What do you think?
Rate this book
Біда бабі Палажці Солов'їсі
Іван Нечуй-Левицький є класиком української літератури. Він працював у численних жанрах і з численними темами. Його внесок в українську літературу важко переоцінити. Саме цей письменник ввів низку нових тем, мотивів і сюжетів і літературний процес.
Оповідання «Біда бабі Палажці Солов’їсі» присвячене темі продажного співіснування родичів із доволі сварливими характерами. Як помиряться син і його матір-вдова?
Ivan Nechuj-Levyckyj-Bida babi Palazhci Solovisi.
Оповідання «Біда бабі Палажці Солов’їсі» присвячене темі продажного співіснування родичів із доволі сварливими характерами. Як помиряться син і його матір-вдова?
Ivan Nechuj-Levyckyj-Bida babi Palazhci Solovisi.
32 pages
Published February 2, 2014
3 people want to read
About the author
Іван Нечуй-Левицький
66 books37 followersУкраїнський прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
February 20, 2023
Власне це остання, четверта, оповідь з циклу про бабів Параску і Палажку. І мабуть найсильніша. Школа, що тут в goodreads ніхто не додав (а зараз це проблематично) класичні «Баба Параска та баба Палажка» (1. Не можна бабі Парасці вдержаться на селі і 2. Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти). Через понад 30 років Нечуй дописав і 1908 року видав ще два: «Біда бабі Парасці Гришисі» і власне «Біда бабі Парасці Солов'їсі».
І це, попри масові уявлення, не таке вже веселе чтиво. Бо сміх є, але він злий. І це контр-погляд на т.зв. побутовий жанр, до якого зводять тих таки Кайдашів, де є конфлікти, але то так - поіржати, насправді ж ідилія з перчинкою. Але ж ні, тут багато зажерливості (від злиднів, а ще більше від незабезпеченості прав жінки чи молодшого сина, або сироти в другому шлюбі), інтриг, домашнього насильства, святенництва і т.д. І це невтішний вердикт некритичному популізмові (т.зв.народолюбству) - не лиш висока духовність і культ мирної праці на тлі мальовничої природи в т.зв. простого народу. Від такого (само)замилування й застерігав Нечуй. Якщо можна виміряти, то більше симпатій автора в войовничої насмішкуватої Параски, ніж в ханжі Палажки, яка попри свою побожність, сварлива, скупа і жорстока бестія. Розкішно вкінці обіграно тему книжки про Палажку-Параску, яку читають Палажці і вона впізнає в героїні себе (таке житіє святої - то є сила капітальна, то є чудо із чудес, і дія чтива воїстину чудотворна).
Читайте класику, зокрема нашого сатирика-реаліста Нечуя, бо то вічне.
І це, попри масові уявлення, не таке вже веселе чтиво. Бо сміх є, але він злий. І це контр-погляд на т.зв. побутовий жанр, до якого зводять тих таки Кайдашів, де є конфлікти, але то так - поіржати, насправді ж ідилія з перчинкою. Але ж ні, тут багато зажерливості (від злиднів, а ще більше від незабезпеченості прав жінки чи молодшого сина, або сироти в другому шлюбі), інтриг, домашнього насильства, святенництва і т.д. І це невтішний вердикт некритичному популізмові (т.зв.народолюбству) - не лиш висока духовність і культ мирної праці на тлі мальовничої природи в т.зв. простого народу. Від такого (само)замилування й застерігав Нечуй. Якщо можна виміряти, то більше симпатій автора в войовничої насмішкуватої Параски, ніж в ханжі Палажки, яка попри свою побожність, сварлива, скупа і жорстока бестія. Розкішно вкінці обіграно тему книжки про Палажку-Параску, яку читають Палажці і вона впізнає в героїні себе (таке житіє святої - то є сила капітальна, то є чудо із чудес, і дія чтива воїстину чудотворна).
Читайте класику, зокрема нашого сатирика-реаліста Нечуя, бо то вічне.
January 20, 2025
Біда мені з тими бабами, бо виходить, що почав я цю серію повістей читати з найостаннішої (власне, з баби Палажки), через що дуже багато контексту не зрозумів. До того ж, кожного разу, коли я думав, що прочитав все - виявлялось, ще є ще одна повість.
В цілому я поки читав хтів це назвати "DLC до Кайдашевої сім'ї", бо багато в чому воно тематично і стилістично пересікається. Хороше, дотепне, легке чтиво, якщо сподобались кайдаші - отримаєте задоволення.
В цілому я поки читав хтів це назвати "DLC до Кайдашевої сім'ї", бо багато в чому воно тематично і стилістично пересікається. Хороше, дотепне, легке чтиво, якщо сподобались кайдаші - отримаєте задоволення.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews