На краю часу

by Улас Самчук

Роман «На краю часу» багато в чому є автобіографічним. У ньому йдеться про першу хвилю української політичної еміграції, яка опинилася у Празі та відстоювала своє українство; змальовується роль і місце митця в умовах чужомовного оточення. Головний герой твору тяжко й виснажливо працює над романом, друк якого, втім, видається йому сумнівним через безперспективність творити українською на чужині. Улас Самчук занурює читача в атмосферу Праги 1920–1930-х років, майстерно описує як визначні місця чеської столиці, так і реалії того часу — гуртування в українських осередках, обставини та умови праці тощо. Прототипами героїв твору стали реальні політичні та культурні діячі.

Роман було написано у 1963 році, але тільки зараз, через 60 років, він вперше друкується видавництвом Фоліо.

* * * * * * * * * * *

«На краю часу» — чи не найбільш європейський роман Самчука. Він органічно вписаний в європейську культуру — тут часто звучать імена різних європейських письменників, культурних діячів, ведеться мова про явища європейської історії й культури. Сама ж Прага характеризується як «справжня Європа» (Петро Кралюк)

Genres: Ukraine

416 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

About the author

Улас Самчук - український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП «Слово».

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Reviews

[Marysya · Rating 3 out of 5]

Дуже довго і важко йшла мені ця книга - і ніби актуально-болючі "вічні" питання українців (про відсутність нац. ідентичності - для усіх ти "рус", а не українець; роздрібненість політичних партій, навіть в еміграції тощо), інтелектуальні роздуми та бесіди героїв, але чомусь було нудно, ці монотонні, довгі роздуми і поневіряння головного героя, якісь інфантильні закоханості.. І що основне - настрій геть песимістичний, повна зневіра, пустота, безсилля і жодної надії на якесь притомне майбутнє як письменника, чи навіть члена суспільства.
Сумно тут все

[VLADYSLAV HATS · Rating 3 out of 5]

емігрантське, трохи романтичне, трохи філософське, не дуже глибоке

[Anton Makushenko · Rating 5 out of 5]

Цей роман є по суті своїй автобіографічним. Автор майстерно занурив нас у життя української політичної еміграції в Празі зразка 1963 року. Тут є роздуми і про національну українську державу, і тогочасний побут. Проте найбільше тут все-таки Праги: певно, такої концентрації описів міста я не бачив ніде в українському письменстві. Загальний тон оповіді більше меланхолійний, втім, проблиски надії теж мають місце. Лейтмотивом роману є питання національної приналежності, існування і творчість в умовах чужого оточення. Як випливає з назви, герої не уявляють, що з ними буде в майбутньому, тому живуть тут і зараз, здебільшого обираючи слова замість дій.
Сумно, що з моменту написання ця книжка була видана лише зараз, однак, позитиву додає те, що порушені в ній питання актуальні досі.