What do you think?
Rate this book
The North Pole: Its Discovery in 1909 Under the Auspices of the Peary Arctic Club
In April of 1909, a year after Frederick Cook claimed to have arrived at the North Pole, Robert Peary (1856-1920) announced that Cook had never reached this point and that he, Peary, was the first man to reach the pole. Peary's record of the expedition tells of the arduous conditions he and his men endured, first breaking through the ice in a ship, then traveling via dog sleds. Along the way, Peary made extensive observations on hunting wildlife such as reindeer and musk-oxen, the geographic wonders of the Pole, and the customs of the Eskimos among whom he spent much valuable time. Peary filled The North Pole with extensive data on his position and movements, information that Cook would attack when the Polar Controversy made international headlines.
512 pages, Paperback
First published September 21, 1910
About the author
Robert Edwin Peary
71 books6 followersAmerican naval officer and Arctic explorer Robert Edwin Peary led the expedition, often credited with this controversial claim of first reaching the North Pole in 1909.
Robert Abram Bartlett accompanied polar expedition of 1909 of Robert Edwin Peary.
Matthew Alexander Henson accompanied Peary on this expedition.
https://en.wikipedia.org/wiki/Robert_...
Robert Abram Bartlett accompanied polar expedition of 1909 of Robert Edwin Peary.
Matthew Alexander Henson accompanied Peary on this expedition.
https://en.wikipedia.org/wiki/Robert_...
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 30 reviews
March 9, 2025
Хто дочитав науково-популярну книжку і обливається слізьми - той я 🥲 це було прекрасно! Я стала частиною цієї експедиції і мені не хотілося повертатися з «Рузвельта». Можливо, книжка десь трошки поверхнево пройшла тими чи іншими моментами, але в цілому через це я й не нудьгувала жодної сторінки.
November 8, 2020
Robert Edwin Peary knygoje "Šiaurės ašigalis" pasakoja, kaip jis pasiekė Šiaurės ašigalį. Iš tiesų, kaip tą padarė jis ir dar 5 žmonės. Bet Piris gauna visus nuopelnus, nes kiti žmonės buvo: Metju Hensonas (spalvotasis), Uta, Egingva, Siglu ir Ukea (eskimai) [208 psl.]. Nes paminėti kaip užkariavusius šiaurę tais laikais (20 a. pradžioje) buvo verti tik (baltieji) mokslo žmonės. O kad nereiktų garbe dalintis, Piris į patį Šiaurės ašigalį sau lygių neima.
Iš tiesų Pirio laivu plaukė 69 žmonės ir 246 šunys. Piris turėjo 20 metų ekspedicijų į šiaurę patirtį, tad ši buvo apgalvota iki menkiausių smulkmenų ir tik itin blogai susiklosčius orams būtų galėjusi potencialiai žlugti. Bet net ir tam buvo pasiruošta atsarginių variantų, kad kuo daugiau ekspedicijos dalyvių grįžtų namo. Buvo sudaryti įvairūs pagalbiniai būriai, kurie eidavo pirmi, ieškodavo kelio, statydavo iglu, kad pagrindinis būrys (t.y. Piris ir tie 5 žmonės) išeikvotų kuo mažiau jėgų ir nematytų jokio vargo savo kelyje, kai su keliomis patobulintomis "Pirio rogėmis" ir jas traukiančiais šunimis šturmuos Šiaurės ašigalį.
Pirio pasakojimas yra gana nenuoseklus. Jis kelis kartus pakartoja tuos pačius dalykus skirtinguose skyriuose. Labai anksti užsimena apie vieno bendražygio laukiančią mirtį, bet, kol tai įvyksta, skaitytojas gali ir užmiršti, kad tas bus. Piris stengiasi apibūdinti sutinkamus sunkumus (šaltį, properšas, spiginančią saulę, laivo kasdienybę tokioje margoje kompanijoje ir kt.), bet tai daro kažkaip nejautriai: nors tikina, kad tai nelengva, ne visi gali ištverti, bet iš aprašymų susidaro priešingas vaizdas.
Labai gerai, kad šiame "Šiaurės ašigalio" leidime yra Česlovo Kudabos ir Liudos Petkevičiūtės pratarmė. Joje apžvelgiami visi pagrindiniai ekspedicijų į šiaurę rezultatai, visi bandymai pasiekti Šiaurės ašigalį, aptariamos ankstesnės Pirio ekspedicijos. Tai suteikia žymiai platesnį kontekstą paties Pirio pasakojimui, dėl ko skaitytojas gali susidaryti šiek tiek kitokį vaizdą apie Pirio asmenybę: pats Piris neužsimena, kad, nors pasiekė Šiaurės ašigalį, jis nebuvo pirmas. Piris nerašo apie savo nusivylimą, kai grįžęs sužinojo, kad metais anksčiau tą padarė Frederikas Kukas. (Čia reiktų pastebėti, kad visa ekspedicija į Šiaurės ašigalį trunka apie metus: vasarą plaukiama laivu iki šiauriausio žemės taško, rudenį vyksta pasiruošimas, žiemą laukiama, kol vėl patekės saulė, pavasarį vyksta ašigalio šturmavimas rogėmis, kol nespėjo lede atsiverti neįveikiamos properšos, o vasarą laivu grįžtama namo.) Taip pat labai gerai, kad buvo daug paaiškinimų: be įprastų paaiškinimų apie rečiau vartojamus žodžius ar mato vienetus, kai kurie paaiškinimai papildydavo arba pataisydavo Pirio žinias apie vienokius ar kitokius dalykus, kiti pateikdavo nuomonę iš kitokios perspektyvos. Pavyzdžiui: "Piris žavisi eskimų socialine lygybe, tačiau, beje, pats ėmė ją ardyti. Į savo ekspedicijas jis paprastai samdydavo vis tuos pačius eskimus ir už darbą mokėdavo jiems įvairiomis eskimų labai vertinamomis prekėmis. Ilgainiui jo pagalbininkai, kaip rašo ir pats Piris, tapo Šiaurės milijardieriais. Įvairius daiktus jie ėmė nebe skolinti savo gentainiams, kaip anksčiau, bet nuomoti už mokestį. Taigi Piris pats ėmė griauti tą "draugiškumo principą", būtiną, anot jo, genčiai išlikti tokiomis atšiauriomis sąlygomis." [236 psl.]. Apskritai, šie paaiškinimai puikiai iliustruoja, kaip iš pradžių dalykai gali atrodyti vienaip, tačiau atlikus daugiau mokslinių tyrimų nuomonė drastiškai pasikeičia (šį kartą nemažai skaičiau apie piblokto - Pirio minimą isteriją, kuri kartais ištinka eskimus).
Man skaityti buvo įdomu vien dėl to, kad tai knyga apie auksinį atradimų ir užkariavimų amžių: visi norėjo kažką padaryti pirmieji, atrasti naują žemę, įkelti koją ten, kur niekas kitas dar nebuvo. Skaitant vis prisimindavau anksčiau matytus filmus su panašiomis idėjomis: Prarastasis miestas Z, Kon Tikis. Netgi mūsų Darių ir Girėną galima priskirti panašių nuotykių ieškotojų kategorijai.
P.S. Nerekomenduoju skaityti vegetarams, veganams ir visokiems gyvūnėlių (ypač šunų) mylėtojams. Juos gali netyčia supykinti nuo medžiojamų vėplių, avijaučių, triušių, elnių ir t.t. aprašymų. O kur dar nuolatinis priminimas, kad pritrūkus maisto suvalgys ir kinkinių šunis.
-----
2020-ųjų skaitymo iššūkis
II lygis
9. Knyga, kurios didžiuma veiksmo vyksta jūroje arba ore.
Šiaurės ašigalis yra Arkties vandenyne, tad norint jį pasiekti reikia keliauti ledu - užšalusiu vandenynu.
-----
Vasara su knyga
Knyga apie gamtą.
Tai knyga apie žmones įveikiančius sunkumus, bet tie sunkumai kyla dėl atšiaurios gamtos.
Iš tiesų Pirio laivu plaukė 69 žmonės ir 246 šunys. Piris turėjo 20 metų ekspedicijų į šiaurę patirtį, tad ši buvo apgalvota iki menkiausių smulkmenų ir tik itin blogai susiklosčius orams būtų galėjusi potencialiai žlugti. Bet net ir tam buvo pasiruošta atsarginių variantų, kad kuo daugiau ekspedicijos dalyvių grįžtų namo. Buvo sudaryti įvairūs pagalbiniai būriai, kurie eidavo pirmi, ieškodavo kelio, statydavo iglu, kad pagrindinis būrys (t.y. Piris ir tie 5 žmonės) išeikvotų kuo mažiau jėgų ir nematytų jokio vargo savo kelyje, kai su keliomis patobulintomis "Pirio rogėmis" ir jas traukiančiais šunimis šturmuos Šiaurės ašigalį.
Pirio pasakojimas yra gana nenuoseklus. Jis kelis kartus pakartoja tuos pačius dalykus skirtinguose skyriuose. Labai anksti užsimena apie vieno bendražygio laukiančią mirtį, bet, kol tai įvyksta, skaitytojas gali ir užmiršti, kad tas bus. Piris stengiasi apibūdinti sutinkamus sunkumus (šaltį, properšas, spiginančią saulę, laivo kasdienybę tokioje margoje kompanijoje ir kt.), bet tai daro kažkaip nejautriai: nors tikina, kad tai nelengva, ne visi gali ištverti, bet iš aprašymų susidaro priešingas vaizdas.
Labai gerai, kad šiame "Šiaurės ašigalio" leidime yra Česlovo Kudabos ir Liudos Petkevičiūtės pratarmė. Joje apžvelgiami visi pagrindiniai ekspedicijų į šiaurę rezultatai, visi bandymai pasiekti Šiaurės ašigalį, aptariamos ankstesnės Pirio ekspedicijos. Tai suteikia žymiai platesnį kontekstą paties Pirio pasakojimui, dėl ko skaitytojas gali susidaryti šiek tiek kitokį vaizdą apie Pirio asmenybę: pats Piris neužsimena, kad, nors pasiekė Šiaurės ašigalį, jis nebuvo pirmas. Piris nerašo apie savo nusivylimą, kai grįžęs sužinojo, kad metais anksčiau tą padarė Frederikas Kukas. (Čia reiktų pastebėti, kad visa ekspedicija į Šiaurės ašigalį trunka apie metus: vasarą plaukiama laivu iki šiauriausio žemės taško, rudenį vyksta pasiruošimas, žiemą laukiama, kol vėl patekės saulė, pavasarį vyksta ašigalio šturmavimas rogėmis, kol nespėjo lede atsiverti neįveikiamos properšos, o vasarą laivu grįžtama namo.) Taip pat labai gerai, kad buvo daug paaiškinimų: be įprastų paaiškinimų apie rečiau vartojamus žodžius ar mato vienetus, kai kurie paaiškinimai papildydavo arba pataisydavo Pirio žinias apie vienokius ar kitokius dalykus, kiti pateikdavo nuomonę iš kitokios perspektyvos. Pavyzdžiui: "Piris žavisi eskimų socialine lygybe, tačiau, beje, pats ėmė ją ardyti. Į savo ekspedicijas jis paprastai samdydavo vis tuos pačius eskimus ir už darbą mokėdavo jiems įvairiomis eskimų labai vertinamomis prekėmis. Ilgainiui jo pagalbininkai, kaip rašo ir pats Piris, tapo Šiaurės milijardieriais. Įvairius daiktus jie ėmė nebe skolinti savo gentainiams, kaip anksčiau, bet nuomoti už mokestį. Taigi Piris pats ėmė griauti tą "draugiškumo principą", būtiną, anot jo, genčiai išlikti tokiomis atšiauriomis sąlygomis." [236 psl.]. Apskritai, šie paaiškinimai puikiai iliustruoja, kaip iš pradžių dalykai gali atrodyti vienaip, tačiau atlikus daugiau mokslinių tyrimų nuomonė drastiškai pasikeičia (šį kartą nemažai skaičiau apie piblokto - Pirio minimą isteriją, kuri kartais ištinka eskimus).
Man skaityti buvo įdomu vien dėl to, kad tai knyga apie auksinį atradimų ir užkariavimų amžių: visi norėjo kažką padaryti pirmieji, atrasti naują žemę, įkelti koją ten, kur niekas kitas dar nebuvo. Skaitant vis prisimindavau anksčiau matytus filmus su panašiomis idėjomis: Prarastasis miestas Z, Kon Tikis. Netgi mūsų Darių ir Girėną galima priskirti panašių nuotykių ieškotojų kategorijai.
P.S. Nerekomenduoju skaityti vegetarams, veganams ir visokiems gyvūnėlių (ypač šunų) mylėtojams. Juos gali netyčia supykinti nuo medžiojamų vėplių, avijaučių, triušių, elnių ir t.t. aprašymų. O kur dar nuolatinis priminimas, kad pritrūkus maisto suvalgys ir kinkinių šunis.
-----
2020-ųjų skaitymo iššūkis
II lygis
9. Knyga, kurios didžiuma veiksmo vyksta jūroje arba ore.
Šiaurės ašigalis yra Arkties vandenyne, tad norint jį pasiekti reikia keliauti ledu - užšalusiu vandenynu.
-----
Vasara su knyga
Knyga apie gamtą.
Tai knyga apie žmones įveikiančius sunkumus, bet tie sunkumai kyla dėl atšiaurios gamtos.
April 7, 2025
5⭐️
Вривається у топчики прочитаних книг тамарина. Світова подія, багато зусиль і як винагорода великий географічний приз - Північний полюс для америкосів. Пірі таки свого досяг. Багато цікаво про ескімосів, та і сам «штурм» добре описаний, реально з ними всіма долав всі переходи. Тепер прийдеться прочитати про Південний полюс, думаю, там не менше буде всього цікавого та драматичного.
А цю однозначно читати.
Вривається у топчики прочитаних книг тамарина. Світова подія, багато зусиль і як винагорода великий географічний приз - Північний полюс для америкосів. Пірі таки свого досяг. Багато цікаво про ескімосів, та і сам «штурм» добре описаний, реально з ними всіма долав всі переходи. Тепер прийдеться прочитати про Південний полюс, думаю, там не менше буде всього цікавого та драматичного.
А цю однозначно читати.
August 10, 2025
Дуже люблю цю тематику, особливо після прочитання Терору.
Але розчарувалась, бо нової інформації для мене майже не було (усвідомила ще раз як круто і точно написано Терор Сіммонса)
Найцікавіша частина була про ескімосів, в цілому дуже коротко і сухо. Вся важкість і емоційність переходів залишилась в попередніх експедиціях Пірі, які згадуються інколи. А ця експедиція про успіх, підготовленість, досвід і найбільше про удачу.
Але розчарувалась, бо нової інформації для мене майже не було (усвідомила ще раз як круто і точно написано Терор Сіммонса)
Найцікавіша частина була про ескімосів, в цілому дуже коротко і сухо. Вся важкість і емоційність переходів залишилась в попередніх експедиціях Пірі, які згадуються інколи. А ця експедиція про успіх, підготовленість, досвід і найбільше про удачу.
January 9, 2020
If Donald Trump had made a journey to the North Pole, this is the book he would have written. Peary is wonderful. Peary is great. Peary is the best, the most humble, the strongest, the most capable, and, above all, the most AMERICAN of all explorers. He’s immensely proud of the Americanness of his mission, on which everything is American (except the Inuit guides, and the Canadian crew of his ship. Just those.)
Everything is named after him. The Peary Arctic Club, the Peary sleds.
He has his faithful ‘negro’ assistant at his side, and this is how he explained why he had him on the last leg to the Pole: 'The second reason was that while Henson was more useful to me than any other member of my expedition when it came to traveling with my last party over the polar ice, he would not have been so competent as the white members of the expedition in getting himself and his party back to the land. If Henson had been sent back with one of the supporting parties from a distance far out on the ice, and if he had encountered conditions similar to those which we had to face on the return journey in 1906, he and his party would never have reached the land. While faithful to me, and when with me more effective in covering distance with a sledge than any of the others, he had not, as a racial inheritance, the daring and initiative of Bartlett, or Marvin, MacMillan, or Borup. I owed it to him not to subject him to dangers and responsibilities which he was temperamentally unfit to face.'
Seriously, Bert? You took your black assistant to the Pole because you couldn’t trust him to go back alone? (Bear in mind, the white man he sent back alone – alone, meaning, with Inuit, who are feckless children to Peary – walked off ahead alone and drowned.)
It’s sickening to read his descriptions of the Inuit, as he builds himself up as a kind of father-god figure. He knows everyone in the tribe, he’s very fond of them – so fond that he and Henson both fathered children with women of the tribe. Henson wasn’t married at that point. Peary was, and his Inuit parter was apparently fourteen when he struck up a relationship with her. He is constantly rude about the Inuit, comparing them with 'civilised' people, talking about them as simple ‘children of nature’, insulting their cleanliness, the smell in their houses, their intelligence, their religion. He seems to regard them as little more than useful animals.
His telling of how he got to the Pole is dry and tedious. You wouldn’t have thought you could make a journey like that so tedious, but somehow, he manages it. I can barely think of anything to say about it. There is, of course, much doubt over whether he actually reached the pole or not. Having read his book, I’d really rather someone else got there first. If you want to read a really good account of attempting to get to the North Pole, read Nansen. Read Nansen on the Inuit, too. Peary is awful.
Everything is named after him. The Peary Arctic Club, the Peary sleds.
He has his faithful ‘negro’ assistant at his side, and this is how he explained why he had him on the last leg to the Pole: 'The second reason was that while Henson was more useful to me than any other member of my expedition when it came to traveling with my last party over the polar ice, he would not have been so competent as the white members of the expedition in getting himself and his party back to the land. If Henson had been sent back with one of the supporting parties from a distance far out on the ice, and if he had encountered conditions similar to those which we had to face on the return journey in 1906, he and his party would never have reached the land. While faithful to me, and when with me more effective in covering distance with a sledge than any of the others, he had not, as a racial inheritance, the daring and initiative of Bartlett, or Marvin, MacMillan, or Borup. I owed it to him not to subject him to dangers and responsibilities which he was temperamentally unfit to face.'
Seriously, Bert? You took your black assistant to the Pole because you couldn’t trust him to go back alone? (Bear in mind, the white man he sent back alone – alone, meaning, with Inuit, who are feckless children to Peary – walked off ahead alone and drowned.)
It’s sickening to read his descriptions of the Inuit, as he builds himself up as a kind of father-god figure. He knows everyone in the tribe, he’s very fond of them – so fond that he and Henson both fathered children with women of the tribe. Henson wasn’t married at that point. Peary was, and his Inuit parter was apparently fourteen when he struck up a relationship with her. He is constantly rude about the Inuit, comparing them with 'civilised' people, talking about them as simple ‘children of nature’, insulting their cleanliness, the smell in their houses, their intelligence, their religion. He seems to regard them as little more than useful animals.
His telling of how he got to the Pole is dry and tedious. You wouldn’t have thought you could make a journey like that so tedious, but somehow, he manages it. I can barely think of anything to say about it. There is, of course, much doubt over whether he actually reached the pole or not. Having read his book, I’d really rather someone else got there first. If you want to read a really good account of attempting to get to the North Pole, read Nansen. Read Nansen on the Inuit, too. Peary is awful.
December 13, 2017
This book was a fascinating look into the adventure to the North Pole. This is just a reading of his extensive journal. The interactions with the crew, and Eskimos were very interesting with both respect for their skills yet subtle treatment as an inferior race. The casualness which they talk about walking and even playing in -20 degree temps just made me feel cold.
February 7, 2026
Цікаві мемуари: за жанром ця книга радше мемуарна, ніж науково-популярна. Текст дуже простий та легкий для сприйняття, тож поверхнево ознайомитися з експедицією на полюс вдасться.
Не очікуйте жорсткого нон-фіку, тут радше лайтовий переказ подій від першопрохідця. Чудова розминка перед «Терором» 🤓
Не очікуйте жорсткого нон-фіку, тут радше лайтовий переказ подій від першопрохідця. Чудова розминка перед «Терором» 🤓
![Profile Image for oxalotle [через О].](https://i.gr-assets.com/images/S/compressed.photo.goodreads.com/users/1737398961i/185585309._UX200_CR0,1,200,200_.jpg)
October 3, 2025
Неймовірно вдячна за переклад і видання Бородатому Тамарину!
Для тих, хто буде брати цю книгу: майте на увазі, це не мемуари, а сухий звіт із експедицій. Емоції він проявляє у двох моментах: коли досягає полюса і коли дізнається,що помер член його експедиції.
Мені були цікаві шматочки про інуїтів, їх уклад життя, опис їхніх звичаїв та побуту. Також про саму природу того регіону: океан, лід і його різноманітні утворення (тороси).
Викликає повагу, що Роберт Пірі двадцять три роки до підкорення полюсу займався експедиціями в тому регіоні, дослідив, як він сам пише, кожну колдобінку, кожні заглиби��и, знав всі скелі і мів орієнтуватися без мапи, двадцять три роки він знав всіх людей у племенах інуїтів.
Не викликає поваги ставлення до тварин. Собак закривали в дощ на палубі корабля, на кораблі ніхто не зміг організуватися, щоб прибирати за ними, їх били батогами, тих, хто хворів, вбивали і скормлювали або іншим собакам, або людям.
Загалом, було дуже цікаво почитати. Книга сильно зайде задротам географії, орієнтування на місцевості, кемпінгу, екстремального відпочинку тощо. Бо текст насичений подробицями координат, миль, фунтів, ярдів тощо. Тут і єдиний для мене мінус цього видання - не переведено в наші одиниці виміру, ідеально було би, щоб кожного разу була сносочка, скільки це - 15 миль, 17 унцій, 5 футів та 24 дюйма. Ну не буде ніхто із сучасних читачів це вручну рахувати.
Для тих, хто буде брати цю книгу: майте на увазі, це не мемуари, а сухий звіт із експедицій. Емоції він проявляє у двох моментах: коли досягає полюса і коли дізнається,що помер член його експедиції.
Мені були цікаві шматочки про інуїтів, їх уклад життя, опис їхніх звичаїв та побуту. Також про саму природу того регіону: океан, лід і його різноманітні утворення (тороси).
Викликає повагу, що Роберт Пірі двадцять три роки до підкорення полюсу займався експедиціями в тому регіоні, дослідив, як він сам пише, кожну колдобінку, кожні заглиби��и, знав всі скелі і мів орієнтуватися без мапи, двадцять три роки він знав всіх людей у племенах інуїтів.
Не викликає поваги ставлення до тварин. Собак закривали в дощ на палубі корабля, на кораблі ніхто не зміг організуватися, щоб прибирати за ними, їх били батогами, тих, хто хворів, вбивали і скормлювали або іншим собакам, або людям.
Загалом, було дуже цікаво почитати. Книга сильно зайде задротам географії, орієнтування на місцевості, кемпінгу, екстремального відпочинку тощо. Бо текст насичений подробицями координат, миль, фунтів, ярдів тощо. Тут і єдиний для мене мінус цього видання - не переведено в наші одиниці виміру, ідеально було би, щоб кожного разу була сносочка, скільки це - 15 миль, 17 унцій, 5 футів та 24 дюйма. Ну не буде ніхто із сучасних читачів це вручну рахувати.
December 17, 2025
Книга в загальному хороша. Журнал/спогади Пірі про його експедицію. Було цікаво прочитати і про життя ескімосів, і про саму експедицію. Але, звичайно, дуже відчувається, що книга була написана понад сторіччя тому. Ставлення автора до не білих людей та тварин відповідне.
December 28, 2019
1.5 stars. This guy. I mean, clap clap for the achievement but what a ponderous writer. Plus, the whole saga was more or less smooth sailing. And I’m not loving how he kept referring to the Eskimos as children and treating the dogs like canon fodder. Oh well, I guess I got what I paid for with this free audiobook.
July 19, 2016
I downloaded this book because it was free (public domain) and it gave me something to read when my Kindle was handy. It turned into a real page-turner toward the end, as this was a stunning achievement for its time. The book is only marred by Peary's benevolent but racist attitude toward the Eskimos that made up more than half of his expedition.
May 25, 2012
Not what you'd expect.
It is hugely entertaining, detailed in all the right places, and curiously casual.
Recommended to everyone who loves travels and travel writing.
It is hugely entertaining, detailed in all the right places, and curiously casual.
Recommended to everyone who loves travels and travel writing.
April 14, 2025
Я дуже люблю такі книги бо вони є надихаючими вони описують тріумф людського духу, наполегливість та віру в свої сили. Ця книга відносить нас до тих часів за якими я маю певний сентимент - довкола стілки незвіданого, а в повазі чуворі чоловіки які просто роблять свою роботу.
Ця книга надаєтьься для проситання на двох рівнях - першому просто як опис підкорення північного полюсу і другому як певний посібник із менеджменту та управління проектами.
Отже глянемо на перший рівень, якщо вас, як і мене, цікавлять пригоди ця книга для вас. тут і випробовування і смерті і страждання і звісно ж тріумфальна перемога. Автор має творчу жилку бо читаєтся просто на ура. і звісно український переклад теж суперовий. Ця книга настільки добре написана, що ваша уява легко перенесе вас до героїв чи то на бот корабля чи то до снігово іглу. Ви фактично шкірою відчуватимете подих полярного вітру та мороз. І радітимете такій омріяній чашечці чаю.
Тепер же розгляньмо другий рівень читання цієї книги. Отже тут детальноі суперскурпульозно описано всі приготування до цього проекту. Власне, вся оповідь просякнута цим сприйняттям - проектності. Автор деталььно описує свої підходи у плануванні підбору кадрів, підбору спорядження, намагаєтьься прописати і врахувати всі кризові моменти. Але також цікавий і важливий момент це підбір персоналу - Пірі вкрай детально описує чорму він обрав того чи іншого і тут він максимально педантичний та беземоційний.
Саме тому раджу книгу прочитати та спробувати знайти там не лише приємне часопроведення але і практичну корсить.
Ця книга надаєтьься для проситання на двох рівнях - першому просто як опис підкорення північного полюсу і другому як певний посібник із менеджменту та управління проектами.
Отже глянемо на перший рівень, якщо вас, як і мене, цікавлять пригоди ця книга для вас. тут і випробовування і смерті і страждання і звісно ж тріумфальна перемога. Автор має творчу жилку бо читаєтся просто на ура. і звісно український переклад теж суперовий. Ця книга настільки добре написана, що ваша уява легко перенесе вас до героїв чи то на бот корабля чи то до снігово іглу. Ви фактично шкірою відчуватимете подих полярного вітру та мороз. І радітимете такій омріяній чашечці чаю.
Тепер же розгляньмо другий рівень читання цієї книги. Отже тут детальноі суперскурпульозно описано всі приготування до цього проекту. Власне, вся оповідь просякнута цим сприйняттям - проектності. Автор деталььно описує свої підходи у плануванні підбору кадрів, підбору спорядження, намагаєтьься прописати і врахувати всі кризові моменти. Але також цікавий і важливий момент це підбір персоналу - Пірі вкрай детально описує чорму він обрав того чи іншого і тут він максимально педантичний та беземоційний.
Саме тому раджу книгу прочитати та спробувати знайти там не лише приємне часопроведення але і практичну корсить.
January 4, 2020
This was interesting to learn of the first successful trip to the North Pole and I learned a lot, especially contrasting the differences between the North Pole and the South Pole. The writing was laborious and cumbersome. It was a slog to get through. That being said, many reviewers commented about the racism of Peary and did not like the treatment of the dogs. I have to say that it was 1909 and in that time things were very different from today. We can't sit in judgement regarding how things were in that day. He couldn't have gone to a grocery store for food so hunting was done by necessity and sometimes the dogs had to be killed or they would have just starved or worked themselves to death. Peary writes somewhat matter of factly but the truth is that the entire trip was exceedingly dangerous and a matter of life or death for them all. The book does provide insight into the mores of that time which is in-and-of itself valuable from a historical standpoint.
August 13, 2024
Knygą paėmiau skaityti dėl skaitymo iššūkio 2024 m. "Vasara su knyga " temos- knyga apie atradimus. Temą puikiai atitiko, tačiau pats skaitymas buvo nuobodus, teko "išvargti" knygą iki pabaigos.
Intrigavo pati ekspedicijos suplanavimo iki smulkmenų eiga, žinoma, ne iš karto, tai truko tris dešimtmečius. Niekaip neįsivaizduoju, kaip tokiame nedideliame laive (kaip yra įdėta dokumentinė nuotrauka) sutilpo tiek žmonių, bagažo bei šunų! Kažkaip abejones man sukėlė 125 psl išvardytas savaitės meniu, kur ir kiaušinienė, ir žali žirneliai, pomidorai, vaisiai, ir pudingas bei spanguolių pyragas... Fantastiškas meniu kaip šiaurėje!
Stulbina Pirio užsispyrimas pasiekti Šiaurės ašigalį ir įeiti į istoriją. Tai buvo prieš daugiau nei šimtą metų...
Intrigavo pati ekspedicijos suplanavimo iki smulkmenų eiga, žinoma, ne iš karto, tai truko tris dešimtmečius. Niekaip neįsivaizduoju, kaip tokiame nedideliame laive (kaip yra įdėta dokumentinė nuotrauka) sutilpo tiek žmonių, bagažo bei šunų! Kažkaip abejones man sukėlė 125 psl išvardytas savaitės meniu, kur ir kiaušinienė, ir žali žirneliai, pomidorai, vaisiai, ir pudingas bei spanguolių pyragas... Fantastiškas meniu kaip šiaurėje!
Stulbina Pirio užsispyrimas pasiekti Šiaurės ašigalį ir įeiti į istoriją. Tai buvo prieš daugiau nei šimtą metų...
May 31, 2025
Неймовірна історія підкорення Північного Полюса (спойлер - далеко не з першої спроби), написана особисто керівником експедиції Робертом Пірі.
Будучи адміралом ВМС США, Пірі досить буденно і стриманно описує божевільні речі, які відбулися 100+ років тому. Людям, розбещеним цивілізацією, особисто в наші часи, коли абсолютно все можна виміряти девайсом (часто такий є в тебе в кишені), буде цікаво почитати про способи виміряти "на око" на якій широті ти знаходишся, або як Місяць може завдати тобі клопоту з припливами-відпливами, поки ти пробираєшся льодовою пустелею.
Книгу класно читати, крутячи Google Earth з увімкненими широтою-довготою.
Будучи адміралом ВМС США, Пірі досить буденно і стриманно описує божевільні речі, які відбулися 100+ років тому. Людям, розбещеним цивілізацією, особисто в наші часи, коли абсолютно все можна виміряти девайсом (часто такий є в тебе в кишені), буде цікаво почитати про способи виміряти "на око" на якій широті ти знаходишся, або як Місяць може завдати тобі клопоту з припливами-відпливами, поки ти пробираєшся льодовою пустелею.
Книгу класно читати, крутячи Google Earth з увімкненими широтою-довготою.
June 14, 2019
Told almost matter-of-factly, but you know that there had to be drama for this quest to go on over several years to succeed. Does not have quite the drama of other polar exploratory literature, which makes it somehow seem more profound an achievement.
October 10, 2024
Pros:
+ o carte de aventuri si povesti reale despre calatoria catre Polul Nord la inceputul sec. XX;
+ trairile, experienta, curajul, solidaritatea, suferinta -- fac din carte o lectie de viata.
Cons:
- n/a.
+ o carte de aventuri si povesti reale despre calatoria catre Polul Nord la inceputul sec. XX;
+ trairile, experienta, curajul, solidaritatea, suferinta -- fac din carte o lectie de viata.
Cons:
- n/a.
February 6, 2026
Чудова книга.
Розповідь з перших вуст, затягує з першої сторінки і не відпускає до кінця. Часом аж не віриться, що люди навмисно прирікають себе на такі випробування. Тим небагатьом, хто цікавиться «першовідкривачами» однозначно сподобається.
(-1 зірочка за полювання на полярних зайців😰)
Розповідь з перших вуст, затягує з першої сторінки і не відпускає до кінця. Часом аж не віриться, що люди навмисно прирікають себе на такі випробування. Тим небагатьом, хто цікавиться «першовідкривачами» однозначно сподобається.
(-1 зірочка за полювання на полярних зайців😰)
July 21, 2018
Always love a good arctic expedition.
February 3, 2019
Tough to get through. A few good spots
February 8, 2023
Historic account of the final expedition hosted by the Peary arctic club in his goal to reach to 90 degrees north. Resilience and fortitude could be learned from this great story.
June 6, 2025
Чудово!
August 26, 2025
Я навіть не очікувала, що мені настільки сподобається нехудожня книга. Це було схоже на книгу пригод в стилі Жюля Верна.
April 21, 2026
"Північний полюс" Роберта Пірі
Оцінка: ☀️☀️☀️☀️
"Південний полюс" Руаля Амудсена
Оцінка: ☀️☀️☀️☀️
Дуже схожі книги, воно й зрозуміло, бо перед експедиціями стояла однакова задача, тільки на різних полюсах. І тут одразу скажу про один неймовірний факт: Руаль Амудсен початково планував експедицію саме на північний полюс, але поки збирався, це вже зробив Пірі. Тож Амудсен, бажаючи лише першого місця, розгорнув експедицію в протилежному напрямку. І мав успіх!
Роки, а отже і умови експедицій однакові: дістатися кораблем до найпівнічнішої/найпівденнішої можливої точки, облаштувати склади з провіантом, а далі на санях, запряжених собаками, рушити в подорож.
Природні умови майже однакові: крига, на скільки вистачає погляду, екстремально низькі температури, майже повна відсутність їжі, полярна ніч, що триває 4 місяці.
Є щось у тому, щоб засиджуватись за читанням до пізньої ночі. Особливо коли ця ніч триває декілька місяців.
Стосовно температур: 14.03.1909 на північному полюс Пірі фіксує -56℃, а 13.08.1911 Амудсен на південному полюсі фіксує - 58,5℃ 🥶
І крім шансів провалитися в воду (на півночі) або ущелину (на півдні), основним чинником смерті виступає холод та голод - достатньо заблукати і не знайти склад з провіантом та паливом. На жаль, Пірі втратив одного з членів експедиції - Марвіна Росса. І тут окрема історія: спочатку ескімоси сказали, що той провалився під кригу, але в 1926 один з тих ескімосів зізнався, що застрелив Марвіна під час бійки.
Ці книги дають чудовий опис труднощів, з якими людина стикалась на протязі століть, намагаючись дістатися полюсів. Але конкретно ці команди першими довели, що це можливо.
З різниці книг відмічу більш "серйозний" тон Пірі, а крім того Амудсен приводить аж занадто детальні описи буквально на кожний день, через що книга про південний полюс вдвічі товстіша.
Щиро раджу тим, хто полюбляє географію, пригоди та біографії сильних людей. Книги не дуже багаті на емоції, але вражає характер та витримка цих людей.
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Оцінка: ☀️☀️☀️☀️
"Південний полюс" Руаля Амудсена
Оцінка: ☀️☀️☀️☀️
Дуже схожі книги, воно й зрозуміло, бо перед експедиціями стояла однакова задача, тільки на різних полюсах. І тут одразу скажу про один неймовірний факт: Руаль Амудсен початково планував експедицію саме на північний полюс, але поки збирався, це вже зробив Пірі. Тож Амудсен, бажаючи лише першого місця, розгорнув експедицію в протилежному напрямку. І мав успіх!
Роки, а отже і умови експедицій однакові: дістатися кораблем до найпівнічнішої/найпівденнішої можливої точки, облаштувати склади з провіантом, а далі на санях, запряжених собаками, рушити в подорож.
Успіх подібних експедицій залежить від трьох чинників: ретельності, з якою передбачено всі випадковості, заходів, ужитих проти них, і, зрештою, від вибору деталей спорядження відповідно до покладених на нього функцій.
Природні умови майже однакові: крига, на скільки вистачає погляду, екстремально низькі температури, майже повна відсутність їжі, полярна ніч, що триває 4 місяці.
Є щось у тому, щоб засиджуватись за читанням до пізньої ночі. Особливо коли ця ніч триває декілька місяців.
Разом з нами в плавання вирушила надзвичайно багата бібліотека: незадовго до початку подорожі на нас зійшла ціла лавина книжкових подарунків. Гадаю, зараз книгозбірня "Фрама" нараховує не менше 3000 томів.
Стосовно температур: 14.03.1909 на північному полюс Пірі фіксує -56℃, а 13.08.1911 Амудсен на південному полюсі фіксує - 58,5℃ 🥶
Температура опустилась до -43℃ і вже не здавалась такою приємною.
І крім шансів провалитися в воду (на півночі) або ущелину (на півдні), основним чинником смерті виступає холод та голод - достатньо заблукати і не знайти склад з провіантом та паливом. На жаль, Пірі втратив одного з членів експедиції - Марвіна Росса. І тут окрема історія: спочатку ескімоси сказали, що той провалився під кригу, але в 1926 один з тих ескімосів зізнався, що застрелив Марвіна під час бійки.
Ці книги дають чудовий опис труднощів, з якими людина стикалась на протязі століть, намагаючись дістатися полюсів. Але конкретно ці команди першими довели, що це можливо.
За одним із принципів фізики, будь-яке тіло рухається шляхом найменшого опору, але, очевидно, цей принцип не стосується волі людини.
З різниці книг відмічу більш "серйозний" тон Пірі, а крім того Амудсен приводить аж занадто детальні описи буквально на кожний день, через що книга про південний полюс вдвічі товстіша.
Щиро раджу тим, хто полюбляє географію, пригоди та біографії сильних людей. Книги не дуже багаті на емоції, але вражає характер та витримка цих людей.
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
July 2, 2020
Robert Edwin Peary (1856–1920) was an American explorer who claimed to have reached the geographic North Pole with his expedition on April 6, 1909. Peary's claim was widely credited for most of the 20th century, rather than the competing claim by Frederick Cook, who said he got there a year earlier. Both claims were widely debated in newspapers until 1913.
Probably few outsiders realize the well-nigh incredible toil and hardship entailed in such an achievement as Peary's; and fewer still understand how many years of careful training and preparation there must be before the feat can be even attempted with any chance of success.
A "dash for the pole" can be successful only if there have been many preliminary years of painstaking, patient toil. Great physical hardihood and endurance, an iron will and unflinching courage, the power of command, the thirst for adventure, and a keen and farsighted intelligence—all these must go to the make-up of the successful arctic explorer; and these, and more than these, have gone to the make-up of the chief of successful arctic explorers, of the man who succeeded where hitherto even the best and the bravest had failed.
Commander Peary has made all dwellers in the civilized world his debtors; but, above all, we, his fellow Americans, are his debtors. He has performed one of the great feats of our time; he has won high honor for himself and for his country; and we welcome his own story of the triumph which he won in the immense solitudes of the wintry North.
Probably few outsiders realize the well-nigh incredible toil and hardship entailed in such an achievement as Peary's; and fewer still understand how many years of careful training and preparation there must be before the feat can be even attempted with any chance of success.
A "dash for the pole" can be successful only if there have been many preliminary years of painstaking, patient toil. Great physical hardihood and endurance, an iron will and unflinching courage, the power of command, the thirst for adventure, and a keen and farsighted intelligence—all these must go to the make-up of the successful arctic explorer; and these, and more than these, have gone to the make-up of the chief of successful arctic explorers, of the man who succeeded where hitherto even the best and the bravest had failed.
Commander Peary has made all dwellers in the civilized world his debtors; but, above all, we, his fellow Americans, are his debtors. He has performed one of the great feats of our time; he has won high honor for himself and for his country; and we welcome his own story of the triumph which he won in the immense solitudes of the wintry North.
June 27, 2019
Ein interessantes Werk, welches uns viel über die Geschichte des Nordpols und seiner "Bezwingung" erzählt. Leider scheine ich nicht der Typ Leser für Autobiographien zu sein. Mir liegt die kritische Distanz zur Person mehr. Die Selbstbeweihräucherung einzelner muss für mich nicht sein.
October 10, 2012
1910 edition (FREDERICK A. STOKES COMPANY)
http://archive.org/details/northpolei...
http://archive.org/details/northpolei...
March 12, 2016
Surprisingly well written for an old book- the incredible, almost superhuman story of Peary's final Arctic expedition in his own words.
Displaying 1 - 30 of 30 reviews