What do you think?
Rate this book
Нація
Одна із найпрацьовитіших і найпопулярніших письменниць України Марія Матіос знову пропонує своїм читачам своєрідну «скриньку Пандори» - книжку «Нація».
Споконвічні, майже апокаліптичні дилеми життя і смерті, честі – безчестя, любові – ненависті під її пером творять неповторну ауру Слова, Філософії та Пристрасті.
Генетично творчість Марії Матіос є суто українською, та звертається вона до того, що є найбільш людське – потреби свободи й почуття безпеки, права на щастя і вільний вибір. Герої «Нації» понад усе хочуть зберегти гідність. А гідність не має національності, як – за словами авторки – не має її кров.
Письменниця не творить чорних і білих персонажів. У кожному героєві досить суперечностей, а в кожній історії – недоговореності. І це чергова феноменальна риса цієї літератури. Ніхто не є однозначно засуджений і ніхто не є абсолютно кришталевий. А над цим клубком людських пристрастей і конфліктів, немов у античній трагедії висить безжальний фатум, який прирікає людей на довгу, несправедливу та апріорі програшну боротьбу. Тому подібно античній трагедії «Нація» викликає в нас співчуття і страх. Співчуття, бо нещастя сталось із звичайною людиною. Страх, бо з кожним може статись те саме…
Споконвічні, майже апокаліптичні дилеми життя і смерті, честі – безчестя, любові – ненависті під її пером творять неповторну ауру Слова, Філософії та Пристрасті.
Генетично творчість Марії Матіос є суто українською, та звертається вона до того, що є найбільш людське – потреби свободи й почуття безпеки, права на щастя і вільний вибір. Герої «Нації» понад усе хочуть зберегти гідність. А гідність не має національності, як – за словами авторки – не має її кров.
Письменниця не творить чорних і білих персонажів. У кожному героєві досить суперечностей, а в кожній історії – недоговореності. І це чергова феноменальна риса цієї літератури. Ніхто не є однозначно засуджений і ніхто не є абсолютно кришталевий. А над цим клубком людських пристрастей і конфліктів, немов у античній трагедії висить безжальний фатум, який прирікає людей на довгу, несправедливу та апріорі програшну боротьбу. Тому подібно античній трагедії «Нація» викликає в нас співчуття і страх. Співчуття, бо нещастя сталось із звичайною людиною. Страх, бо з кожним може статись те саме…
256 pages
First published January 1, 2001
7 people are currently reading
111 people want to read
About the author
Maria Matios
28 books83 followersMaria Matios is a contemporary Ukrainian writer. Winner of the “Book of the Year 2004” and of the Taras Shevchenko National Award in 2005 (for her novel Sweet Darusia). Maria Matios bases her books on the unique experiences of her family, whose roots go back as far as 1790. She was born in the village of Roztoky in the Bukovyna region. Presently she resides in Kyiv.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
May 16, 2022
Хоч не захоплююся короткою прозою, ці оповідання просто зачіпали все живе у мені. Це слово боліло, тішило, заспокоювало, обурювало, дивувало. Я проживала кожну смерть і народження, кожну драму і радість так, як власне життя. Ця книга так пасує ло нашого 24-го лютого, яке ніяк не закінчиться, як фата нареченій. Ця книга зцілююча і гірка, як полин. Бо нарешті дає змогу перетравити історію як щось живе і моє, а не як камінь на шиї жертви.
Марію Матіос вписую у свій список постійно перечитуваних авторок.
Марію Матіос вписую у свій список постійно перечитуваних авторок.
April 2, 2021
Книга розповідає про життя українців на Буковині в післявоєнні часи. І в цілому, твір не був поганим, але також був ряд нюансів, які не дозволили поставити 4.
По-перше, книга складається з невеликих розповідей, кожна з яких є окремою історією. Через їх невеликий обсяг не встигаєш прив‘язатися до героїв і на 100% співпереживати їм. А емоції штучно нав’язували занадто (на мою думку) драматичними репліками і описами.
По-друге, всі розділи написані в різних стилях (просто потік думок головних героїв; розділ у вигляді уривків коротких діалогів; віршовані розділи і т.д), що змушувало вибиватися з ритму і знову «пристосовуватися» до тексту.
По-третє, остання четверта частина книги - це взагалі якісь рандомні для мене історії, які не пов’язані ні між собою, ні з першою частиною твору, яка присвячена в основному повстанцям і рухові опору на Буковині і мала хоч якийсь логічний зв’язок.
По-перше, книга складається з невеликих розповідей, кожна з яких є окремою історією. Через їх невеликий обсяг не встигаєш прив‘язатися до героїв і на 100% співпереживати їм. А емоції штучно нав’язували занадто (на мою думку) драматичними репліками і описами.
По-друге, всі розділи написані в різних стилях (просто потік думок головних героїв; розділ у вигляді уривків коротких діалогів; віршовані розділи і т.д), що змушувало вибиватися з ритму і знову «пристосовуватися» до тексту.
По-третє, остання четверта частина книги - це взагалі якісь рандомні для мене історії, які не пов’язані ні між собою, ні з першою частиною твору, яка присвячена в основному повстанцям і рухові опору на Буковині і мала хоч якийсь логічний зв’язок.
May 6, 2013
Непроста і місцями аж занадто реалістична книга, що описує долі простих українців в складні часи. Кожна окремо взята історія являє собою одну невелику цеглину, з якої вибудовується загальна картина жорстокого світу. Хоча на перший погляд вона стосується в основному теми боротьби повстанської армії за незалежність у післявоєнні роки, мені здалось, що її мета більш широка - розповісти про звичайних людей, їх життя, думки і рішення, які потрібно було приймати. Після її прочитання зрозумів, чому мій дідусь майже ніколи за життя не розповідав про ті часи, коли брав участь у діяльності Організації Українських Націоналістів...
November 24, 2023
І біль, і гнів, і захоплення стилем.
May 26, 2024
This is a collection of (relatively) short stories about different people reflecting (to some extent) the most prominent aspects of our history and our personal relationships with them, our “national mindset.” That’s probably why the author named the book “Нація,” although I find this title too pretentious and “political,” while the book in reality is very humane and personal.
This was actually the first prose book published by the author, and it already showed a very high potential of Марія Матіос and outlined the topics she would be working upon consistently afterward (struggles of the UPA, the relationships between (freshly occupied) Western Ukrainians and the Soviets, the fate of a Ukrainian woman in the middle of our painful “history,” etc.). Short stories are not a favorite format for most readers, as they are usually just too short to appreciate the storytelling of the author and fall in love with the world- and character-building; however, this particular book exceeded my expectations, as some of the stories provided here are actually quite long and they allow us to follow the lives and personalities of the characters in detail and in an overall very satisfying manner (and the others, the shorter ones, often are not stories per se but just poetic essays, sort of). So you can easily start with this book in order to have a little taste of Марія Матіос’s rich and beautiful language and understand what to expect from her larger books, I suppose.
The stories here are not exactly random: the book clearly has some integral structure, and each part of the book (containing several stories) starts with an interesting epigraph with religious connotations. I can honestly say that I did not understand the main idea (as I do not quite understand these religious connotations probably) but it looks pretty cool and thoughtful.
My favorite story was “Не плачте за мною ніколи…” — and I actually consider it a genius “monologue of life,” absolutely fascinating, “juicy,” and beautiful. I know that the whole book was staged in one of our theaters (although I cannot imagine it, as the book contains too many stories to be decently represented in one play), but I think that even this one story is totally worthy a separate play, and it can become some “iconic” performance in our theaters (I can easily see it in the esthetics of “Буна” ). If you have doubts about reading the whole book, try at least this story, and I can assure you that it will be a very wholesome literature experience. And yes, I especially liked it in audio.
I have listened to an audiobook (narrated by Галина Шумська) and can recommend it. However, although I liked the audio version very much, I actually want to re-read the whole book in text, as it should be two different impressions, in my opinion. Also, I wasn’t able to appreciate several of the stories in audio just because I needed to stop and probably revisit some pages — this book definitely requires a slow and contemplative reading.
This was actually the first prose book published by the author, and it already showed a very high potential of Марія Матіос and outlined the topics she would be working upon consistently afterward (struggles of the UPA, the relationships between (freshly occupied) Western Ukrainians and the Soviets, the fate of a Ukrainian woman in the middle of our painful “history,” etc.). Short stories are not a favorite format for most readers, as they are usually just too short to appreciate the storytelling of the author and fall in love with the world- and character-building; however, this particular book exceeded my expectations, as some of the stories provided here are actually quite long and they allow us to follow the lives and personalities of the characters in detail and in an overall very satisfying manner (and the others, the shorter ones, often are not stories per se but just poetic essays, sort of). So you can easily start with this book in order to have a little taste of Марія Матіос’s rich and beautiful language and understand what to expect from her larger books, I suppose.
The stories here are not exactly random: the book clearly has some integral structure, and each part of the book (containing several stories) starts with an interesting epigraph with religious connotations. I can honestly say that I did not understand the main idea (as I do not quite understand these religious connotations probably) but it looks pretty cool and thoughtful.
My favorite story was “Не плачте за мною ніколи…” — and I actually consider it a genius “monologue of life,” absolutely fascinating, “juicy,” and beautiful. I know that the whole book was staged in one of our theaters (although I cannot imagine it, as the book contains too many stories to be decently represented in one play), but I think that even this one story is totally worthy a separate play, and it can become some “iconic” performance in our theaters (I can easily see it in the esthetics of “Буна” ). If you have doubts about reading the whole book, try at least this story, and I can assure you that it will be a very wholesome literature experience. And yes, I especially liked it in audio.
I have listened to an audiobook (narrated by Галина Шумська) and can recommend it. However, although I liked the audio version very much, I actually want to re-read the whole book in text, as it should be two different impressions, in my opinion. Also, I wasn’t able to appreciate several of the stories in audio just because I needed to stop and probably revisit some pages — this book definitely requires a slow and contemplative reading.
December 4, 2022
Все, чого хотіли герої цієї збірки історій - це говорити рідною мовою, жити на рідній землі. Тому й боролися до останнього подиху з зайшлим червоним режимом. Читач не знайде тут кривавих боїв, диверсій, розправ. Лише крик понівечених душ.
January 22, 2023
Це вже жива класика. Пам’ятаю ми дещо з Матіос в школі в 11 класі читали. Книга про Карпати, там описані історії людей, що жили поблизу рідних країв авторки. В коротких оповіданнях описані часи після першої світової, прихід совєтів і ненависть до них, як місцеве населення жило через всі ті роки, побут, вірування, зради. Топчик! Моментами пробирає до сліз, а в кінці ти вдячний, що прочитав це все.
December 9, 2025
Якщо трагічна історія українців вам відгукується, то читати обов'язково, але з бромом.
October 4, 2024
Моє знайомство з творчістю Марії Матіос відбулося ще на четвертому курсі філологічного факультету педагогічного університету, коли ми вивчали постмодернізм у сучасній літературі. Тоді я вперше читала її історичні романи, які залишили в мене глибоке враження, хоча рецензій тоді я не писала.Восени 2024 року я вирішила переслухати її "Націю" – першу частину національної трилогії, і була в захваті.Ця книга підкорила мене атмосферою, багатим сюжетом і глибоко прописаними персонажами.Матіос майстерно переплітає історичні події з психологічними портретами героїв, надаючи їм надзвичайної правдоподібності та емоційної глибини. Особливо мене зачепила тема УПА і загалом історія України ХХ століття, що є центральною лінією у книзі.Марія Матіос вражає своїм умінням описувати події крізь призму людських переживань і культурних аспектів. "Нація" відкриває перед читачем не тільки історичні реалії, але й надає можливість поринути у багатовимірний світ Гуцульщини, де язичницький дух, карнавальна неканонічність та мудрість переплітаються з гострим психологізмом і несподіваними сюжетними поворотами.Цей роман став для мене знаковим у контексті сучасної української літератури, і я однозначно планую продовжити знайомство з трилогією та іншими творами авторки. Для тих, хто цікавиться історичними романами про Україну, ця книга є обов'язковою до прочитання. Вона підкреслює важливість національної пам'яті та зображує непереможний дух нашої нації.Рекомендую всім, хто любить історичну літературу, особливо ті твори, які зосереджуються на історії України та її ролі у світовому контексті.
Read
February 8, 2011Хіба вгадаєш на сході сонця, що з тобою буде під смеркання? (с.103)
А діти зробили дуже дору труну, д-у-у-уже добру, скажу тобі, дочко. Вифарбували по-моєму. Видиш, як лялечка стоїть моя хатка. Другі думають, що їх хатка та, що три поверхи має, або та, що на чотирьох колесах їде, а воно, дочко, ні. Оце наша найголовніша хатка, що порохи в ній тепер протираєш (с. 229)
Як маєш сказати щось дурне,візьми в рот ��оди й трохи потримай (с. 235)
А скільки того маєтку на той світ треба? Всі однаково беруть. Бідний не візьме, бо не має що, а багатий не візьме, бо не має куда (с. 238)
То все теперішня мода. Один перед другим гонориться - а виходить сором (с. 246)
А діти зробили дуже дору труну, д-у-у-уже добру, скажу тобі, дочко. Вифарбували по-моєму. Видиш, як лялечка стоїть моя хатка. Другі думають, що їх хатка та, що три поверхи має, або та, що на чотирьох колесах їде, а воно, дочко, ні. Оце наша найголовніша хатка, що порохи в ній тепер протираєш (с. 229)
Як маєш сказати щось дурне,візьми в рот ��оди й трохи потримай (с. 235)
А скільки того маєтку на той світ треба? Всі однаково беруть. Бідний не візьме, бо не має що, а багатий не візьме, бо не має куда (с. 238)
То все теперішня мода. Один перед другим гонориться - а виходить сором (с. 246)
December 15, 2015
оце, певно, більше нічого Матіос читати не буду - це ж суцільне "слёзной железой о коленную чашечку", усі ці мудрі і немудрі баби, банальні історії і типові конфлікти.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews