de "La salud de los enfermos"; "Verano" transmite esa sensación claustrofóbica e invasiva de "Casa tomada". Por su parte, la historia de extraños que se terminan conectando en el camino hacia algún lado, un poco en la onda de "La autopista del sur", se aprecia en "Manuscrito hallado en un bolsillo" y "Cuello de gatito negro", aunque aquí la gente se conoce no en modernos vehículos, sino en el modesto Metro de París. Me pregunto si estas dos últimas historias no se considerarían una apología al acoso callejero en estos tiempos.
Aceptando que no es acoso sino "galanteo"(?), la trilogía de amores fallidos estaría completa con "Lugar llamado Kindberg". Y, como lo contrario del amor es la muerte, algunos acercamientos a esta van cerrando el octaedro ("Ahí, pero donde, cómo" y "Las fases de Severo").
Solo falta el que es, para mí, el cuento menos cortazariano, pero no por ello muy agradable: "Los pasos en las huellas", la historia de un crítico que se vuelve escritor famoso relatando la biografía de un poeta, en clave de traidor y de héroe, como otro célebre cuentista argentino.
PD: Me sorprende que en la contraportada, e incluso en algunas reseñas, se mencione que el libro muestre cierto lado político o social como siguiendo la línea de su obra publicada un año antes, El libro de Manuel. Nada que ver. Son una vez más los clásicos cuentos cortazarianos y hasta pensaría que los escribió para tratar de olvidarse de ese libro y de la realidad de la época (en una de sus cartas dice que 1973 fue un año horrible, luego del golpe en Chile).
Como la primera vez que disfruté a Cortázar. Sí, son ocho relatos, pero no es algo novedoso para él: otras colecciones como Bestiario o Todos los fuegos el fuego también tienen ese número que, volteado, simboliza el infinito.
Quizás por ello, sentí que varias de estas historias eran como versiones similares a otros de sus cuentos que había leído antes: "Liliana llorando" es como una versión desde otra perspectiva de "La salud de los enfermos"; "Verano" transmite esa sensación claustrofóbica e invasiva de "Casa tomada". Por su parte, la historia de extraños que se terminan conectando en el camino hacia algún lado, un poco en la onda de "La autopista del sur", se aprecia en "Manuscrito hallado en un bolsillo" y "Cuello de gatito negro", aunque aquí la gente se conoce no en modernos vehículos, sino en el modesto Metro de París. Me pregunto si estas dos últimas historias no se considerarían una apología al acoso callejero en estos tiempos.
Aceptando que no es acoso sino "galanteo"(?), la trilogía de amores fallidos estaría completa con "Lugar llamado Kindberg". Y, como lo contrario del amor es la muerte, algunos acercamientos a esta van cerrando el octaedro ("Ahí, pero donde, cómo" y "Las fases de Severo").
Solo falta el que es, para mí, el cuento menos cortazariano, pero no por ello muy agradable: "Los pasos en las huellas", la historia de un crítico que se vuelve escritor famoso relatando la biografía de un poeta, en clave de traidor y de héroe, como otro célebre cuentista argentino.
PD: Me sorprende que en la contraportada, e incluso en algunas reseñas, se mencione que el libro muestre cierto lado político o social como siguiendo la línea de su obra publicada un año antes, El libro de Manuel. Nada que ver. Son una vez más los clásicos cuentos cortazarianos y hasta pensaría que los escribió para tratar de olvidarse de ese libro y de la realidad de la época (en una de sus cartas dice que 1973 fue un año horrible, luego del golpe en Chile).
November 9, 2017
Οι ιστορίες που κάπως μου άρεσαν:
Ακολουθώντας τα ίχνη - Χειρόγραφο που βρέθηκε σε μια τσέπη - Καλοκαίρι - Ένα μέρος που λέγεται Κιντμπεργκ - Οι φάσεις του Σεβέρο - Λαιμός μικρής μαύρης γάτας.
Έξι από τις οχτώ, καλύτερα από ότι νόμιζα, ενώ τελείωνα το βιβλίο.
Στις παραπάνω ιστορίες κάτι μου άρεσε, κάτι βρήκα, κάτι φαντάστηκα. Αλλά δεν σημαίνει ότι κατάλαβα και τι ήθελε να πει ο συγγραφέας. Το πήγα εκεί που ήθελα εγώ. Ο λόγος του συγγραφέα ήταν σαν γρήγορες σκέψεις που τρέχουν η μία μετά την άλλη στο μυαλό και κάποιες φορές επικαλύπτει η μία την άλλη. Πιο γρήγορες κι από την ομιλία. Κάπως μου άρεσε αυτό αλλά είχα κι ένα συναίσθημα πως η μετάφραση δεν βοηθούσε. Δεν μπορώ να το εξηγήσω.
Για την κατηγορία B.R.A.CE. 2017 ένα βιβλίο με τίτλο μία λέξη
Ακολουθώντας τα ίχνη - Χειρόγραφο που βρέθηκε σε μια τσέπη - Καλοκαίρι - Ένα μέρος που λέγεται Κιντμπεργκ - Οι φάσεις του Σεβέρο - Λαιμός μικρής μαύρης γάτας.
Έξι από τις οχτώ, καλύτερα από ότι νόμιζα, ενώ τελείωνα το βιβλίο.
Στις παραπάνω ιστορίες κάτι μου άρεσε, κάτι βρήκα, κάτι φαντάστηκα. Αλλά δεν σημαίνει ότι κατάλαβα και τι ήθελε να πει ο συγγραφέας. Το πήγα εκεί που ήθελα εγώ. Ο λόγος του συγγραφέα ήταν σαν γρήγορες σκέψεις που τρέχουν η μία μετά την άλλη στο μυαλό και κάποιες φορές επικαλύπτει η μία την άλλη. Πιο γρήγορες κι από την ομιλία. Κάπως μου άρεσε αυτό αλλά είχα κι ένα συναίσθημα πως η μετάφραση δεν βοηθούσε. Δεν μπορώ να το εξηγήσω.
Για την κατηγορία B.R.A.CE. 2017 ένα βιβλίο με τίτλο μία λέξη
October 28, 2024
Не скажу що це моя улюблена збірка Кортасара, але все одно сподобалось, фірмовий стиль, потік свідомості, якесь відчуття ірраціональності й так далі. Декілька оповідань дуже сильні, особливо напевно "літо" і "тут, але де, як". А також нагадування самому собі - треба переслухати Арчі Шеппа.
Displaying 1 - 30 of 176 reviews