What do you think?
Rate this book
Сьомга
«Сьомга» - це не тільки риба родини лососевих. Роман «Сьомга», на відміну від риби з тією ж назвою, не соромиться брудної води досвіду життя. Це складна та вишукана страва літератури, у якій змішано психологічний роман, детектив, трилер і роман-виховання в різноманітних пропорціях. «Сьомга» - витончена та уважна історія, болісний і вузлуватий згусток досвіду життя, де частка іронії виважена й зважена так само, як і частка болю. Якби Абрис Мердок, Генрі Міллер, Джейн Остен жили в наш час, вони б могли написати цей роман. Нарешті в українській літературі можлива по-справжньому відверта проза.
352 pages, Hardcover
First published January 1, 2007
10 people are currently reading
158 people want to read
About the author
Sofia Andrukhovych
23 books241 followersSee also Софія Андрухович
Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.
Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 19 of 19 reviews
July 17, 2022
так гарно і водночас до дрижаків неприємно, що назва роману починається першою буквою імені авторки, а закінчується першою буквою її прізвища. вдало вийшло.
не люблю закидони типу "наслідує батька". всі ми наслідуємо. просто чиїсь батьки відомі, а чиїсь ні. співчуваю першим. і намагаюся спочатку читати їх, а потім вже їхніх батьків. так, я свідомо почала знайомство з Андруховичами з Софії.
це така навариста норовиста проза! весь час, що читала, я відчувала себе, як алергік, чиї дихальні шляхи забиває пилок, але він щиро кайфує від цієї задухи, бо випадково виявляється, що асфексієголік.
після прочитання я також проглянула рецензію Володимира Панченка, і під кінець вже сміялася вголос. які ж у 2008, виявляється, ущємльонниє були мужчинкі)) а їм ще й дозволяли писати на таких платформах, як ЛітАкцент, це ж треба!
якби мені ця рецензія стрілася раніше, то й книгу б я прочитала раніше.
але так — мізогінічненько.
дійсно є відчуття ніби у всесвіті Софії-Зосі вона єдина інтелектуалка-багато-і-глибоко-чутлива-пані (навіть якщо їй 3 роки і кілька місяців), поки всі інші — неотесані бидлюки. хоча, до того ж знову, що буцімто всі герої тупі, бридкі, а вона одна супер — я для себе досі не вирішила, — то проблеми сприйняття чи таки твору.
іноді ловила себе на думці, що читаю українську Саллі Руні, і справа не лише в особливій пунктуації діалогів.
книгу важко просто проковтнути та й не слід — треба смакувати. така уважність до деталей, що розумію — до авторки ще повернусь. трохи розчарована зіжмаканим, хоч і гарним, фіналом, але повернусь.
до речі, якщо книга туго йде — раджу здобрити читання чимось високоградусним ;) все піде як тре.
не люблю закидони типу "наслідує батька". всі ми наслідуємо. просто чиїсь батьки відомі, а чиїсь ні. співчуваю першим. і намагаюся спочатку читати їх, а потім вже їхніх батьків. так, я свідомо почала знайомство з Андруховичами з Софії.
це така навариста норовиста проза! весь час, що читала, я відчувала себе, як алергік, чиї дихальні шляхи забиває пилок, але він щиро кайфує від цієї задухи, бо випадково виявляється, що асфексієголік.
після прочитання я також проглянула рецензію Володимира Панченка, і під кінець вже сміялася вголос. які ж у 2008, виявляється, ущємльонниє були мужчинкі)) а їм ще й дозволяли писати на таких платформах, як ЛітАкцент, це ж треба!
якби мені ця рецензія стрілася раніше, то й книгу б я прочитала раніше.
але так — мізогінічненько.
дійсно є відчуття ніби у всесвіті Софії-Зосі вона єдина інтелектуалка-багато-і-глибоко-чутлива-пані (навіть якщо їй 3 роки і кілька місяців), поки всі інші — неотесані бидлюки. хоча, до того ж знову, що буцімто всі герої тупі, бридкі, а вона одна супер — я для себе досі не вирішила, — то проблеми сприйняття чи таки твору.
іноді ловила себе на думці, що читаю українську Саллі Руні, і справа не лише в особливій пунктуації діалогів.
книгу важко просто проковтнути та й не слід — треба смакувати. така уважність до деталей, що розумію — до авторки ще повернусь. трохи розчарована зіжмаканим, хоч і гарним, фіналом, але повернусь.
до речі, якщо книга туго йде — раджу здобрити читання чимось високоградусним ;) все піде як тре.
May 15, 2024
4,5* Це дуже фізіологічна книга з безкомпромісною щирістю, що поєднує з Грувер безумовно.
Не уявляю як її читали (читатимуть) чоловіки.
Не уявляю як її читали (читатимуть) чоловіки.
April 12, 2022
Специфічне чтиво, що протягом читання викликало у мене різні почуття: від впізнавання і розуміння до відрази і нудьги.
Вся книга - це така собі збірка новел з однією і тією ж героїнею Зосею, яка показує різні ситуації зі свого життя.
💥Вона описує поїздку на море в дитинстві - і ти прям відчуваєш солоність води та гарячий пісок, свої дитячі пригоди. А потім вона описує зустріч з педофілом і знущання виховательки в дитячому садку - і тебе аж нудить і тіпає зі злоби.
💥Людина років 30-40 знайде тут багато знайомого. 90ті та 2000ні у всіх їх проявах змусять вас згадати те, що ви здавалось і не пам'ятали. А воно все там, сиділо і чекало в підсвідомості.
💥І одне можу сказати точно - авторка вміє описати ситуацію так, що ти теж її переживаєш. Інше питання, що часто ти б цього і не хотів, і взагалі не згоден з умовиводами ГГ.
І тут мушу перелічити деякі мінуси цього роману:
- Хвороблива обсесія жирними людьми і взагалі проявами тілесності (секс, потіння, смерть - все гидке і надто фізіологічне);
- Сприйняття всіх інших персонажів як гівна. Всі крім ГГ якісь гидкі, тупі, наглі і шльондруваті. Від цього стомлюєшся і дратуєшся.
- Мотиви самодиструкції та аморфності. Не кажу, що всюди має світити сонечко та співати пташки, але низка іноді і досить хороших подій подається як постійний негатив. Це спантеличує і пригнічує.
Загалом мені здалося, що пані Софія в цій роботі багато в чому була схожа на ранні твори свого батька (нагадало ту ж Московіаду). Особливо що стосується стилю, мови і подачі. Є плюси і мінуси, але я не шкодую про прочитане, особливо через кінець, що таки прояснює до чого було все вище згадане і записане.
Вся книга - це така собі збірка новел з однією і тією ж героїнею Зосею, яка показує різні ситуації зі свого життя.
💥Вона описує поїздку на море в дитинстві - і ти прям відчуваєш солоність води та гарячий пісок, свої дитячі пригоди. А потім вона описує зустріч з педофілом і знущання виховательки в дитячому садку - і тебе аж нудить і тіпає зі злоби.
💥Людина років 30-40 знайде тут багато знайомого. 90ті та 2000ні у всіх їх проявах змусять вас згадати те, що ви здавалось і не пам'ятали. А воно все там, сиділо і чекало в підсвідомості.
💥І одне можу сказати точно - авторка вміє описати ситуацію так, що ти теж її переживаєш. Інше питання, що часто ти б цього і не хотів, і взагалі не згоден з умовиводами ГГ.
І тут мушу перелічити деякі мінуси цього роману:
- Хвороблива обсесія жирними людьми і взагалі проявами тілесності (секс, потіння, смерть - все гидке і надто фізіологічне);
- Сприйняття всіх інших персонажів як гівна. Всі крім ГГ якісь гидкі, тупі, наглі і шльондруваті. Від цього стомлюєшся і дратуєшся.
- Мотиви самодиструкції та аморфності. Не кажу, що всюди має світити сонечко та співати пташки, але низка іноді і досить хороших подій подається як постійний негатив. Це спантеличує і пригнічує.
Загалом мені здалося, що пані Софія в цій роботі багато в чому була схожа на ранні твори свого батька (нагадало ту ж Московіаду). Особливо що стосується стилю, мови і подачі. Є плюси і мінуси, але я не шкодую про прочитане, особливо через кінець, що таки прояснює до чого було все вище згадане і записане.
May 14, 2023
Непоганий роман молодої авторки.
Мені книжка відчувалась як така, читання якої хотілось розтягнути й читати повільно.
По відчуттям мені більше нагадувала збірку новел.
Написано гарною мовою. Оповідь відчувається як щира і правдоподібна. Читаючи, мимоволі замислювався, наскільки ці історії автобіографічні. Деякі з них доволі відверті.
Епізоди викликали різні враження: захоплювали, одні навівали нудьгу, інші інтерес і співпереживання, місцями змішані.
В першій історії, доволі інтригуючій, мова йде про вуаєриста, що підглядає за життям героїні. І читач наче приєднується до нього, спостерігаючи епізоди з життя героїні на різних етапах.
Найбільше враження на мене певно справив епізод про старшокласниць. Наївність, зрада, перший секс, пошук себе через "дорослі" розваги.
Останній епізод, де авторка поєднує ці історії, викликав змішані відчуття, зокрема бо спосіб їх поєднати виглядав досить умовним.
Давно хотів познайомитись з творчістю письменниці, але хотілось почати з менш відомих її текстів. Своїм вибором цілком задоволений. Припускаю, що далі буде тільки краще.
Мені книжка відчувалась як така, читання якої хотілось розтягнути й читати повільно.
По відчуттям мені більше нагадувала збірку новел.
Написано гарною мовою. Оповідь відчувається як щира і правдоподібна. Читаючи, мимоволі замислювався, наскільки ці історії автобіографічні. Деякі з них доволі відверті.
Епізоди викликали різні враження: захоплювали, одні навівали нудьгу, інші інтерес і співпереживання, місцями змішані.
В першій історії, доволі інтригуючій, мова йде про вуаєриста, що підглядає за життям героїні. І читач наче приєднується до нього, спостерігаючи епізоди з життя героїні на різних етапах.
Найбільше враження на мене певно справив епізод про старшокласниць. Наївність, зрада, перший секс, пошук себе через "дорослі" розваги.
Останній епізод, де авторка поєднує ці історії, викликав змішані відчуття, зокрема бо спосіб їх поєднати виглядав досить умовним.
Давно хотів познайомитись з творчістю письменниці, але хотілось почати з менш відомих її текстів. Своїм вибором цілком задоволений. Припускаю, що далі буде тільки краще.
May 24, 2012
Ніби портрет покоління. Через деталі - одні на всіх - здається, що читаємо про власні: дитинство, юність, дорослішання...
January 7, 2016
Бувають моменти, коли ти пригадуєш все своє прожите життя. Сьомга на обкладинці нагадує жіночу розкішницю, тобто те, на чому світ стоїть. Це і є головною ідеєю твору. А сам твір – це психоаналітична сповідь, спогади, таємні переживання, страхи, сексуальне самоствердження перед самою смертю від вуайера-маніяка, якого на початку навіть трохи жалієш.
March 21, 2025
Це було настільки прекрасно, наскільки й огидно. Після прочитання відчуваю себе забрудненою, хочеться розказати всім і рекомендувати всім, аби трохи відмитися, або навпаки більше потонути
May 13, 2025
Цікавий досвід. Нетипова книга з чудернацькими контурними малюночками серед тексту. Спочатку було нудно, тоді гидко (дитинство героїні, власний пережитий досвід), а потім не могла відірватися (дивні стосунки, сарказм, світ грибів і рибні фантазії, гіптотичний фінал). Читаючи роман я, як і Зося, наче на сеансі у психотерапевта, уривками згадувала те, що мозок змусив забути. Це перше знайомство з автором, чула, що інші твори інакші. Заінтригована.
Ну і куди без цитат:
"Подумати лишень – наскільки захопливе вміння людини рятувати саму себе! Витягати себе за волосся з болота чи прірви, як Барон Мюнхаузен. Змінювати фільтри бачення, перетасовувати факти, перелаштовувати все так, щоб було спокійніше, щоб земля не гойдалася під ногами."
"... в дитячому сексуальному житті з самого початку спостерігаються зачатки організації сексуальних компонентів потягів. У першій, дуже ранній стадії, на першому плані – (ротова) еротика; друга з цих прегенітальних організацій характеризується переважанням садизму й анальної еротики, і тільки у третій фазі сексуальне життя визначається участю власне генітальної зони."
"Ми не заважали одне одному. Я не заважала йому говорити, він не заважав мені жити. Ми були схожими на подружню пару з сорокарічних стажем."
Ну і куди без цитат:
"Подумати лишень – наскільки захопливе вміння людини рятувати саму себе! Витягати себе за волосся з болота чи прірви, як Барон Мюнхаузен. Змінювати фільтри бачення, перетасовувати факти, перелаштовувати все так, щоб було спокійніше, щоб земля не гойдалася під ногами."
"... в дитячому сексуальному житті з самого початку спостерігаються зачатки організації сексуальних компонентів потягів. У першій, дуже ранній стадії, на першому плані – (ротова) еротика; друга з цих прегенітальних організацій характеризується переважанням садизму й анальної еротики, і тільки у третій фазі сексуальне життя визначається участю власне генітальної зони."
"Ми не заважали одне одному. Я не заважала йому говорити, він не заважав мені жити. Ми були схожими на подружню пару з сорокарічних стажем."
Read
May 6, 2022Шо це було - невідомо , але навряд чи я ще колись захочу читати Софію Андрухович. Наскіл��ки мені подобалась «Фелікс Австрія» , настільки я роздратована «Сьомгою». Час явно не пішов цій книзі на користь. Залишилось стійке враження наче авторка хотіла бути трохи Забужко, а трохи Карпою і писати глибоку психологічну прозу від імені задиристоі bad bitch , довкола якої тільки гнилі люди, обісцяні під‘їзди , нарики і ширка і БОГЕМА , звісно.Але все це описано так , як може писати людина, що спостерігала за життям з-за вікна своєї затишної квартири чи гуртожитка для обдарованих студентів десь в європейському вузі. Багато густого тексту , перенасиченого подразниками щоб викликати у читача всю гаму (емоцій? Рефлексів? Хз). Не рекомендую.
June 12, 2018
Те невимовне прекрасне почуття, коли ти хочеш перечитати все, що вона коли-небудь писала, і те, що напише колись.
Важко повірити, що Софія Андрухович написала цей роман в двадцять п‘ять років - настільки він зрілий. Спочатку я відчувала його як збірку надзвичайно яскравих коротких оповідань - до фінальноі частини, коли письменниця майстерно зав‘язала все в вузол. Одного разу жертва - завжди жертва? - однак, відповіді не будуть занадто вже легкими.
Софія Андрухович, я люблю тебе.
Важко повірити, що Софія Андрухович написала цей роман в двадцять п‘ять років - настільки він зрілий. Спочатку я відчувала його як збірку надзвичайно яскравих коротких оповідань - до фінальноі частини, коли письменниця майстерно зав‘язала все в вузол. Одного разу жертва - завжди жертва? - однак, відповіді не будуть занадто вже легкими.
Софія Андрухович, я люблю тебе.
August 22, 2022
Спочатку мені здалося, що це просто збірник злегка пов'язаних між собою оповідок з вайбом "Львів.Доза.Порно", бо атмосфера сексуальності та деякої маргінальності повсякденного життя присутня в обох книгах. Але остання оповідка перевернула моє уявлення про "Сьомгу" і одразу все розставила на свої місця, поливши рибним жиром усі зв'язки так, аби вони яскраво блищали на сонці.
November 18, 2024
Сьомга – це подорож у закапелки чужого життя, думок, спогадів і емоцій. Ми ніби той чоловік із першого розділу, підглядаємо за життям героїні крізь вікна та усі доступні шпарини. Ми знаємо де вона буває, які люди її оточують, ми знаємо усі брудні секрети й дурні ситуації. Авторка не намагається дати нам ідеально вилизану картинку, натомість описує усі щоденні дрібниці, не лишивши без уваги ні бризки слини, що вилітають із рота скаженої виховательки у дитячому садку, ні прищі на дупі акторів у порнофільмі. Софія Андрухович оголює перед нами буденність, дає змогу перенестися у площину власних досвідів і прожити їх заново разом із героями твору.
Цей роман насправді викликав у мене купу емоцій під час читання, цікавість, сміх, сум, страх, огиду і співчуття. Як зазначила в одному зі своїх інтерв’ю авторка «"Сьомга" - це шанс зазирнути за лаштунки чужого життя. Життя, як воно є, не прикрашеного, неприкритого, з усіма незручностями, з потворними, відразливими моментами, з усім, що зазвичай ховають від чужих очей. … Це уявний сеанс психотерапії. І стриптиз. І харакірі. І трилер».
На цю книжку я бачила не так багато відгуків, як на інші праці авторки, але тут читачі розділилися на два табори, комусь подобається, хтось хейтить. Серед мінусів наводять занадто детальні описи тілесності (сексуальність, різноманітність тіл (конвенційно не привабливих також), описи потіння та інших звичайних фізіологічних процесів). Але, як на мене, це великий плюс. Загалом, я б сказала, що, мабуть, кожна жінка, хоч раз під час прочитання впізнає себе. Це реалістичний і відвертий текст, який прийдеться до смаку не всім, як та ж сьомга, але обов’язково знайдуться ті, кого зачепить тематика і стиль Андрухович.
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Цей роман насправді викликав у мене купу емоцій під час читання, цікавість, сміх, сум, страх, огиду і співчуття. Як зазначила в одному зі своїх інтерв’ю авторка «"Сьомга" - це шанс зазирнути за лаштунки чужого життя. Життя, як воно є, не прикрашеного, неприкритого, з усіма незручностями, з потворними, відразливими моментами, з усім, що зазвичай ховають від чужих очей. … Це уявний сеанс психотерапії. І стриптиз. І харакірі. І трилер».
На цю книжку я бачила не так багато відгуків, як на інші праці авторки, але тут читачі розділилися на два табори, комусь подобається, хтось хейтить. Серед мінусів наводять занадто детальні описи тілесності (сексуальність, різноманітність тіл (конвенційно не привабливих також), описи потіння та інших звичайних фізіологічних процесів). Але, як на мене, це великий плюс. Загалом, я б сказала, що, мабуть, кожна жінка, хоч раз під час прочитання впізнає себе. Це реалістичний і відвертий текст, який прийдеться до смаку не всім, як та ж сьомга, але обов’язково знайдуться ті, кого зачепить тематика і стиль Андрухович.
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
March 13, 2025
Перша літера імені й перша літера прізвища.
Назва книжки.
Радше збірка оповідань, пов'язаних Зоською. Хоча подекуди є відсилання до попередніх персонажок, тож усе-таки роман.
Книжка дійсно подразник; ніби випробовує межі сечею, лайном, сексом, але при тому стиль Андрухович як і в пізніх творах — картини; чітко являються досвіди.
Саме тут може закрутити як батько, Забужко, а може суржиком і матюками. Так само сьомга може бути просто рибою (палітурка на ніч додавала апетит); чи рибою, в якій вчувається щось людське (це мені близько, тому до риби загалом ставлюся прохолодно, бо коли кусаєш до якоїсь частини — потім стає слизько і викликає в мене блювотний рефлекс); чи потаємністю, за розкриття якої соромно; чи, навпаки, товаром; красою, з якої можна вирізати серце, бо настільки звикла до переслідувань вуаєриста; поготів, коли поліція не діє; впізнавано не діє.
Крім того, є хтива знайома зі складками сала; випадковий знайомий з не надто великим прутнем і таким-собі-щось вовтузінням, але варто казати, що сподобалось, особливо, коли це вперше; лесбійський досвід; знущання з дітей — і то далеко не весь перелік…
Загалом був ознайомлений з відгуками; знав, що авторка гратиметься з читачами; тож мені було нормально. Навіть прикольно, коли іронізували. З іншого боку радий, що саме позичив таку книжку, бо порадити нікому — тільки за самостійним зголошенням. Та й ця книжка так і смакує: гостро. Надовго запам’ятаю. І не шкодую.
Назва книжки.
Радше збірка оповідань, пов'язаних Зоською. Хоча подекуди є відсилання до попередніх персонажок, тож усе-таки роман.
Книжка дійсно подразник; ніби випробовує межі сечею, лайном, сексом, але при тому стиль Андрухович як і в пізніх творах — картини; чітко являються досвіди.
Саме тут може закрутити як батько, Забужко, а може суржиком і матюками. Так само сьомга може бути просто рибою (палітурка на ніч додавала апетит); чи рибою, в якій вчувається щось людське (це мені близько, тому до риби загалом ставлюся прохолодно, бо коли кусаєш до якоїсь частини — потім стає слизько і викликає в мене блювотний рефлекс); чи потаємністю, за розкриття якої соромно; чи, навпаки, товаром; красою, з якої можна вирізати серце, бо настільки звикла до переслідувань вуаєриста; поготів, коли поліція не діє; впізнавано не діє.
Крім того, є хтива знайома зі складками сала; випадковий знайомий з не надто великим прутнем і таким-собі-щось вовтузінням, але варто казати, що сподобалось, особливо, коли це вперше; лесбійський досвід; знущання з дітей — і то далеко не весь перелік…
Загалом був ознайомлений з відгуками; знав, що авторка гратиметься з читачами; тож мені було нормально. Навіть прикольно, коли іронізували. З іншого боку радий, що саме позичив таку книжку, бо порадити нікому — тільки за самостійним зголошенням. Та й ця книжка так і смакує: гостро. Надовго запам’ятаю. І не шкодую.
September 5, 2024
Часто я довго думаю й обираю, що читати наступним, але інколи люблю взяти щось рандомне — з цією книжкою було саме так.
Раніше я вже читала прозу Андрухович - «Амадока», «Фелікс Австрія», «Жінки їхніх чоловіків» і «Старі люди». Ну й також планую «Катананхе», але десь в майбутньому, бо мені треба відпочити від «Сьомги» 😅🫣.
З опису ми знаємо, що це роман, але для мене це більше схоже було на оповідання, бо так, часто вони тісно пов'язані, але якоїсь сюжетної нитки, окрім головної героїні, я якось не знайшла.
Усі тексти були для мене дивними, десь частково, а десь повністю. Подекуди багато (як зараз модно казати) крінжових моментів, на які я не знала як реагувати, бо, якщо це події з реального життя, то це п*зд*ц🫠.
Проза Андрухович дуже жива, тут багато описів, деколи є наче потік свідомості, ми бачимо все, буквально все, до найменших деталей, хто і що є навколо героїв, і як вони взаємодіять з цим. Часом це дуже втомлювало, читалося важко й повільно.
📚 У книзі 6 розділів (оповідань), про життя героїні Софії. Наприклад, про її дитинство, коли вона з тіткою їздила на море, де до тітки Галі почав підбивати клинці нав'язливий дідок. Або про те, як до її з чоловіком квартири заглядав дивний мужик. Або про дитячі пригоди, коли вона з друзями залазила на територію психічної лікарні і крали там яблука. Або про студентські роки, як героїня фактично сама навела крадіїв на свою квартиру.
Я не можу сказати, що це погана книжка, просто не моя. Здається, тепер я знаю, що очікувати від «Катананхе», бо бачила багато різних відгуків, тому найближчим часом точно не буду читати 😁.
Раніше я вже читала прозу Андрухович - «Амадока», «Фелікс Австрія», «Жінки їхніх чоловіків» і «Старі люди». Ну й також планую «Катананхе», але десь в майбутньому, бо мені треба відпочити від «Сьомги» 😅🫣.
З опису ми знаємо, що це роман, але для мене це більше схоже було на оповідання, бо так, часто вони тісно пов'язані, але якоїсь сюжетної нитки, окрім головної героїні, я якось не знайшла.
Усі тексти були для мене дивними, десь частково, а десь повністю. Подекуди багато (як зараз модно казати) крінжових моментів, на які я не знала як реагувати, бо, якщо це події з реального життя, то це п*зд*ц🫠.
Проза Андрухович дуже жива, тут багато описів, деколи є наче потік свідомості, ми бачимо все, буквально все, до найменших деталей, хто і що є навколо героїв, і як вони взаємодіять з цим. Часом це дуже втомлювало, читалося важко й повільно.
📚 У книзі 6 розділів (оповідань), про життя героїні Софії. Наприклад, про її дитинство, коли вона з тіткою їздила на море, де до тітки Галі почав підбивати клинці нав'язливий дідок. Або про те, як до її з чоловіком квартири заглядав дивний мужик. Або про дитячі пригоди, коли вона з друзями залазила на територію психічної лікарні і крали там яблука. Або про студентські роки, як героїня фактично сама навела крадіїв на свою квартиру.
Я не можу сказати, що це погана книжка, просто не моя. Здається, тепер я знаю, що очікувати від «Катананхе», бо бачила багато різних відгуків, тому найближчим часом точно не буду читати 😁.
June 28, 2025
Відверто, без сорому і місцями дуже знайомо. Ми, неначе той маніяк, підглядаємо за авторкою, занурюємося з головою у її внутрішнє. У її нутрощі.
Комусь оповідачка видалась занадто пихатою, але, як на мене, Зоська пройшла фоном, вдало описуючи персонажів, які наповнювали цю історію і будували сам образ героїні.
Цікаво познайомитись з іншими творами авторки!
Комусь оповідачка видалась занадто пихатою, але, як на мене, Зоська пройшла фоном, вдало описуючи персонажів, які наповнювали цю історію і будували сам образ героїні.
Цікаво познайомитись з іншими творами авторки!
April 23, 2024
Твір точно вміє викликати дуже змішані емоції та втримати увагу
February 27, 2025
Читала сто років тому назад(в свої 15) і була задоволена. Пора перечитати в свої майже 30.
October 17, 2025
Це вау. Абсолютно унікальний досвід
Спражнє мистецтво
Спражнє мистецтво
Displaying 1 - 19 of 19 reviews