Futon: suivi de Un soldat et de Une botte d'oignons

by Tayama Katai

Futon ; soit la pièce de literie traditionnelle du Japon. Le lit, comme symbole de la faute, de l'adultère. L'histoire contée par Tayama Kataï était pour une large part autobiographique, part qui avait mené son auteur à s'engager dans l'armée japonaise en Mandchourie pour fuir le scandale. Avec Futon, il osait mettre en scène un écrivain célèbre qui accepte de prendre en charge l'éducation d'une jeune fille rêvant d'écrire. Le maître et sa femme installent Yoshiko dans leur maison, et le drame se noue, le maître devenant amoureux de sa jeune élève. Courte oeuvre d'amour romantique, Futon est suivi de deux nouvelles. Un soldat, inspiré par son expérience de la guerre, et Une botte d'oignons, cruel tableau paysan où cet auteur magistral s'ouvrait tout entier aux influences littéraires de l'Occident, et de la France en particulier.

Genres: Classics, Japan, Fiction, Japanese Literature, Novels

176 pages, Mass Market Paperback

First published January 1, 1907

Reviews

[Anna Boklys]

Знову підтвердилося, що я доволі далека від японської класичної літератури. Щоб її читати та сприймати треба мати специфічний настій чи навіть стан душі. Я нічим таким не володію😅

Загалом "Постіль" - це історія про закоханість вчителя до своєї учениці. Йому за 30, їй - 19-20, так що нічого незаконного. Багато душевних переживань, мало дій.

У збірнику ще є оповідання, але в мене немає зараз цікавості їх читати. Так що відкладу книгу на якесь далеке майбутнє, може настрій з'явиться.

Оцінки не ставлю, бо збірник не дочитала. Хоча сам текст доволі хороший.

[Serhiy]

Добірка творів з одного боку виглядає еклектично, але з іншого демонструє спроможності автора в різних жанрах. Катай вважається засновником натуралістичної школи у японській літературі, але цей термін може ввести західного читача в оману. В японському контексті це радше означає всю сукупність європейської прози XIX століття, яку прискорено намагалися засвоїти та впровадити у рідну словесність ці японські літератори. Натуралізм тут радше варто розуміти як реалізм. Попри згадану жанрову і стильову еклектичність, у творів є дещо спільне - вони прямо або на рівні підтексту відбивають фрустрацію японців від реставрації Мейджі й спричинених нею змін у суспільстві. Герой «Постілі», письменник прогресивних поглядів, який раціонально розуміє й підтримує емансипацію жінок, закохується у свою ученицю й чинить не досить послідовно. Персонажі багатьох оповідань подорожують або переїздять, але їх щось зупиняє і тягне назад, наприклад, забута парасолька, або наздоганяє щось з минулого, іноді навіть щось надприродне, як в оповіданні «Жіноче волосся» (Катай насправді не завжди реаліст). Герої часта застрягають в непевності між минулим і майбутнім. На Катая помітний вплив російської літератури, особливо Тургенєва. Припускаю, концепція зайвої людини виявилась принагідною.

N.B. Подобається, коли у виданнях Сафрана примітки з боків, а не унизу сторінки.

[Anna Yukhymets · Rating 4 out of 5]

не знаю у чому справа — чи то у стилістиці автора, чи в негативності персонажів, чи в перекладі, але текст часом читався штучно і вимушено, наче щось всередині не клеїлося до купи, слова відпадали від тіла тексту (використовуючи метафору самого Катая — як обгортка, що відвалюється від правдоподібності). але полюбила нотатникову оповідь «диво-птах» про письмо (звідти ж і метафора про обгортку)

[Rosava Doshchyk · Rating 3 out of 5]

Настав час поговорити про цю повість, охо-хо.

Та спершу трохи загальної інформації. Таяма Катай (1872–1930) — знаковий японський письменник-натураліст, журналіст та один із основоположників еґо-белетристики в японській літературі — відвертої сповідальної прози. "Постіль" — його найвідоміший твір, який свого часу спричинив нічогенький скандал через опис почуттів героя без прикрас.
Сюжет історії такий: одружений літератор середніх літ на ім'я Токіо бере в учениці молоду дівчину Йошіко і закохується в неї. Читач спостерігає за його внутрішніми конфліктами, оскільки герой змушений до кінця стримувати свої бажання.

Увага. Це не педофільська повість. Усі герої прийнятного віку.

Як на мене, аналіз цього твору варто почати з опису доби. Багато тогочасних авторів змальовують дуже схожих героїв: незреалізованих, не здатних себе кудись приткнути, розчарованих, самотніх. Це свого роду трагедія індивіда, трагедія ідентичності. Варто розуміти, що після громадянської війни періоду Бакумацу, після відкриття країни життя в Японії кардинально змінилося. Новий уряд Мейджі почав швидко вводити нові реформи, ба більше, ламати усталений суспільний лад. Саме тоді скасували стан самурайства, який століттями був визначальним: навіть зараз ми думаємо про Японію як про країну самураїв. Разом з тим почало заходити західне знання і різні західні ідеї, почалася жіноча емансипація. Люди, надто освічені люди, відчували цей розрив: з одного боку, усе нове приваблює якоюсь відкритістю і свободою, з іншого, суспільство не здатне докорінно змінити свої порядки за кілька десятиліть, ти все одно не здатен скинути з себе старі порядки. В такому разі де твоє місце у світі? Де ти маєш бути? Чи можливий щирий людський контакт? Найкраще це, як на мене, підсумовує один із персонажів "Серця" Нацуме Сосекі: "Ми вступили в епоху самотності".

Токіо в цьому сенсі — еталонний герой. Він літератор, який не зреалізувався так, як би хотів, працює над нудним редагуванням посібників з географії, має традиційний шлюб, в якому відсутній близький зв'язок із дружиною, і єдина його віддушина — спілкування з ученицею на всі йому цікаві теми. Звісно, те, що вона юна і вродлива — лише перевага ;) Додайте сюди ще кризу середнього віку — і ви матимете повну картинку.

Токіо повільно плавить. Покірна дружина, в яку він колись був закоханий, тепер його гнітить, він навіть раз мріяв про те, що вона помре при пологах. Колишні радощі, навіть читання іноземних романів, втратили привабу. Він бачить у Йошіко невимовну спокусу, але розуміє свою відповідальність як наставника і боїться переступити межу. Коли в Йошіко з'являється серйозний залицяльник, з яким вона хоче побратися, в нього злітає дах. Він п'є і трохи бушує. А бідна його дружина тільки й терпить його кепський гумор.

У заголовку повісті — постіль. Це дуже класний, майже еротичний образ. Річ у тім, що Йошіко приїхала до Токіо-міста навчатися з меншого містечка. Батьки довірили Токіо-герою наглядати за донькою. Вона спершу поселяється в нього в будинку, потім через пересуди її переселяють до родички Токіо, потім з появою залицяльника він психує і знову забирає її до себе. Там, у кімнатчині, наповненій її речами і запахами, ця така принадна учениця й спить на футоні, тобто постелі-матрасі.

Фінал цієї історії нещасливий для всіх. Йошіко, яка мріяла бути сучасною жінкою й писати літературу, зі скандалом забирають додому батьки. У цій розв'язці Токіо нарешті дає слабину, вивільнює бажання, яке ніколи не матиме розвитку. Він ступає до кімнати, в якій спала Йошіко, і вдихає її аромат, який ще лишився на футоні, на нічній сорочці, на стрічці. Він плаче. Він остаточно розбитий. Згасають сутінки, шаленіє вітер.

Фінал, який міг би тхнути збоченням, насправді дуже красиво завершує цю історію. Я б навіть сказала, це найбільший плюс цього тексту, неначе розривний акорд, який зненацька гримить і розчиняється в повітрі.
З мінусів варто назвати постійне облизування Турґєнєва і його концепції "зайвої людини", але цього варто було чекати, японці тоді обожнювали російську літературу.

Окрім повісті, в українському виданні є ще з десяток оповідань. Я не буду в цьому відгуку говорити про всі, але гріх не згадати "Хворого на жінок". Воно значно лаконічніше і, куди правду дівати, гумористичніше описує аналогічні почуття. Сюжет оповідання трагікомічний: незреалізований чоловік, їздячи щодня на роботу в потязі, так любив задивлятися на симпатичних жінок, що зрештою випав з вагона і помер. Я волала чаєчкою. Це тепер мій улюблений текст Таями Катая. Він так старанно вибудовує напругу, саспенс, образ цього хмурого, лячнуватого чоловіка, щоб потім довести його до такої несподіваної кульмінації. Моє 100% осусуме.

Трішки про переклад. Перекладала Юлія Осадча Феррейра, підхід щось на кшталт Коваленка, тільки н на м перед б, п, м не міняється. Не певна щодо рішення не відмінювати власні назви в перекладі, мені це трохи неприродно, але прийнятно. Загалом, гарна робота і гарне видання з широкими полями для приміток.

[Demian · Rating 4 out of 5]

El deseo sexual, el dolor y la desesperación aho-garon a Tokio durante un instante; luego extendió el colchón encima del edredón y en su cálido y sucio cuello enterró su rostro y lloró.
El cuarto estaba oscuro. Afuera rugía el viento.
(Septiembre, Meidyi 40).

[Léa s'égare · Rating 3 out of 5]

« Futon » 『蒲団』 (1907) : fondamental dans la construction du roman « je » ou 私小説 (watakushishōsetsu ou shishōsetsu). L’auteur relate une histoire personnelle sans se dédouaner. Le futon suggère une enveloppe corporelle et donc charnelle empreinte de suavité, d’odeurs et de souvenirs.

J’ai préféré quand même « Un soldat » et « Une Botte d’oignons ». Le dernier m’a beaucoup fait pensé à des nouvelles de Kang Kyeong-Ae notamment « Salt » <소금>.

[Albus Elown · Rating 5 out of 5]

EL FUTON
AUTOR: TAYAMA KATAI
EDITORIAL: @satoriediciones
PAGINAS: 168
TRADUCCIÓN: RUMI SATO

Está no es la primera vez que leo esta belleza de libro del periodo Meiji, hace dos años leí una tesis sobre este libro bajo el título "el edredón" , el cual, me dejó impactado ante una historia totalmente dramática y con un amorío sin cumplir entre un escritor y su alumna. (Este libro lo leí en el curso impartido por el Profesor @alonsobelau )

En esta edición tan cuidada y magistralmente traducida por Rumi Sato y con prologo de Carlos Rubio, bajo la edición de @satoriediciones. La Historia de Tokio (el escritor) y su alumna Yoshiko ( aspirante a escritora) , me vuelven a seducir de una manera sencilla y profunda bajo los albores de la apertura Meiji en Japón y mostrando tópicos como el Cristianismo , y el papel de la mujer dentro de esta apertura con nuevos ideales que hacen ruido dentro de la tradición social. Todo esto bajo la influencia del "naturalismo frances" que el autor usa como elemento para su narrativa.

Curiosamente esta narrativa , se basa en la experiencia del autor aunque igual que en la trama no se consuma ese amor. La historia de Tokio y Yoshiko se complica cuando la joven se enamora de Tanaka un alumno universitario que la seduce a partir de ahí , el conflicto de atracción y amor que siente el maestro hacia su alumna y la oposición de los padres de esta s un noviazgo con un joven, aderezan a la historia de una manera única. La parte interesante es como Tokio entra en constante conflicto que se refleja en su excesivo gusto por el alcohol para ocultar lo que siente y deje de pensar. Así mismo, hay otros elementos como los celos, los rumores (falsos o no) y contradicciones que nos permiten disfrutar de una lectura interesante y maravillosa.

#elfuton
#tayamakatai
#satori
#reseña
#libros
#literaturajaponesa
#japon
#japanesebooks
#japaneseauthor
#japan
#meiji
#eledredon
#literatura
#japaneseliterature

[Dinosauryha · Rating 4 out of 5]

Думаю, щоб усвідомити усю глибину цього твору, варто не лише захоплюватися японською літературою, а ще й розумітися в історичних обставинах самої країни, їхньому розвитку суспільства.
Ця повість зображає початок 20 століття, коли люди входять у нову еру, коли жінки нарешті здобувають або принаймні починають усвідомлювати свою свободу. Вони більше не повинні ходити ПОЗАДУ чоловіка, не мають соромитися подивитися в очі своєму співрозмовникові-чоловікові. Проте велика проблема полягає в тому, що не усі й кожен входить у новий час одночасно — деякі можуть так ніколи й не зрозуміти та не прийняти сучасний лад.
З одного боку, в нас є письменник, свого роду невдаха, який просякнув нестерпним коханням до своєї учениці. Йому хочеться просувати сучасні ідеї, він усіляко переконує в їх необхідності свою підопічну, але водночас йому хочеться підкорити її. Захищаючи її стосунки з хлопцем, він у той самий час бажає зіграти на традиційних правилах, аби саботувати ті ж самі стосунки. У кінці ж цей персонаж абсолютно втратив будь-яке співчуття до нього, хоч і не можу сказати, що воно було. Навіть роздуми про зґвалтування своєї учениці...
...З іншого боку, в нас є захоплена своїм учителем учениця, яка довіряє йому цілковито і беззаперечно. Яка переймається його повчаннями та не ставить під сумнів його авторитет та науку... є найбільш мерзенним та огидним вчинком, чоловік (або ж жінка) може зробити.
Персонаж же хлопця спочатку викликав у мене співчуття та симпатію, адже мені теж хотілося вірити у їхнє щире кохання, проте під кінець твору, його непоступливість перед усталеними, ще недостатньо застарілими, правилами, викликала у мене підозру. Як сучасна жінка, я не могла зрозуміти, чому вони обоє не можуть лишатися в Токіо — вчитися та жити, навіть не бачачись. Проте занурюючись в епоху, я дійшла до висновку, що справа не лише у довірі до доньки та хлопця, якої вони, на жаль, не заслуговували (знову-таки, з огляду на тодішній стан подій), а про поголоси, про людей і їхнє ставлення до ситуації.
Це гарне змалювання зламу нових та старих вірувань, яких японці, як на мене, дотримуються й досі, хоч і не так ревно.

[Diana Trăncău · Rating 3 out of 5]

“All that affection she showed me - was it really just affection, and not love?”

“However, while he could, being a literary man, consider his own state of mind objectively, the mind of a young woman was not something that could easily be fathomed. Perhaps her warm, cheerful affection was just part of a woman's nature, and perhaps that beautiful look in her eyes, that tenderness, were all subconscious, all meaningless, just like a flower in nature giving a sort of comfort to those who look upon it.”

“Moving house all the time wasn't interesting, talking to friends wasn't interesting, and he failed to find satisfaction in searching out foreign novels to read. In fact, he even felt that the various forms of nature - the thickly growing trees in the garden, the raindrops, the blooming and withering of the flowers - were making his banal life even more banal. He was desperately lonely.”

“He invariably tasted the bitterness of lonely torment, the torment of forever being made to stand on the outside of things and, because of some wrong step, never being able to enter into the heart of destiny. It was the same with literature, the same with society. Love, love, love . . . Was he still being tossed, even now, by the waves of a negative fate?”

“Yoshiko had been the flower and the substance of his banal existence. Her beautiful power had made flowers bloom again in the wilderness of his heart, had made rusty bells peal forth again. Thanks to Yoshiko he had been filled with a new zest for life, been resurrected.”

[Ángel Agudo · Rating 3 out of 5]

«Era cierto que, en teoría y por convicción, como hombre de la Era Meiji, asistía complacido al desarrollo de la educación femenina. Incluso llegó a opinar: "Las mujeres también deben poseer fuerza de voluntad para autocultivarse". Con eso, incluso había alentado a Yoshiko. Sin embargo, su teoría occidentalizada se le iba de las manos en cuanto la ponía en práctica esa muchacha, su amada.»

Novela autobiográfica que sigue los desvaríos de un autor amargado que se emperra por una muchaha a la que toma como pupila. La obra me ha parecido increíblemente mediocre, pero tiene su aquel esto de ver el mundo a través de los ojos de un hombre tan insulso, hipócrita y patético.

[Alex Pler · Rating 3 out of 5]

Relato de una obsesión. Celos y deseo se mezclan con una reflexión sobre la modernidad de boquilla: aparentar que se sigue la moda por convicción y no por presión social. Un libro que impactó al publicarse en 1907 y que ahora se lee con la ternura de recordar tus tiempos de creerte muy maduro.

[Nataliia Osadcha · Rating 5 out of 5]

Японська література досить романтична, ніжна і глибоко емоційна, але разом з тим не схожа на європейську. Імпонує як вони описують природу, так тихо і спокійно, вона наче стає невидимим фоном оповіді.

Новинка від @safran_book
Збірка оповідань та повість "Постіль" від Таяма Катай. Деякі із творів вперше перекладено в Європі, саме українською, це захоплююче 🥰

Автор вважається скандальним письменником ХХст., засновником нового стилю я-роман, під впливом натуралізму. В своїх історіях він намагався максимально чесно і реалістично відобразити душевний світ героїв. Детально описуючи внутрішні діалоги та роздуми. Це було щось абсолютно немислиме для японців. І з одного боку вони захоплювались такою зухвалістю і вмінням поділитись глибиними інтимними роздумами, а з іншого звісно засуджували і не сприймали такі нововведення🙊. В їхній традиції навіть думати так, не те щоб говорити, вважалося позором і безчестям🙈. Це і породжувало подвійність поглядів і переживань, адже багатьом хотілося такої свободи.
В деяких оповіданнях згадується російсько-японська війна💔.

Їхній моральний обов'язок перед державою, сім'єю, собою категоричний і немає піддаватися сумнівам. Навіть сильний вплив християнства і нових поетичних форм, не зміг прижитись.
Позором було просто милуватись гарною дівчиною в транспорті, ніякого флірту, а тим паче сексуальних фантазій. Це вже максимум зухвальства, як таке можна було взагалі допустити... про таке не говориться... І цим мені вони нагадують наше, "а що люди скажуть"...

Зв'язок вчителя і учениці був під табу. Це досить гостра морально-етична тема, мабуть дошлюбні відносини не викликали стільки ж емоцій. Змиритись та терпіти... чимось співзвучно з нашими стереотипами поведінки...

🖤🤍 Загалом мене зачарувала ось ця реалістичність переживань героїв, їхні сумніви, хід думок..все таке близьке.. бо кожен з нас щодня також приймає рішення, вагається і шукає свою правду...

Трішки нотаток із творів:
✔️Він зазвичай відчував присмак гіркоти й самотності, коли не міг увійти в чиєсь життя і вкотре залишався на його узбіччі. І в літературі - те саме, і серед людей - те саме.
✔️Це велика печаль, яка криється в найпотаємнішій частині людського життя ❤

[Ariane · Rating 4 out of 5]

Katai TAYAMA est un auteur japonais de la fin du 19e, début du 20e siècle. Il est généralement considéré comme un des premiers auteurs du « roman au je » (shishosetsu/ 私小説), une forme d’autofiction naturaliste qui se développe au Japon au tout début du 20e siècle.

Grosso modo, Futon raconte comment l’auteur-narrateur, dans la mi-trentaine, tombe amoureux de sa jeune élève, venue vivre chez lui pour poursuivre son éducation. Issue de la campagne, aucune école locale n’est à la hauteur de ses ambitions d’écrivaine, et elle demande au narrateur de la prendre sous son aile à Tokyo. D’autre part, il semble que sa personnalité très moderne ne puisse s’épanouir que dans une grande ville. Le narrateur est impressionné, puis séduit par la modernité de cette jeune femme. Il l’encourage à être encore plus indépendante, lui fait lire des récits européens de femmes libres et romantiques. Fasciné par son élève, il délaisse sa femme, la mère de ses trois enfants, qui manque d’intérêt à ses yeux, avec sa docilité, son conservatisme.

…
Mais quand il s’aperçoit que la jeune femme n’a pas attendu sa bénédiction pour se trouver un amant, la jalousie prend le dessus…

À ce qu’il paraisse, les collègues écrivains de Tayama se sont assez moqués de lui à l’époque. Et effectivement, pour un lecteur, la transparence avec laquelle l’auteur retranscrit ses pensées et ses manigances peut être assez surprenante. Au contraire de se mettre en valeur, il fait presque un genre de suicide social en se mettant complètement à nu. Ça va assez loin, avec une scène où on suit ses pensées alors qu’il envisage un plan de viol.

Mon point de vue: l’autre jour, je suis tombée sur plusieurs commentaires bookstagram qui qualifiaient la littérature japonaise de patriarcale, de généralement sexiste, etc. Et j’avoue avoir un peu de difficulté avec ces grandes généralisations. Il existe une très longue tradition de femmes écrivaines au Japon, et d’hommes qui ont écrit de très beaux personnages féminins, forts et complexes. Il y existe assez tôt des écrivaines qui explorent le désir féminin, la sexualité est moins taboue qu’en occident en général.

Pour en revenir à Futon, je pensais en lisant la prémisse que j’allais sûrement m’emmerder en lisant l’histoire d’un prof qui tombe amoureux de sa « jolie » élève. J’ai plutôt découvert une écriture vraiment intéressante, avec un questionnement intelligent, y compris sur la condition féminine (je mets en commentaire une citation à cet effet, tirée de la fin du livre). J’avais un peu l’impression de lire un.e ami.e proche qui se livre, qui nous fait assez confiance pour nous dévoiler sa naiveté (croire que le sentiment amoureux était réciproque alors qu’il ne l’était pas), puis ses côtés noirs (la frustration, la mesquinerie).

Les deux nouvelles dans le même livre sont aussi plutôt intéressantes, et «Une botte d’oignons » m’a fait penser un peu à Boule de Suif, de Maupassant — et nous savons que Tayama avait lu et étudié l’oeuvre complète de Maupassant.

Au moment où les pousse-pousse quittèrent la rue de Kôjimachi pour se diriger vers Hibiya, l'image de son élève revint à l'esprit de Toki.o. Il la voyait, dans la voiture précédant la sienne, avec son chignon sur le haut de la tête, son ruban blanc, le dos légèrement voûté; il la revoyait s'en retournant chez elle dans de telles circonstances, avec ses bagages et accompagnée de son père. Yoshiko, même cette Yoshiko à la volonté si forte, était le jouet du destin! Les éducateurs n'ont pas tout à fait tort de discuter inlassablement de la question féminine. Il songea à la douleur du père, aux larmes de Yoshiko et à la morne existence qui l'attendait. Parmi les passants, certains suivaient, d'un regard qui en disait long, les voitures chargées de bagages et cette étudiante, semblable à une fleur, que surveillaient son père et un homme d'âge moyen.>

Sujets: Conflit intérieur, condition féminine, éducation à l'ère Meiji

[Орест Лук'янчук · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалася ця книга переважно через оточення, яке вона змальовує, а саме Японію у дуже тяжкий для країн час перебудови. Власне головне оповідання зі збірки — «Постіль», про те, як люди старшого і молодого віку сприймають цю перебудову. Воно цікаве ще й тому, що чи не вперше, згідно з передмовою перекладачки, у японській літературі було зображено внутрішні переживання головного героя. Якщо коротко, то герой Постелі, вагається між тим чи зраджувати йому дружині з молодою ученицею чи ні. Важливе уточнення — ніякої педофілії тут немає усі персонажі досягли віку згоди. Єдиний мінус, як на мене, це постійні згадки росії і її літераторів у оповіданні, але це теж зроблено радше для точнішого змалювання картини того часу, знову ж таки, якщо вірити передмові.

Також окрім Постелі зацікавили наступні оповідання: «Жіноче волосся», «Хворий на жінок». Перше тим, що воно геть не типове для збірки й певною мірою горором, а цей жанр у літературі я обожнюю. Друге — кінцівкою. Формально це скорочена версія Постелі, бо сюжет однаковий, однак кінцівка тут дуже неочікувана і куди трагічніша ніж у ній.

[Jane Rukas · Rating 2 out of 5]

"Ну що, ну що ці росіяни можуть зробити? З усіма їхніми проблемами, ну, хіба що пускатимуть бульбашки, коли підуть на дно!"

Тут багато описів навколишнього середовища (це ж натуралізм, все ж таки), потягів (персонажі Катая часто переїздять), дуже рідко твори закінчуються чимось хорошим, від чогось виходить меланхолійно і залишається смуток після прочитання. Мені не дуже сподобався переклад, здалось, що японською речення звучали краще. Декілька творів присвячені солдатам російсько-японської війни 1904-1905. Тим більший дисонанс відчувається у значному впливі російської літератури, зокрема тургєнєва, прости господи (особливо у "Постілі" це помітно), і цей вплив прям відчувається.

[Krystal · Rating 3 out of 5]

I do not like the protagonist Tokio at all... but the story itself was interesting. I read it for my Japanese Literature class since this book is a work that shows the transition into Modern Japanese from classical Japanese. The author's goal was clearly not to make a likable character but rather to give the reader a look into Tokio's deepest thoughts and ideas. Considering this, the story gives an interesting insight on 1907 Japan.

[Dariia · Rating 5 out of 5]

Прекрасна збірка від японського класика. Але не для всіх. Якщо читача не цікавить Японія (або цікавить лише манга і косплей), то ця книжка може бути дещо нудною і нецікавою. Читання збірки схоже на споглядання на течією річки,от вона тиха і повільна,а тут камінці і перепони,а там далі швидкість течії змінюється. Кожне оповідання це коротка оповідь, але з відкритим кінцем. Крапка і далі думки гуляють,але в цьому й сенс.

[pani tet · Rating 4 out of 5]

«Постіль» – меланхолійна але й вибухова в той же час історія про закоханого у студентку вчителя, чи не найперший в Японії твір, в якому дістало снаги писати про найвідвертіші почуття, про потаємні думки. По духу і настрою схоже мені на «Серце» Сосекі. Загалом з добірки приємно вразило оповідання «Жіноче волосся», полоскотало уяву простими словами, що виписують химерні образи.

[Francisco Lapuerta · Rating 5 out of 5]

Escrita hace más de un siglo, esta preciosa novela refleja muy bien el ambiente de transformación social del Japón de entonces. Es una historia de amor imposible basada en una experiencia del autor. Magnífico estudio introductorio de Carlos Rubio.

[Kevin · Rating 4 out of 5]

Un livre qui nous offre une intéressante approche de Katai Tayama, un auteur que j’ai encore plus envie de découvrir désormais.
Article : https://comaujapon.wordpress.com/2018...

[Yuliia · Rating 3 out of 5]

Кількість згадок про вєлікого расійского пісатєля Тургєнєва у "Постілі" постійно вибивала з колії.
А коротка проза сподобалась.

[noa · Rating 4 out of 5]

finalmente si hubo un futón

[meowkotmarina · Rating 4 out of 5]

Мені складно розповідати про цю книжку, адже я її читала ну дуже довго і важко.

І от вирішила розповісти про неї, хоча й наприкінці року.

Власне, свого часу мене дуже цікавила японська тематика, але так сталось, що я була не знайома з літературою цієї країни. На сторінках книги мене чекали цікавинки про етикет, одяг, їжу, різні історичні назви.

А тепер про саму книжку!

Книга складається з однієї повісті та декількох оповідань.

Повість «Постіль» розповідає про заборонене кохання і подавалась в анотації, як щось провокаційне. Але ці відносини настільки платонічні і поетичні, що це й стосунками важко назвати. Тому не шукайте тут сенсації. Підхід Таями Катая мені надзвичайно сподобався — такий неочікуваний погляд на красу. Але з точки зору сюжету було трохи нудно.

А от від оповідань я була в захваті. Мій фаворит — «Хворий на жінок».

Якщо коротко — то оповідання змогли мене здивувати. Деколи автор вражав неочікуваною кінцівкою, а деколи просто своїм ракурсом.

Були й розчарування. Наприклад, згадка Тургєнєва.🙄

Якщо не враховувати попереднього моменту, то це справді хороша проза, яка штовхає на роздуми. Але не впевнена чи варто її читати прямо всім.

[Natasha Singh · Rating 3 out of 5]

I'm continually surprised by how little attention Futon receives: along with The Broken Commandment, it kickstarted the entire beloved i-novel genre. If you read a lot of Japanese literature (particularly the classics), you have to read Futon: I read it after I had made considerable headway with J-literature, and I was struck by how even in this brief book, I encountered themes and plots from something I'd already read before: the idea of the looseness of then-‘modern’ Japanese woman, illicit love between an older man and a younger woman, jealousy of youth – it gave me the oddest sense of déjà vu. Because it is so old, however, though the translation is much too literal, which made it hard to follow. Still, the protagonist is absolutely hilarious, and his hypocrisy is very interesting. In the style so typical to Japanese literary fiction, it ends with no real conclusion save the protagonist doing some act to bring the story to a close (in this case, smelling the eponymous futon - very scandalous stuff) but I enjoyed the impact this book made despite how short it is.

[Rubén Torres · Rating 4 out of 5]

Buena lectura, intrigante, el prólogo le echa mucha más mucha crema a los tacos de lo que realmente es, pero me gustó mucho.