П‘ять колосків

by Юлія Смаль, Юля Ганик (Illustrator)

Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі на ймення Радянський Союз — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати.
Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок — бабусі моїх добрих подруг, а одна — моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор».
Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя.

Genres: Nonfiction, Ukraine, History

84 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

Reviews

[Олександра Рижкова · Rating 5 out of 5]

Варта уваги, однозначно. Розповідь про геноцид українців в коміксах, що добре. Тому що можна (треба) читати з дітьми.

[Адріана Павлич-Гресько · Rating 5 out of 5]

Важлива книжка для читання з дітьми, щоб знати і пам'ятати про страшну сторінку української історії-Голодомор. Знищення людей, "закон про п'ять колосків", репліки устами дітей-аж моторошно.

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 2 out of 5]

Розповідати про трагедії у форматі графічних новел дуже важливо. І не тільки тому, що це перетворює історичну книгу на "дитячу" - вона в принципі стає доступнішою широкому загалу. Про масштабні трагедії чули всі, але знає про них більшість небагато. Братись за серйозну літературу на тему буває просто страшно - адже знаєш, що там буде багато страждань, страху, несправедливості і т.д.. Графічний формат легше і наважитись взяти, і подолати. За кордоном зараз non-fiction у графічному форматі набирає все більшої популярності, і такі книги найчастіше взагалі не позиціонуються як дитячі.

Велика кількість жертв перетворюється в нашій голові на статистику, а історії конкретних людей, сімей, знову повертають жертвам трагедії людяність, і проводять нас крізь трагедію, не даючи затулити очі. Особливо якщо головні герої - діти, співчуваєш одразу. Тому такі книги дуже важливі.

Майстерним прикладом такої задумки для мене була книга Сибірські хайку про депортацію литовської сім'ї у сибірські табори під час другої світової, через очі сина. Можливо, саме нею і надихались автори П'яти колосків? В будь-якому випадку, побачивши цю книгу, я миттю її купила.

На жаль, виконання, як на мене, виявилось невдалим. Принаймні, я була розчарована, і сподіваюсь, що будуть інші книги на цю тему в цьому ж форматі. Що на мою думку послабило книгу:

1) Розповідається про 5 різних сімей. Враховуючи довжину книги, ми дуже мало встигаємо познайомитись з кожною з них.

2) Для прикладу дві сторінки з однієї історії (деякі слова скорочені): "а сестри не діждали того супу, повмирали вони. Мати не витримала, померла. Брат крадькома наївся на заводі якогось порошку і вмер". Дві сторінки з іншої: "мама не могли встати від голоду. Бабуся пішла у двір плакати, бо вже онука поховала. Братика вже нема. Та й Улянки вже не стало. Усі Конони й умерли. І я померла." Така розповідь знову повертає ці жертви на рівень статистики. Факт смерті цих родичів - практично єдине, що ми взагалі про них дізнались, тому емоційного зв'язку з ними не виникає. Відповідно, на кожній сторінці практично намальовані труни і сльози, бо як іще таку розповідь можна проілюструвати?

Знову ж таки, я порівнюю з графічним романом про депортацію литовців у сибірські табори та їх життя там. В "Сибірських хайку" теж був голод, жахливі умови, страшні російські солдати, туга за благополучним минулим, велика кількість смертей, в тому числі від голоду, в тому числі родичів головних героїв-дітей. Але там було набагато більше історії, ніж "той помер, цей помер, ті померли, всі померли", тому книга так сильно вражає. Можливо, автори "П'яти колосків" хотіли поменше вигадувати, а реальних відомостей про обрані сім'ї з очевидних причин було мало, тому так вийшло?

3) Здається, автори не довіряють, що читач сам зробить з поданих історій висновки, тому хоче їх про всяк випадок явно прописати. Наприклад, початок книги: "Наша Україна - багата земля. Тут чорноземи, родюча земля, в нас завжди багато родила пшениця, жито, овес і все-все-все. Ніколи-ніколи в українських землях не бувало такого, щоб нічого геть зовсім не вродило і люди голодували. (...) Аж поки до нас не прийшли російські загарбники, які, щоб упокорити українців і знищити їх як націю, влаштували на наших землях страшний Голодомор."

А кінець книги виглядає так: "Словник основних понять голодомору: Визнання голодомору геноцидом - цей процес у світі дуже важливий, бо це відкрило іншим країнам правду про злочин, вчинений проти українців, який російський режим приховував десятиліттями. і т.д." Як на мене, якщо вже хочеш поговорити з читачем напряму, то поговори - так часто роблять у книгах, заснованих на реальних подіях. У післяслові автор прямолінійно додає все, що не можна буловмістити в основну художню розповідь: факти, оцінки, додаткову інформацію і т.д. Навіщо це мускування під "словник"?.. Реально у когось з читачів могло виникнути питання, на яке відповів наведений перший допис, і це хороша відповідь?

4) Як на мене, не вистачило банальної редактури текстів. Були і просто помилки ("Хлєб, давай!" - це вимога віддати хліб, а не звернення до когось на ім'я Хлєб, тому кома зайва) і просто незграбні речення, тавтологія і т.п. (це видно в наведених вище цитатах).

Висновок: на жаль, якість виконання сильно підвела цю книгу. Сподіваюсь, інші автори зроблять свої спроби втілити задумку такого плану.

[Evgeniya · Rating 5 out of 5]

Книга яка має бути в кожній родині. Правда ще не знаю коли молодшій читати буду.

[Gavrish Nastya · Rating 5 out of 5]

Цю історію розповідають діти, але вона зовсім не про щасливе дитинство. Вона про те, що кожен з них жив в часи, коли єдиним щастям було знайти хоча б якусь їжу.

Марічка, Петро, Христя, Ганнуся, Тоня та їх непросте життя. Вони втрачали, вони голодували, вони бачили жорстокість та несправедливість. Кожен зазнав такого горя, яке не кожен дорослий витримає.

Але діти в будь-якому випадку залишаються дітьми, тому не зважаючи на всі труднощі, вони просто хотіли гратися.

Книга транслює минуле України, а саме Голодомор (1932-1933 роки) — масове свідоме знищення українців російським комуністичним тоталітарним режимом.

Адаптована для дітей від 10 років, в ній мало тексту та багато ілюстрацій Юлії Ганик. Але особисто я впевнена, що і дорослим вона буде корисною.

Вважаю, що ця книга має бути у кожній бібліотеці. Бо це те минуле, яке неможливо забути.

[Ira Kolomiets · Rating 4 out of 5]

Однозначно варта уваги, особливо дітям. Для дорослих трішки замало, але дітям напевно саме то, щоб починати вивчати історію Голодомору. Дуже хороші і чіткі пояснення різних явищ того часу, доступні дітям. Мені особисто трошечки не вистачило більш детального, людського (а не такого документного) опису історій окремих дітей/сімей.

[Anastasia · Rating 5 out of 5]

Книга, яка варта і обов'язкова до прочитання - як з дітьми так і самим дорослим. Книга, яка пояснює закореніле бажання росії нас знищити і яка показує велику силу українців.
Дуже болюча і важка, але дуже важлива.

5/5⭐

[Alina Гріневич · Rating 5 out of 5]

Болюча правда ,яку мають знати, вивчати українці і не тільки...правда про геноцид очима дітей 🖤🕯️😭

[Linika · Rating 5 out of 5]

Коротко про геноцид українського народу для дітей і не тільки

[Всево Поліщук · Rating 5 out of 5]

Правильна книжка, щоб почати розмову з дітьми про Голодомор.
Дуже дякую авторці за цю ро��оту.