Купив цю книжку скоріше з сентиментальних почуттів: підлітком я дуже любив Кортасара й читав більшість оповідань з цієї збірки. Несподівано для себе, перечитуючи їх, я відчув те ж саме приємне здивування що і вперше, навіть більше. Метод Кортасара часто за інерцією з іншими авторами латиноамериканського буму називають магічним реалізмом. Це хибне, принаймні, не вичерпне визначення: у багатьох його оповіданнях формально немає нічого фантастичного. Оповідання «Тут, але де, як» з цієї збірки — художня рефлексія над власним методом письма. Один з епіграфів до нього це опис картини Маґріта: «На картині Рене Маґріта зображено люльку, яка займає центр полотна. Знизу картини назва: “Це не люлька”». Кортасар завжди відкрито визнавав свою любов до сюрреалізму, але особливість Маґріта в тому, що фантастичні на його картинах не зображені предмети, а їхня комбінація, що викликає в глядача відчуття тривоги. Його оповідання справляють схоже враження, навіть коли формально залишаються реалістичними, лише на відміну від картини, яку глядач бачить відразу, в читача Кортасара воно з’являється поступово. Оповідач «Тут, але де, як» відчуває, що його мертвий друг насправді не помер й досі присутній в його житті. Він не може це відкинути як обман почуттів і водночас не приймає надприродне пояснення: «Я не здатний іти далі, пробувати будь-який зі шляхів, якими йдуть інші, шукаючи своїх померлих, віра або гриби, або метафізика. Я знаю, що ти не помер, що стільці на трьох ніжках ні до чого, я не піду до ясновидців, бо вони також мають свої правила, вони подивилися б на мене як на божевільного». Будь-які конвенції, набори правил видаються йому не засобом для пізнання істини, а обмеженням. Для Кортасара таки обмеження це мова і побудова наративу, а їхнє подолання це сізіфова праця, за якою дуже цікаво спостерігати.
N.B. У цьому виданні всі слова з найменшою підозрою на запозичення написані з літерою ґ: ґримаса, ґрона, ґарантії, сиґарети тощо. Не розумію, шоб шо. Втім, може у всіх книжках «Вавілонської бібліотеки» так, просто я вже забув.