What do you think?
Rate this book
Без пуття
Іван Нечуй-Левицький є класиком української літератури. Він працював у численних жанрах і з численними темами. Його внесок в українську літературу важко переоцінити. Саме цей письменник ввів низку нових тем, мотивів і сюжетів і літературний процес.
Оповідання «Без пуття» сам Нечуй-Левицький назвав «оповіданням по-декадентському». Що він мав на увазі? Читайте самі історію життя гарного, як Аполон, хлопця...
Ivan Nechuj-Levyckyj-Bez puttja.
Оповідання «Без пуття» сам Нечуй-Левицький назвав «оповіданням по-декадентському». Що він мав на увазі? Читайте самі історію життя гарного, як Аполон, хлопця...
Ivan Nechuj-Levyckyj-Bez puttja.
67 pages
Published January 30, 2014
7 people want to read
About the author
Іван Нечуй-Левицький
66 books37 followersУкраїнський прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
July 30, 2025
Яке їхало, таке й здибало.
Гарно написана цікава повість.
Мова чарівна, а хід історії рідний та як хвильки у річечці.
Тільки погляньте, яка гарна мова:
"Настуся вчилась дома поволі, не хапаючись, вчилась, як мокре горить; вчилась, коли сама хотіла."
Гарно написана цікава повість.
Мова чарівна, а хід історії рідний та як хвильки у річечці.
Тільки погляньте, яка гарна мова:
"Настуся вчилась дома поволі, не хапаючись, вчилась, як мокре горить; вчилась, коли сама хотіла."
October 25, 2025
оскільки це пародія на декадентські твори, то треба читати разом із його статтею "Українська декадентщина".
саме оповідання шикарне - закохана пара дуже сучасна ахах, тільки тоді все модне привозили "з-за границі", а зараз все стало простіше - з інтернету.
"Павлусь вернувся з-за границі, так само нахапавшись вершечків наймоднішого декадентства в заграничних вищих кружках серед молоднечі. Взагалі Павлусь і Настуся повертались додому готовісінькими. Павлусь розторсав собі нерви систематичною гульнею по ночах, алкоголем та романтичними походінками. Настуся була зроду істерична й трохи психопатка, бо перейняла це добро на спадщину од своєї прицуцуватої мами-морфіністки".
закохана пара, яка просто таки буквально божеволіє від кохання, це таке собі закриття проєкту Романтизм насправді.
В "Українській декадентщині" ІНЛ пояснює, яка насправді має бути укрліт: "Нова українська література ще од часів «Наталки Полтавки» та «Москаля-чарівника» Котляревського, цебто од 1819 року, розвивалась помаленьку, але потрапила на стежку правдивого й найкращого прямування, реалістичного, народного й національного"
але сталася біда:
"Але в останній [час] у найновішу українську літературу, котра завсіди стояла на народному реальному грунті, почав промикуваться з інших літератур модний модернізм, декадентство в усяких його складових частках: еротизмом, символізмом, еротоманією, соромітчиною і сливе порнографією"
(шикарні 5 слів як вичерпна характеристика тих ваших модернізмів)
власне, навіть Кобилянська і Кобринська на це спокусилися, "але незабаром ці обидві талановиті авторки схаменулись і знов стали на реалістичний грунт". а ще туди полізли Винниченко, Плющ, Хоткевич і Олесь + засмічували мову всякими галицизмами. коротше кажучи, халепа та ваша декадентщина, треба щоб був реалізм 24/7.
саме оповідання шикарне - закохана пара дуже сучасна ахах, тільки тоді все модне привозили "з-за границі", а зараз все стало простіше - з інтернету.
"Павлусь вернувся з-за границі, так само нахапавшись вершечків наймоднішого декадентства в заграничних вищих кружках серед молоднечі. Взагалі Павлусь і Настуся повертались додому готовісінькими. Павлусь розторсав собі нерви систематичною гульнею по ночах, алкоголем та романтичними походінками. Настуся була зроду істерична й трохи психопатка, бо перейняла це добро на спадщину од своєї прицуцуватої мами-морфіністки".
закохана пара, яка просто таки буквально божеволіє від кохання, це таке собі закриття проєкту Романтизм насправді.
В "Українській декадентщині" ІНЛ пояснює, яка насправді має бути укрліт: "Нова українська література ще од часів «Наталки Полтавки» та «Москаля-чарівника» Котляревського, цебто од 1819 року, розвивалась помаленьку, але потрапила на стежку правдивого й найкращого прямування, реалістичного, народного й національного"
але сталася біда:
"Але в останній [час] у найновішу українську літературу, котра завсіди стояла на народному реальному грунті, почав промикуваться з інших літератур модний модернізм, декадентство в усяких його складових частках: еротизмом, символізмом, еротоманією, соромітчиною і сливе порнографією"
(шикарні 5 слів як вичерпна характеристика тих ваших модернізмів)
власне, навіть Кобилянська і Кобринська на це спокусилися, "але незабаром ці обидві талановиті авторки схаменулись і знов стали на реалістичний грунт". а ще туди полізли Винниченко, Плющ, Хоткевич і Олесь + засмічували мову всякими галицизмами. коротше кажучи, халепа та ваша декадентщина, треба щоб був реалізм 24/7.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews