Жінки їхніх чоловіків

by Sofia Andrukhovych, Софія Андрухович

Дві речі, що гарантують насолоду пізнання, — несподіваність і впізнаваність — ось найкоротше означення третьої прозової книжки Софії Андрухович. Галерея жінок їхніх чоловіків викликає спокусу хоча би ненадовго побути чоловіком її жінок. Розуміючи, що переважно таке не вдається. І власне тому настільки важливим є час читання добрих оповідань.

160 pages, Hardcover

First published January 1, 2005

About the author

See also Софія Андрухович

Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.

Reviews

[Roman · Rating 3 out of 5]

Нецікаво було абсолютно.
Це збірка оповідань, в яких переважно головними героїнями були жінки, крім хіба що "Люби". Самі по собі ці оповідання – це просто замальовки, які, хоч і майстерно написані, але не мають якогось певного закінчення, за одним винятком ("Пояснювальна записка"). Бо взагалі оповідання, як я це розумію, це стисла вижимка якоїсь історії, квінтесенція чогось, причому майстерно написане оповідання в ідеалі повинно мати таке закінчення, що аж дух захоплює, і це закінчення грає дуже важливу ролю, не менш важливу, ніж сам сюжет (згадаймо перлинки О.Генрі). Тут нема цього навіть і на горизонті, кожне оповідання виглядає незакінченим, кожний раз ти читаєш останні речення і кожний раз розумієш, що знову тебе надурили, бо нема відчуття логічного (та бодай якогось!) завершення. І так майже вся збірка.
Єдине оповідання, яке на півголови вище за інші, на мою думку - це та сама "Пояснювальна записка", його принаймні цікавіше було читати, ніж решту:

7. Я вийшла за Карла Євстахійовича, хоч могла вийти за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Не пам'ятаю, чому саме Карл Євстахійович виявився моїм чоловіком. Хоч як напружую пам'ять, пригадати не можу. Але це не має жодного значення. Карл Євстахійович анітрохи не гірший за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Я не жалкую.

[Anna Kozyuta · Rating 2 out of 5]

Якщо чесно, я не вважаю ці оповідання хорошими. Більшість з них, закінчуючись, лишали мене з питанням "щоб що?". Навіщо це все було написано, де якась розв'язка\сенс\катарсис, хоч щось?
Книга вперше вийшла у 2005 році, і, мабуть, тоді її і треба було читати: вона яскравий представник сучукрліту того часу, тоді мені це могло навіть сподобатися.
А зараз насправді сподобалось лише одне оповідання ("Люба"), решта навіть не заманювали своєю атмосферою.

[Valeriya Kuch · Rating 4 out of 5]

Книга-галерея жіночих портретів.

Як це часто буває в галереях, одні портрети хочеться розглядати довго та детально, на інших погляд майже не затримується. Помітила цікаве у власному сприйнятті: історії про жінок з рідкісними в наших краях іменами на кшталт Ізабела зрезонували менше. Але тексти в Андрухович завжди красиві: і про рудоволосу Астрід, і про Рут, яка відмовляється впізнавати ґудзик від свого светрика, і про пані Дороту, яка могла б написати книгу.

Більше сподобалися історії локально ближчі, як-от:
• про королеву істерик і страшних припадків, яку не можна бити, бо вона — ангел;
• про княгиню з щупальцями, яка тисне, висне, мучить, душить;
• про дівчину в потязі, якій дядя Ваня співає про любов (от дійсно, чи існує українська жінка, якій під час подорожей залізницею ніколи не траплявся умовний дядя Ваня зі своїми співами про любов?);
• абсолютно розкішна своїм саспенсом історія Люби — єдина, яку розповідає чоловік.

[Iryna Chernyshova · Rating 2 out of 5]

В цьому році я як ніколи читала збірки оповідань. І кілька написаних жінками. І мені дуже сумно, що, виявляється, тексти можуть старішати (сарказм). Не знаю, навіщо перевидали їх, хай би тихо лежали, як пройдений етап, як юнацькі чернетки, вочевидь шановна Софія зараз пише набагато краще і глибше. Всі ці надумані світи 18-тирічної свіжості вже такі неактуальні, хоч з картинками, хоч без. Аж незручно якось що я все теє прочитала.

[Olga]

Рідкісна маячня.

[Illia Kushnir · Rating 3 out of 5]

ці оповідання відчувались для мене наче на невеличкий час я зазирав у віконця і бачив фрагменти з життів дуже різних жінок. це доволі цікаво і змушує звертати увагу на дрібниці, але, як на мене, в більшості текстів було малувато змісту. авторка намагається звернути увагу на самій формі, замість фабул, але через те, що це були одні з її перших спроб пера, вийшло не настільки добре, як виходить в останніх романах і повістях.

підійде для тих, хто хоче ширше ознайомитись з творчістю софії андрухович або почитати некласичні оповідання