Ludowy antyklerykalizm. Nieopowiedziana historia

by Michał Rauszer

Polska była przez wieki krajem wierzących antyklerykałów. Chłopi przeciwstawiali się księżom z powodu pańszczyzny, zamiast na mszę chodzili do karczmy. Chętnie obśmiewali przywary kleru: chciwość, pijaństwo, rozpustę. Praktyki religijne organizowali po swojemu, często na przekór hierarchii, choć nie wbrew wierze.

Dziś ludowy antyklerykalizm powrócił z nową siłą. Karnawałowy żart coraz częściej przeradza się jednak w wyraźny bunt wobec władzy Kościoła.

Z ludowych przyśpiewek, robotniczych wystąpień, transparentów na Strajku Kobiet i internetowych memów z papieżem wyłania się nieopowiedziana dotąd historia polskiego stosunku do Kościoła, biskupów i religii.

Genres: Nonfiction, History, Reportage, Poland

352 pages, Hardcover

First published April 24, 2023

Reviews

[Franciszek Kędziorek · Rating 5 out of 5]

Bardzo ciekawe

[Jula Wabik · Rating 5 out of 5]

Ciekawa książka

[Aurelia · Rating 2 out of 5]

takie w sumie 5/10

[verbava · Rating 4 out of 5]

несподівано прекрасне дослідження опору, який люди чинять церковним структурам, коли ті занадто заїдаються, і — трохи менше, але це дуже весело й показово — риторики, якою на опір типово реагує церква. я чекала скоріше чогось репортажного й про пострадянський період, а отримала огляд народного спротиву від пізнього середньовіччя й до наших днів, і пізнє середньовіччя мене, звісно, захопило найбільше.

раушер багато пише про карнавальну культуру — що й не дивно, зважаючи на те, яку вагому роль у конфліктах із церквою відігравали ігри й музика: від світських колядок, про які церковний документ 1408 року зазначав, що вони виникли з диявольських підступів і зловживань поганих людей, до панку, представником якого був, наприклад, гурт «papież toaletowy» (тут я зрозуміла, що карнавальний гумор здатен довести мене до радісної гикавки). і приємно читати дослідника, який виходить поза бахтінські фантазії про те, що карнавал — це саме собою посягання на усталений лад і розмивання кордонів; по-перше, кордони між сакральним і світським, високим і низьким, серйозним і смішним ніколи не були непроникні, і будь-який ілюстрований середньовічний часослов вам про це розкаже; по-друге, карнавали — це якраз спосіб підтримувати статус кво, каналізуючи енергію спротиву в не дуже руйнівне для системи русло, а справді трансгресивними вони стають хіба тоді, коли учасники беруть до рук не хлопавки, а вила, та це вже інший жанр.

і, звісно, цікаво спостерігати за тим, як охоче церква інкорпорується у владні структури (тут я знову наголошу на тому, що в середньовіччі життя було не мед, але після нього все ще більше похєрилося — стало гірше і з жіночими свободами, і з закріпаченням селян). серйозно, хоч за вила хапайся.

[Małgosia · Rating 5 out of 5]

Wizję polskiej wsi, jaką wyniosłam ze szkoły i z którą szłam przez życie aż do czasu przeczytania tej książki jest bardzo powszechna: religijność, pobożność, krzyże, mnogość kapliczek, coniedzielne chodzenie do kościoła. Okazuje się, że nie było to takie jednostronne i zwyczajowo proste. Nasi przodkowie dostrzegali wady Kościoła, buntowali się przeciwko łamaniu bożych zasad przez kapłanów, mimo gróźb i represji. Dobrze było w końcu odnaleźć prawdziwszą wersję przeszłości.