«Оповідач, що рівний Гомеру» — так називають сербського письменника Мілорада Павича (1929–2009), книжки якого заманюють читача в магічну гру, затіяну великим мудрецем, філософом, містифікатором. Його творам властива простота й одночасно багатовимірність текстів, віртуозна ексцентричність форми, що дозволяє вважати Павича одним із творців так званої «нелінійної прози» — прози ІІІ тисячоліття.
Ця книжка не може не зацікавити читача, адже до неї увійшли історії, які поєднані однією дуже важливою темою, а саме любовно-еротичною (зрештою, назва книжки говорить сама за себе). В них реальність існує поряд з вигадкою, і чітко зрозуміти, де між ними проходить межа, виявляється подекуди досить нелегко. Як у більшості творів Павича, сюжети цих оповідей не можна окреслити тільки словами — завжди лишається щось таке, що можна лише відчути. І кожен це відчуває по-своєму. Адже письменник звертається до нашого ероса — власного, суспільного, загальнолюдського, а ця тема завжди буде хвилювати світ.
Milorad Pavić was a Serbian poet, prose writer, translator, and literary historian.
Pavić wrote five novels which were translated into English: Dictionary of the Khazars: A Lexicon Novel, Landscape Painted With Tea, Inner Side of the Wind, Last Love in Constantinople and Unique Item as well as many short stories not in English translation.
Divna proza mog omiljenog pisca, opet onaj njegov unikatan stil, uživala sam dok sam čitala priče. Ali, ne mogu reći baš da su me sve oduševile, a imala sam utisak da su samo "posuđena" poglavlja nekih već pročitanih knjiga.
Naslov zbirke EROTSKE PRIČE deluge kao da sabira jedan segment interesovanja Milorada Pavića. Međutim, kad uzmemo u obzir koliko je erotika bitan deo njegovog rukopisa, onda se za EROTSKE PRIČE može reći da su zapravo maltene uvod u kanon Pavićevog izraza. Tim pre je ova zbirka nedorasla, za početak kao izdanje. Priče deluju nabacano, bez ikakvog konteksta, bez relevantnog pratećeg materijala koji bi ih na neki način osmislio. Naročito je iritantno kad naiđe po nekoliko priča iz iste zbirke sa istim likovima pa onda čitanje zaliči na čitanje romana iako zapravo nema veze sa tim. Sve se to moglo prevazići ozbiljnim predgovorom i pratećim materijalom koji bi sve to stavio u neki kontekst. Priče dolaze iz različitih faza Pavićevog rada, pa su samim tim i različitih umetničkih dometa, no neujednačenost je ovde možda i najmanje sporna jer ovo u teoriji i treba da bude zbirka koja je tematska a ne zbirka u kojoj je sabrano nešto nužno najbolje ili najznačajnije.
Декотрі письменники у своїй творчості схильні повторюватися. І йдеться не про схожість побудови/героїв/атмосфери кожного наступного роману (як, скажімо, в Ремарка чи Кінга), а про повторне використання вже написаних текстів.
Можливо, я просто не розумію "фішки" такого писання, але мені це явно не припадає до душі. Кожну таку книгу всотуєш як фрагмент чогось іншого, натягуєш на себе як погано прошиту клаптикову ковдру, а в гіршому разі - читаєш як чорнові нотатки. І от збірка еротичних оповідань Мілорада Павича саме такою є.
Це вже навіть не інтертекстуальність: окремі оповідання цієї збірки - це просто розділи з інших його книг, наприклад "Зоряна мантія" та "Ящик для письмового приладдя", передані дослівно. Можливо, інші оповідання також вирвані з більших творів; на жаль, не прочитав усього його доробку. Але такого методу формування збірок я не сприймаю.
Збірка не виглядає цілісною, окремі оповідання мають спільних героїв, проте розташовані відносно одне одного вкрай хаотично, тому важко прочитуються як спільність. Еротики, попри епатажність титулу, в оповіданнях також небагато, до того ж вона вкрай специфічна - на грані сюрреалізму та відвертого брутального збочення. Захват викликали тільки окремі фрагменти окремих оповідок, а загалом збірка пройшла повз мою увагу, наче й не була прочитана.
Питання в тому, чи варто було її перевидавати, адже це вже друге українське видання цієї книги. Враховуючи, що досі не видано українською ключових романів цього справді видатного письменника.