Теорії змов. Як (не) стати конспірологом

by Максим Яковлєв

Птахи — несправжні, Австралії — не існує, а число 39 — прокляте. Звучить як недолуга вигадка, в яку ніхто ніколи не повірив би, чи не так? Насправді це конспірологічні теорії, в реальності яких переконані тисячі людей у всьому світі.
У своїй книжці політолог-міжнародник Максим Яковлєв досліджує найрізноманітніші теорії змов та пояснює, як конспірологи бачать світ і за допомогою яких інструментів вони складають свої змовницькі мозаїки.
Масони, євреї та рептилоїди. COVID-19 і Швеція, Данія й норки. Некрокомуністи й мультиплікатори-змовники. Як насправді працює ефект Даннінга‒Крюґера? Чому потонув «Титанік» і до чого тут мандрівники в часі?
Максим розповідає про змови у спорті та на Євробаченні, про загибель принцеси Діани, перемогу Обами на виборах за допомогою маніпуляцій погодою, а також про те, що Римську імперію нібито придумала іспанська Інквізиція, а Україну — масони. За допомогою вправ і низки опитувань ви зможете перевірити, чи схильні самі вірити в подібні змовницькі теорії, та зрозумієте, як сконструювати власну.

Genres: Nonfiction, Ukrainian Literature, Ukraine, Politics

352 pages, Paperback

First published January 1, 2023

Reviews

[Oleh Bilinkevych · Rating 2 out of 5]

На 7 розділі моє читання завершилось. Мене відверто дістало, що майже кожен розділ торкається русні. Як не про достоєвських, так про шизоїдних виродків, які створюють окрему для себе реальність з існуючим досі совком. З мандрівками в російську лексику та частими згадками особин з обісраної федерації.

Розумію, що частину матеріалу автор писав ще до повномасштабної війни, і подекуди згадки москальні відображено з іронічним забарвленням.

Але це однаково не позбавляє від питання - От нахіба це все?

[Anna · Rating 2 out of 5]

***********************

ОБЕРЕЖНО, злий і розчарований відгук :(
Усе написане — абсолютно суб'єктивна думка.

***********************

Якби мене попросили описати цю книгу одним словом, я би сказала «душна».

І це дуже прикро, бо я дуже чекала на цю книжку ще з передзамовлення, а потім відкладала прочитання до відповідного настрою, передчуваючи, як я зараз отримаю класну й захопливу розповідь на справді цікаву тему. В результаті ж я отримала занудну лекцію, яка лише намагається здаватися жвавою й дотепною, і головний біль.

А ще я отримала забагато авторського «я», яке, на мою думку, було ще й не надто приємним (від деяких історій з життя автора просто закочувалися очі). Забагато загравань з читачем на кшталт «найрозумніші читачі вже здогадалися», «спостережливий читач уже зрозумів» тощо. Постійну демонстрацію того, який автор класний, розумний і дотепний, хоча від тих жартів у книзі (навіщо це все було взагалі?) постійно хотілося цитувати Митця: «Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло».

Загалом у книжці було дуже багато розповідей з розряду «а якби у риби було хутро, то в ньому водилися б блохи», які, здається, буди введені в текст чисто для обсягу чи тому, що автору дуже хотілося поділитися цим знанням — і нічого, що воно стосується тематики приблизно ніяк, але методика риби з хутром працює, тож норм.

Водночас про QAnon автору розповідати було нецікаво, на масонстві Котляревського він вирішив окремо не зупинятись, а історію українського масонства автор «не вважав за потрібне переказувати». Зате чомусь автор вважав за потрібне переказувати зміни в українському правописі 2019 р. і регулярно повчати читача правопису й граматиці, уточнюючи в дужках «так-так, дурники, правильно казати ОТАК, а не так, як ви завжди казали», — це, звісно, не цитата, але десь так сприймалися оці (абсолютно зайві з огляду на тематику книжки) уточнення.

Ну й вишенька на торті — це те, що редактор з коректором, здається, в якийсь момент просто вийшли з чату. Бо інакше я не можу пояснити знаки питання замість деяких спецсимволів, теракт 9 вересня 2001 р., спалення ДжорданА Бруно, Олену БлаваЦьку та інше.

[Igor · Rating 3 out of 5]

Цікава книга, приправлена кумедними історіями, але занадто несерйозна. Мова не тільки про жартівливий стиль автора (типовий для "Віхоли"), який не всім сподобається, але й про ставлення автора до предмету книжки. Більшість наведених теорій змови - маразм і клініка, з них легко кепкувати, що Яковлєв і робить безперестанку. Негативні наслідки поширення теорій змови згадуються побіжно. Єдиний виняток - російська імперська конспірологія, яка зʼїла мозок путіна і несе реальну загрозу, що автор визнає; втім, це ми знали й без книжки. А ось питання про те, чи є бодай якесь раціональне зерно в деяких теоріях змови, чому окремі категорії людей більш вразливі до теорій змови, які це може мати політичні наслідки в добу інтернету, як з теоріями змови боротись - усі вони практично не порушуються. Натомість наприкінці Яковлєв робить оптимістичний висновок про те, що, мовляв, українцям конспірологія невластива - отакий ми унікально розумний народ.
В підсумку, вийшла дотепна, пізнавальна книга. Я дізнався чимало нового про походження ілюмінатів, рептилоїдів та іншої конспірології, на яку посилається серіал Inside Job на нетфліксі (навіть дотепніший, ніж ця книжка). Але від дослідника-політолога очікував більшого.

[Alona · Rating 2 out of 5]

Ця книга викликала в мене суперечливі емоції. З однієї сторони вона мені сподобалась і я дуже хотіла її читати далі. Але в результаті я трохи розчарована. Я прийшла за теоріями змови. У назві в нас теорії змов. Я прийшла почитати чому люди їх створюють, чому в них вірять і як вони впливають на наш світ. А отримала максимально поверховий огляд, де автор зупинявся посеред цікавих моментів і писав, що далі про це писати не буде, бо тоді ця книга буде дуже великою чи ще якесь виправдання.

Ще одним великим моментом, який мене розчарував, є точка зору автора, що українці менш конспірологічні, ніж інші люди. Можливо, тут вплинула бульбашка автора, бо може його оточення і менше піддається цьому впливу. Я ж якось в моєму житті стикаюсь з протилежним, і чого тільки варті віра деяких людей, що перебої з електропостачанням було, бо то влада експортувала енергію в Європу ( а не тому, що росія знищувала енергетичну інфраструктуру), впевненість моєї тітки, що війну в Україні зробив Папа Римський і як вишенька на торті - наклейка fake pandemic на дверях готелю в Карпатах, в якому я була в березні.

[ліда лісова · Rating 2 out of 5]

dnf 50%

усю книжку можна скоротити до, вибачте, але цитати цикади 3301)), і нічого не втратити:

This isn't the quest for the Holy Grail. Stop making it more difficult than it is.

[Яна · Rating 3 out of 5]

Прогрес дав людству доступ до води і Вікіпедії, тож Максим Яковлєв вирішив не марнувати можливостей і використати ці дари на максимум. Внаслідок цього вас під час читання чекає просто КУПА! непотрібної інформації в дужках, речення, які мають логічний початок, але не мають кінця і просто вставки не по темі. Проілюструю другий пункт прикладом. Зацініть, яке цікаве речення:
«Такою прокламацією 17 вересня 1859 р. Джошуа Абра-
гам Нортон, народжений 1815 р. (за іншими джерелами
1817 р.17) у Лондоні, який більшу частину життя про-
вів у Південній Африці, після повного провалу своїх
бізнес-ініціатив, переїхав до США, де оголосив себе
імператором «цих США», а після Другої французької
інтервенції в Мексику 1861 р. ще й «протектором Мек-
сики»».

Концепт книги цікавий, відкрила для себе дещо новеньке, але те, як вона написана — 💀💀💀

[Ivanna K · Rating 1 out of 5]

Слава лібраріусу, що не довелось платити 300 грн за цю макулатуру.

Ця книга була у моєму вішлісті, і після пані Агеєвої у мене склалось відносно непогане враження про викладачів Могилянки, тож я дійсно хотіла її замовити, але інтуїція не дала. Як знала.

Після прочитання дуже палає:

1) Книжка починається як типова курсова, з мусоління на тему терміна "конспірологія", звідки воно, та як правильніше його вживати. Привіт, "об'єкт, предмет та методи дослідження". Ніколи не розуміла, як у наших "науковців" виходять цілі роботи про те, що можна вкласти у два абзаци.

2) Вода і графоманство тут зашкалює. Можливо розбавити лекцію історіями з життя буде ок, але книжку - ні. Чувак, я вперше чую твоє ім'я, і мені не цікаві твої посиденьки з друзями чи що ти думаєш про Достоєвського. Книга про конспірологію, то чому не можна по темі?

3) Власне про теорії змови тут дуже мало. Що стосується української конспірології, то все завершується відвертим глузуванням над людьми, що вірять у соросят чи влаштовані кольорові революції, замість того, щоб просто навести факти.

4) Стиль промови до читача, ніби читач або мала дитина, або розумово відсталий.

5) Така "література" відбиває бажання підтримувати вітчизняного видавця повністю.

6) Що таки сподобалось - практична частина, хоч деякі завдання були недоречними.

Мораль: якщо хочете щось дізнатись по цій темі, краще подивіться "Телеб��чення Торонто", там більш інформативно і жарти не плоскі.

[Victoria · Rating 2 out of 5]

Це така водяна вода, що я втонула.
Написано дуже хаотично, не цікаво і з великою кількістю канцеляризмів. А від мільйона згадок про росню хотілося кричати

[Liubov Terekhova · Rating 2 out of 5]

Покладала великі надії на цю книгу, на жаль, розчарувалася. Текст не розкриває теми, а більше є трансляцією світогляду автора. Мені забракло структурної цілісності у підході до теми й висвітлення логічних хиб мислення, більшої обережності, коли автор заходить не у свої предметні галузі: релігієзнавства, психології тощо.

Автобіографічні анекдоти не ілюструють те, що мали б, а ніби просто розповідаються, аби були. Як наприклад, байка про сало й українськість. Складається враження, що вона там, щоб ми знали, шо автор молодець і володіє норвезькою й шведською мовами. Адже те, що професор з Данії поплутав смалець із салом — це культурне непорозуміння, а не теорія змови.

Взагалі читач чутливості також би не завадив на етапі редагування. Було забагато своєрідного авторського почуття гумору і неусвідомлених упереджень: жарти про надмірну вагу уявних мандрівників в часі, що багато їдять у майбутньому, отже, там не загрожує продовольча криза 🙄
Необережні обмовки про психічні захворювання й зв'язок із вірою в теорії змов залишають неприємних післясмак.

Від кількості прикладів із російського суспільства і частотності згадок Путіна в тексті мене фізично тошнить.

Навіщо мені у книзі про теорії змов від українського автора поіменно знати тих, хто в рашці зареєстрував якусь го, яка не вірить, що СРСР розпався?
Раз вже уьому приділено так багато часу, де аналіз, як це поширювали в українському сегменті тікток?

У цій книги були всі шанчи стати першою покинутою на недочитання. Але переміг челендж гудрідз. +1

[Natalie Storozhenko · Rating 3 out of 5]

Я очікувала що це буде більш серйозна робота про теорії змов. Замість того ми отримали достатньо поверхневий матеріал і насмішку над відверто сміховинними конспіралогічними теоріями. Сам стиль достатньо хаотичний і мені не вистачало трохи більше структури, щоб не було важко читати, а щоб була можливість зосередитись на думці автора.

[Dariia Naumenko · Rating 1 out of 5]

я давно так швидко не кидала книжку
75 сторінок — рівно стільки я осилила, доки зверхній тон і водяна вода мене не втомили

слідкувати за ходом думок автора дуже важко й я не раз задавалась питанням: "до чого він це зараз розповідає?"
недоречні історії з життя, глузливі несмішні жартики, і багато відсилок як не до російської мови, так до культури

шкода, бо я щиро хотіла насолодитись цією книжкою — тема цікава

[Joice · Rating 4 out of 5]

Цікава книга на мою улюблену тему, примусила мене посміхатися і іноді навіть сміятися, викликаючи підозрілі погляди оточуючих

[Ihor Kolesnyk · Rating 4 out of 5]

Максим Яковлєв зробив велику роботу. Він занурився і одну із найважчих тем сьогодення. Складнощі не лише у тому, що конспірологія має різні форми. Найважче у цій історії - це її динаміка і невпинність, яка за одну історичну мить може змінити нашу картину світу.

Ну добре, мою картину світу мабуть не дуже змінить, бо я живу у бульбашці із наукових, критичних, раціональних і просто самоіронічних текстів. Але загалом конспірологія здатна вибухати у кризові часи.

У книзі багато прикладів, гарний список літератури, куди можна зануритися за потреби і віднайти собі щось цікаве. Вам не обов'язково бути прихильником одного із таборів: науковців чи конспірологів, щоби цю книгу читати легко та з користю. Можна цю книгу давати читати також студентам і викладачам, які хочуть краще збагнути горизонти проблеми конспірології чи теорій змов.

Однак є певні зауваги до тексту: тут змішано різні феномени культури. Наприклад магічне мислення, міфотворчість, ірраціоналізм суспільства - це явища, які не мають у своїй суті "змовництва" чи "критики наукових засад". Це частини культури впродовж усієї історії людства, але коли читав книгу, то виникло враження (ймовірно за відсутності чітких розмежувань понять), що усі вони забарвлені у негативні, змовницькі кольори. Це не так. Кожна світоглядна картина виростає із певної логіки, із певних засад і людських звичаїв мовного конструювання світу. Міфологія, релігія, наука - це картини світу, які мають у собі "міфологічні" засади, але ці міфологічності мають різні вираження. Науковий фундамент також виростає на ідеології, на власній логіці, яка може суперечити іншим, однак це не означає їхню ницість, гіршість чи несерйозність. Ймовірно проблема у тому, що науковці не розуміють логіки ані конспірологів, ані віруючих у релігії, ані художньої літератури, бо для цього треба прийняти цю іншу логіку, обжити її, змінитися і результати цього будуть неочевидними, їх важко передбачити.

Конспірологія і теорія змови не тотожні міфології, магічному мисленню, фрікам від релігії чи квазінауки. Це різні виміри і різна реалізація можливо схожих ідей. Хотів би у доповненій, оновленій книзі побачити чіткішу демаркацію і вихід на ширший контекст культури, лише побоююся ця книга тоді розростеться і втратить свою життєвість, яку наразі має.

[Юра Мельник · Rating 5 out of 5]

Рекомендую всім

[Nataliia Osadcha · Rating 5 out of 5]

Я посміхалась весь час поки читала книгу Максима Яковлєва "Теорії змов".

Мені імпонує почуття гумору автора, можна відкривати новий напрямок "наукового стендапу", адже це дуже весело.

Я чимало зіштовхувалась із конспірологічними міфами і різного роду абсурдами, коли навчалась на історичному факультеті чи коли в компанії з'являвся "експерт" істинних знань, про сусідів із-за порєбріка взагалі мовчу🤯🤭 Постійно дивувалась, як можна так свято вірити у відверту брехню, перекручувати об'єктивні факти на абсолютно протилежні, зовсім не думати головою і повторювати заїжджені фрази, які самі ж не розуміють. Внутрішньо мабуть, дещо досі критикую таких людей, в арсеналі не вистачає методів "розбивання рожевих окулярів", переконувати в хибності їх поглядів також немає сенсу.

Та почитати скільки існує всякого маразму то дуже цікаво і пізнавально 😻 Тим паче автор не просто перераховує, які є змови, а і шукає витоки в психологічних аспектах, пояснює методологію вивчення даного предмету, перш за все це наукове дослідження..
Адже дійсно легше повірити в чудо, таємну змову чи звинувати когось іншого в своїх негараздах.. аби не брати відповідальність за своє життя на себе. Щоб не відчувати тривогу і невизначеність, краще звинувати міжнародні корпорації в усіх бідах. Чи замість того, щоб вести дискусію вислухати опонента і через діалог продовжувати розмову: легше навести срачів у коментарях, звинувати у тупості, "я краще знаю", без жодного аргументу.

З часів Е. Роттердамського і його "Похвали глупоті" вже чимало часу минуло, а людська дурість набрала ще сильніших обертів і масштабів..

Більшість тестів я провалила🙈 здавалось різного роду дурниці, запам'ятовуються легше... та виявляється світ змов набагато більший ніж я думала.

Дякую Vikholaua за таку цікаву книгу та оригінальну палітурку із закладкою, і хоча м'яка та досить зручна 😍

Я сумніваюсь, що цю книгу будуть читати люди, які вірять у теорії змов🙈 адже відмовлятися від своїх міфів і переконань, то дуже боляче. А усім хто любить науку і різні цікавинки та іронію welcome

[Dmitri Yarynych · Rating 3 out of 5]

Не люблю писати погані відгуки, але це й не поганий.
Плюси:
1) написана живою мовою, читається легко;
2) фактаж, посилання на джерела і вчених-дослідників;

Мінуси (знову ж таки, особиста думка;
Чи то цій роботі, чи видавництву бракує сильного редактора, який би профільтрував і спрямував імпульс і компетенцію автора у більш конструктивне і витончене русло. Кількість історій про дурних руських, сальних жартів і бородатих анекдотів мене дуже напружувала до останньої сторінки.

Декілька наведених історій, ймовірно і не характеризують автора, але зверхнє правдоборство (я це називаю «не міг пройти повз»), мені не близьке. Особливо, якщо є дослідники накшталт Сабін Хоссенфельдер (раджу її ютуб), які можуть доводити хибність поглядів умовних «плоскоземців» не вважаючи і не називаючи їх ідіотами, наводячи аргументи поза площиною розумових здібностей і відхилень у розвитку.

Дуже мало історій і прикладів з України, які показують українців ну прямо геть невразливими до конспірології. Не купився.

Деякі порівняння, тести і завдання здалися мені натужними, маніпулятивними і необов’язковими.

Замість них я волів би бачити якісь прості підсумки кожного розділу, бо ж книжка має на обкладинці «як не стати…», то як? Бути зверхнім, дотепним де треба й не треба, і дуже ерудованим?

[Olena · Rating 4 out of 5]

Мені досить складно було сприймати цю книгу як науково-популярну. Було відчуття, що я на лекціях і маю підготуватись до іспиту. Матеріал, хоч і приправлений гумором і великою кількістю прикладів, але залишав непозбувне почуття бажання автора продемонструвати свій блискучий інтелект і обсяг знань у професійних галузях. До читача звертаються не як до співрозмовника, а радше як до учня. Ще й ці завдання наприкінці розділів. Завершивши книгу хочеться запитати - тим хто подолав книгу і виконав всі завдання - дадуть сертифікати неконспірологів?

[Viktoria Tytarenko · Rating 4 out of 5]

Прочитавши лише вступ до цієї книги, я зрозуміла, що абсолютно не розуміюся на теоріях змов і мені ніколи не стати конспірологом😅

Насамперед, хочеться сказати, що було цікаво та пізнавально. Про більшість теорій змов я ніколи не чула. Та що там не чула, я ніколи не звертала уваги на саме слово «конспірологія», а виявляється - дарма.

Бо наш інформаційний простір просто перенасичений різною неперевіреною інформацією та фейками. Особливо в нинішній час.

І саме книга «Теорії змов. Як (не)стати конспірологом» Максима Яковлєва допоможе багато в чому розібратися.

Автор у своїй книзі наводить величезну кількість теорій змов та розповідає, як конспірологи бачать навколишній світ, та як вони маніпулюють людьми.

Величезним тому прикладом є, звичайно ж - росія. Адже за допомогою своєї пропаганди вони просувають різні теорії змов, різні фейки та маніпулюють людьми.

Що далеко ходити? Пам’ятаєте, не так давно за «порєбріком» винищували птахів, особливо голубів, адже вірили(вірять), що ми тут, в біолабораторіях, заражаємо птахів? Ось один із прикладів.

І таких прикладів у книзі багато.

Ще хочеться сказати про саму книгу, так це те, що завдяки гумору автора її легко читати. Інформація, прочитана в книзі, набагато легше засвоюється.

А ще в книзі є величезна кількість посилань, як на українські джерела, так і закордонні. Через які можна перейти і вивчити інформацію самостійно, що дуже круто.

Наприкінці кожного розділу є самостійні завдання та тести для перевірки себе, що також дуже зацікавлює.

Особисто я б дуже радила вам почитати цю книгу, адже за допомогою неї, автор спонукає читачів перевіряти всі факти в надійних джерелах інформації.

Щоб убезпечити нас, читачів, від різних маніпуляцій, вкидів та інших шкідників інформаційного простору.

[mira · Rating 2 out of 5]

Я дуже хотіла, аби ця книжка мені сподобалась і покладала на неї величезні надії, проте…

Десь ближче до середини книжка стає нудною. Я не розумію доцільності викладу більшої частини історій, які там були, а ті, що були справді цікаві, ті не розказувались, або навіть не згадувались. Були дуже неприємні моменти, коли пан автор вкидував реально цікаві теми або питання і наступним реченням писав, що цьому приділяти увагу ми не будемо.

Постійне загравання з аудиторією здається дивним і не справжнім, а скорше награним і клішованим. Я спокійно можу собі уявити харизматичного професора (або харизматичну професорку), який (-а) зі своїми природніми чарами може зробити це своєю неповторною особливістю, але, на жаль, друковані літери на папері таких вмінь не мають. Те саме з жартами та з неясно нащо написаними ремарками й коментарями у дужечках)))))

[Yurii · Rating 1 out of 5]

Вкрай рідко пишу відгуки на щось, зазвичай просто ставлю рейтинг від 1 до 5 і йду далі. Також я рідко недочитую книги, за останні 5 років недочитаних маю аж дві і ця стала третьою, однак ~70% (насправді 60%, бо решту 10 я просто пробіг очима по діагоналі сподіваючись знайти щось, що змусить мене дочитати) вистачило, щоб зрозуміти, що ця книга ні про що. Води із цієї книги вистачить, щоб будь-яку пустелю перетворити на квітучий оазис, води тут навіть більше, ніж у моїй дипломній роботі.

Варто визнати, вступ був не таки і поганим, скоріше інтригуючим, як і кілька перших розділів, особливо "затравки" з невеликими розборами деяких теорій. Перша половина цієї книги навіть змушувала мене думати, що це я недостатньо розумний для цієї книги, це навіть підштовхувало читати далі сподіваючись розібратись глибше і врешті скласти все до купи, але з кожним прочитаним розділом це відчуття пазлів, що от-от складуться, зникало. Як зникало і вміння автора складати думки до купи, висловлюватись послідовно, структурувати інформацію та закінчувати думки.

Хочете відчути себе студентом, що випадково зайшов в аудиторію не свого факультету? Або можливо вас мучить спрага і ви хочете водички? Тоді ця книга для вас.

[trashy hater · Rating 2 out of 5]

Взагалі не те, чого я очікувала.
Чекала почитати про цікаві теорії змов, механізм їх утворення та розвінчення… А у висновку отримала розмову від якогось малознайомого душного тіпа з філфаку о 5 ранку на якійсь вписці. Ось такий вайб усієї книги. Взагалі не в той бік.

[Dana Biruk · Rating 5 out of 5]

Я вирішила прочитати цю книжку після «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога» В'ячеслава Агеєва. Книжка пана Вʼячеслава мене дуже захопила і після її прочитання інтуїтивно теорії змов здавалися повʼязаними з релігійними віруваннями. Мені хотілось поглибитися у це більше, хоча я не великий фанат конспірології.

Мені дуже було цікаво читати книжку, не зважаючи на те, що я не відчуваю сильну цікавість до обʼєкту опису. Особливо захопливо мені було дізнатися про методи суспільнознавчих наук. Це було вичерпно та доступно для мене, як для біолога.

Двоє моїх знайомих, коли я розповідала про цю книжку, казали, що їм її було нудно читати. Я це не відчула, але не здивована, що у людей є така реакція, бо автором є Максим Яковлєв, який є академічним вченим в області суспільнознавчих наук. Справді, можливо, це більше наукова книжка, аніж популярно-наукова. Однак унікальний стиль автора, який дуже сильно читається в книжці, зі своїми жартами та цікавими метафорами, робить цю книжку дуже веселою.

Мені найнудніше було читати розділ «Історичний екскурс в конспірологію».

Сама книжка є гарною науковою роботою. Для себе я зробила висновок, що витоки конспірологічного мислення досі є дуже малодослідженою темою. Це і було запитання, на яке я хотіла знайти відповідь.

[Sabina · Rating 2 out of 5]

В 2024 я подумала, що книга занадто розумна для мене. В 2026 я зрозуміла, що вона мені просто не подобається.

В книзі назви розділів і їх наповнення живуть окремими життями. Я тепер зрозуміла викладачів в університеті, які казали, що в курсовій я перескакую з теми на тему. Структура дуже хаотична, почали за досвід автора, а закінчили (в більшості випадків) Росією. В мене в голові виникало одне й те саме питання «При чому тут це?».

Я пропустила розділи після двох сотень сторінок, прочитала про українські змови і закриваю цю книгу, бо читаю зазвичай зранку в метро і настрій псується.

Можливо, у автора такий стиль і я не сумніваюся у його інтелектуальних здібностях, але такий текст не для мене. Хоча тема дуже цікава.

[Marian · Rating 3 out of 5]

Дуже багато букв, і мені книжка буда аж задуже душною. Де-не-де були цікаві факти, чи тези. Але вони губились серед потоку сухого, трохи академічного викладу матеріалу, що читати було важко

[Natalia · Rating 2 out of 5]

Як я чекала на вихід цієї книжки і хотіла її прочитати якомога швидше, і як же довго я її мучила… Читалось дуже важко, інформації дуже багато, але вона накидана якось сумбурно. Таке враження, наче написано про все і ні про що конкретно водночас. Після прочитання, на жаль, в голові не залишилося майже нічого із прочитаного. Другу половину книжки я вже почала просто пробігати очима по сторінках, так хотілось пошвидше закінчити.
Мені хотілось тут знайти інформацію не тільки з «загальної теорії» теорій змов і історії їхнього виникнення, але більше про те, як їм протидіяти, як розпізнавати. Власне підзаголовок «Як (не) стати конспірологом» на це натякав. Але книга зовсім не про це.

[Daria Aldanova · Rating 5 out of 5]

Я не заснула на першому розділі!!!!!!! І навіть на 10!!!!!!!!!!!
Моя перша книга жанру нонфіншн, яку я дочитала до кінця і навіть не через силу (!). Можливо через те, що мене дійсно захопила тема, можливо рептилоїди мене місяцем облучили, але реально крута книжулька з величезним розділом про українську конспірологію (одразу кажу - не очікуйте дізнатися з нього щось таке, чого ви ніколи не зустрічали в нашому інфополі, хіба що ви не знали що Гордон колись продавав пірамідки).
Визнаю, що це не фентезі читати, треба над кожним словом думати, але гумор розбавляє цей потік наукових термінів.
Допускаю необ'єктивність своєї думки, оскільки читала цю книжку замість того, щоб писати кусову. А в цій ситуації я будь-чому віддам перевагу перед розрахунком теплообмінника для стерилізації середовища при виробництві лізину з бурячної меляси🙏🏻

[Anna Boklys · Rating 3 out of 5]

Я не задоволена цією книгою. Автор безперечно дуже ерудований, але сам стиль подачі інформації - скажений. Абзаци на цілу сторінку, а то й півтори - це занадто, читати такий формат тексту було дуже складно. Окрім того, в цих великих абзацах було одразу по декілька хаотичних думок, що вносило якесь божевілля в читання, змушувало губити тезу та втрачати концентрацію. Та й з тезою про те, що українцям не притаманна віра у теорії змов - ніколи не погоджусь, бо варто лише відкрити фейсбук, як можна начитатися. Проте, я б залюбки послухала про теорії змов від автора у форматі лекцій чи подкасту, а читати - ну дуже було некомфортно.

[Kate Dots · Rating 3 out of 5]

вам може сподобатися ця книга, якщо:

- ви мало знайомі чи взагалі не знайомі з темою конспірології та прикладами теорій змов
- ви думаєте, що наробили в житті багато дурні, але на вас не накладені санкції ЄС, ви не відбуваєте покарання за кримінальний злочин, вас не запрошували на лекцію в MIT, щоб покепкувати з вашого світогляду, або ж ви успішно асимілювали такі досвіди
- ви довіряєте науковцям, але не заглиблювалися в епістемологію чи квантову механіку
- ви хочете посміятися з прикладів з реального життя і не надто чутливі до питань штибу “як це світ досі тримається купи?”
- ви переймаєтеся через надто скромне резюме (наведу кілька цитат про те, як його можна прикрасити):

«Академік Ноосферної Громадської Академії Наук, Гранд-Доктор Філософії в галузі ТеоЛогії та ТеоСофії, повний професор Оксфорду, дійсний член Руського Фізичного Товариства, академік НОАН, Лауреат VII Міжнародного конкурсу “В ім’я миру на Землі”; Дипломант Міжнародного конкурсу “Сучасні аспекти теології” (ЮНЕСКО) 2013 р. за унікальну Авторську розробку “СакРАльна Книга Ісіди” та “Земний Шлях Матері Світу”» — таке можемо прочитати про Вікторію ПреобРАженську (саме так вона пише своє нове прізвище)

«Я, Ісус Христос (у миру: Торгунаков Сергій Володимирович, у космосі: Бог ТОТ) беру на себе зобов’язання очолювати Російську православну церкву»

«Я “кубічний мислитель”, і я розумніший за будь-якого бога, науковця чи викладача, які говорять про диявольську сингулярність єдиного Першого Кута»

- вам потрібна додаткова раціоналізація страху перед стоматологами:

«дантист Сергій Тараскін, який не хотів звільняти приміщення в Зеленограді, надане йому під стоматологічну клініку, що фінансово прогоріла, повідомив суддям, що РРФСР окупована злочинним угрупованням «РФ» і за законами воєнного часу він стає т. в. о. імператора Російської імперії, президента СРСР і РРФСР, а також верховним головнокомандувачем, законодавцем та суддею.»

Друга половини книги не така динамічна, як перша, бо автор робить (не дуже смішні) розвідки в історію конспірології і спроби систематизувати змовницькі теорії, але, здається, разів зо пʼять просто посеред розділів попереджає про те, що НЕ буде розповідати, або не буде розповідати про це вичерпно, що в принципі ок, але мені вистачило б одного дисклеймеру на початку книги (для тих, хто читає лише післямову, автор робить його ще в кінці). З іншого боку, я вітаю такий собі стиль імпресіонізму в нонфікшні, це робить суху і зазвичай якраз надміру систематизовану в цьому жанрі читацьку подорож менш передбачуваною.

- ви пишаєтеся тим, що вчилися в могилянці і знаєте мем про баночку за могиляночку. Автор наводить історію з життя (вони майже завжди не такі смішні, як приклади з життя конспірологів), з якої робить висновок, що для того, щоб стати частиною кола його друзів, треба хіба що мати машину часу, щоб повернутися в його студентські (елітні) часи хехе. Раптом що, в мене критерії на порядок ширші й не повʼязані з недосяжними фізичними винаходами.
- ви не судите про книжку за обкладинкою, бо про рептилоїдів там - майже нічого
- вам потрібно трішки антизмовницької терапії:

«Те, що видається «етапами» чи переходами від однієї теми (чи сюжету) до іншої з очевидністю не є причинами одного чи наслідками іншого, а якщо вам здалося, що все якось переплетено, то тут можливі два варіанти: 1) вам справді здалося; 2) ви вже добре відчуваєте основу конспірологічної логіки.»

«— Я знаю. Я мільйон разів усе прокручувала, щоб знайти причину. Але її немає.
— Так, саме так. Причин мільярди. Але від цього не легше.
— Іноді мені сниться той, хто вкрав мій велосипед. Я бачила, як він їхав на ньому, побігла за ним і спіймала, але зрозуміла, що він не винен, ніхто не винен. Просто все стає на свої місця, коли є на кого злитися.
— Так.»

«не забуваймо: після чогось не означає внаслідок чогось»

- ви розумієте, що все може бути водночас набагато простіше, складніше чи парадоксальніше, ніж у наведених щойно цитатах, і це не добре, і не погано, і ви в цьому не одні

[Andrii Tymchuk · Rating 5 out of 5]

Було настільки цікаво читати, що майже не звертав увагу на розділи книги, чи то рубрики. Інформація органічно сприймалася одним потоком. Напевно, справа більше в моїй особистій зацікавленості до теми теорії змов, аніж в об'єктивній оцінці письменницьких умінь автора. Бо я ще не зустрічав поганої книжки про теорії змови. Тим не менш, я радий, що на наших краях з'явилася альтернатива Алєксандру Панчіну в дослідженнях на цю тематику.

Більша частина описаного вже давно мені була відома. Напевно, тому й легко читалося, бо сприймалося, як повторення матеріалу. Але дещо я для себе особливо освіжив, чи то переосмислив. Якою б розумною не здавалася людина, на якій посаді не перебувала б, якою великою владою не володіла б, вона схильна до конспірологічного мислення не менше за пересічного Васю з третього під'їзду. Тому, на жаль, більш реальною й загрозливішою проблемою для нашого світу є не змова всіх його лідерів глобального масштабу, а навпаки - хаос і неефективність, породжений людським невіглаством.

Трошки притягнутим за вуха здався висновок автора про слабку схильність українського суспільства до конспірацизму, особливо на фоні однієї з найпотужніших антиваксерських істерій у світі, яка прокотилася нашими землями під час пандемії ковіду. Авторка книги "Нація овочів" напевно розбила б лоба фейспалмом на цьому місці. Напевно, ішлося про дуже обмежений підвид політичних теорій змови, але висновок вийшов надто узагальнений.

P.S. Перед тим, як писати свій відгук, я не читаю чужих. Але бачу непристойно низьку середню оцінку книги й не можу збагнути причини. А чи раптом не надто часте посилання на країну на літеру "р" є тому причиною?

[Olia Tersina · Rating 4 out of 5]

Ідея книжки цікава, та й теорій змов автор назбирав безліч, цікаво було читати наскільки креативні люди, які обґрунтовують якісь складні для їх осмислення події теорією змови.

Але автор мало зупиняється на кожній теорії, якось все в купі до однієї теми пише, тому їх важко всі запам'ятати та зрозуміти джерела їх походження.

Також багато посилань на російських авторів чи якісь російські приклади теорій змов, що все-таки зараз не на часі, бо хочеться менше російського у цьому житті. Так, автор підтримує Україну та її людей (за текстом це зрозуміло), але оці згадки російського можна було б менше зазначити. Все-таки краще без них.

Книжку варто прочитати один раз - це точно, на мою думку, щоб мислити раціонально, а не якимись вигадками та фантазіями.