What do you think?
Rate this book
Тамдевін
Успішна українська художниця Анна, яка зробила кар´єру в Росії, їде у відпустку на запрошення колишньої однокурсниці у віддалене село поблизу старовинного замку, де можна легко загубитися у часі і просторі. В цей же час у дикому урочищі Карпат проводить дослідження науковець-етолог Юрій. Він вивчає поведінку вовків у природному середовищі. Для цього він взяв під опіку трьох новонароджених вовченят, які втратили батьків. Людина і вовки в цій «зграї» живуть за вовчими законами, які іноді виглядають більш досконалими, ніж ті, за якими живуть люди.
Несподівана зустріч з художницею докорінно змінює життя і дослідника, і вовчої зграї.
Несподівана зустріч з художницею докорінно змінює життя і дослідника, і вовчої зграї.
232 pages
First published January 1, 2009
1 person is currently reading
41 people want to read
About the author
Галина Вдовиченко
48 books22 followersГали́на Костянти́нівна Вдовиче́нко (*народилась21 червня 1959, Кольський півострів) — українська журналістка та письменниця у 1959 році на Кольському півострові за Полярним колом. У дитинстві разом з родиною часто переїжджала з місця на місце. Навчалась у школах Івано-Франківська, Надвірної, Рави-Руської, Москви, постійно бували у бабусі з дідом у селі Отинія Коломийського району Івано-Франківської області, на батьківщині батька. Закінчила філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Живе у Львові.Працює заступником головного редактора щоденної газети «Високий Замок». Має доньку та сина.
Галина Вдовиченко дебютувала у 2008 році - з романом «Пів’яблука», який вийшов у видавництві «Нора-Друк» (Київ) і став лідером продажів на стенді видавництва під час роботи Львівського Форуму видавців-2008. Перший тираж книжки розійшовся протягом місяця.
Відзнаки:
- Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова-2008» «Вибір видавців» (перша в історії конкурсу) - за роман «Пів’яблука».
- Диплом «Дебют 2008 року» у номінації «Кращий автор» від книготоргової мережі ЕМПІК
- 2-е місце у конкурсі «Найкраща українська книга-2009» за версією читачів та журі тижневика «Кореспондент» (роман «Пів’яблука»).
- Роман «Замок Гербуртів» (Тамдевін») отримав 1-шу премію у номінації «романи» на Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2009.
- Спеціальна відзнака «Гранд-Коронація слова» (роман «Хто такий Ігор?»).
- Перше місце у номінації «Оригінально оформлене та проілюстроване видання» на Міжнародному дитячому фестивалі у Львові (травень 2011), відзнака «Книжкового Левеня» (казкова повість «Мишкові миші»).
- 2-е місце у номінації «Світ дитинства» та 3-є місце у номінації «Мистецтво друку» у національному конкурсі «Краща книга України» (2011), засновник - Держкомтелерадіо України (казкова повість «Мишкові миші»).
- Короткий список Літературної премії Бі-бі-сі-2011. Роман «Бора» - у п’ятірці фіналістів.
- 1-а премія у номінації «прозові твори для дітей» у Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2012 – за казкову повість «Ліга непарних шкарпеток».
Живе у Львові.Працює заступником головного редактора щоденної газети «Високий Замок». Має доньку та сина.
Галина Вдовиченко дебютувала у 2008 році - з романом «Пів’яблука», який вийшов у видавництві «Нора-Друк» (Київ) і став лідером продажів на стенді видавництва під час роботи Львівського Форуму видавців-2008. Перший тираж книжки розійшовся протягом місяця.
Відзнаки:
- Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова-2008» «Вибір видавців» (перша в історії конкурсу) - за роман «Пів’яблука».
- Диплом «Дебют 2008 року» у номінації «Кращий автор» від книготоргової мережі ЕМПІК
- 2-е місце у конкурсі «Найкраща українська книга-2009» за версією читачів та журі тижневика «Кореспондент» (роман «Пів’яблука»).
- Роман «Замок Гербуртів» (Тамдевін») отримав 1-шу премію у номінації «романи» на Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2009.
- Спеціальна відзнака «Гранд-Коронація слова» (роман «Хто такий Ігор?»).
- Перше місце у номінації «Оригінально оформлене та проілюстроване видання» на Міжнародному дитячому фестивалі у Львові (травень 2011), відзнака «Книжкового Левеня» (казкова повість «Мишкові миші»).
- 2-е місце у номінації «Світ дитинства» та 3-є місце у номінації «Мистецтво друку» у національному конкурсі «Краща книга України» (2011), засновник - Держкомтелерадіо України (казкова повість «Мишкові миші»).
- Короткий список Літературної премії Бі-бі-сі-2011. Роман «Бора» - у п’ятірці фіналістів.
- 1-а премія у номінації «прозові твори для дітей» у Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2012 – за казкову повість «Ліга непарних шкарпеток».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
January 12, 2025
Рада, що перевидали Бору бо десь її згубила. Вперше читала старшокласницею і от недавно знову захотілося, а книжки нема. В старшому віці розбирала для себе ще більше захованих відчуттів, рефлексій і сенсів. Тамдевін теж дуже зайшла, хоча така стрімка кінцівка трохи спантеличила. Тепер хочеться знову перечитати дилогію Пів яблука. Авторка класно вписує науковопізнавальні елементи в книжки. В Півяблука це історія Пінзеля, Тамдевін - етолог який працює в експерименті по дослідженню поведінки вовків, Бора - історія художника Никифора (пам'ятник йому знайдете у Львові коло Домініканського собору з відполірованим до блиску пальцем) і Гордієвого вузла. Люблю таке...
November 1, 2022
Галина Вдовиченко уже добре вміє в побутове письмо з купою деталек та мережаних образів, і за це я її люблю, особливо зараз. Тут у неї саме це. Головна героїня - успішна художниця, у неї свій арт-бізнес у Москві (здається, написано ще коли), батьки у Львові, і все наче в професійному житті чудово, хай і трохи поставлено на промислові рейки, а от чоловік спивається чи то від заздрощів, чи то просто бо козел. І щось їй взагалі муляє, а от вона приїжджає до однокурсниці в закарпатське село, а там час іде розмірено, за ним не женуться, а більше цінують яблука, опале листя і легенду про старий дім край села ближче під замок, де ніхто не живе, а наче і є. Герой - вчений, який проводить досить зухвалий експеримент з вовками. Він живе з трьома вовками з їхнього малечку в лісі, спостерігає і занотовує, і намагається щось і для себе зрозуміти. І от одного разу вони зустрінуться.
Власне, мінус одна зірочка за ті тридцять сторінок після їхньої зустрічі, бо еротика традиційно в нас мало кому дається, хоч метафорична, хоч навпростець; ну і взагалі склалося враження, що любовта ще й в лісі без гарячої води туди швидко треба було втулити, бо без неї книжка не книжка. Хоча якраз і без неї герої чудово потихеньку розбиралися у власних проблемах. А якщо вже тулити любовну лінію, то не на останніх сторінках, а додати туди ще сторінок двісті, бо надто вже похапцем. Воно, звичайно, страшенно романтично, але руйнує настрій перших частин книги.
Поза тим, дуже сподобалось. Затишне читання.
Власне, мінус одна зірочка за ті тридцять сторінок після їхньої зустрічі, бо еротика традиційно в нас мало кому дається, хоч метафорична, хоч навпростець; ну і взагалі склалося враження, що любов
Поза тим, дуже сподобалось. Затишне читання.
January 23, 2011
"Особливі вітання твоїм вовкам від моїх ховрашків"(с. 142)
"Людина завжди потребує менше, ніж вона має. Завжди. Варто лиш зазирнути у свої шафи та комори. Але людина цього не усвідомлює" (с. 155)
"Твоє призначення, твій талант, твоя сила належать не тобі, ти - провідник між Господом і тим, що повинен зробити. Якщо порушуватимеш межі (які саме - відчуватимеш сам), то одного разу можеш прокинутися безсилим та безталанним, і вже нічого не зумієш. Тому роби своє, але не будь-якою ціною" (с. 195-196)
"Людина завжди потребує менше, ніж вона має. Завжди. Варто лиш зазирнути у свої шафи та комори. Але людина цього не усвідомлює" (с. 155)
"Твоє призначення, твій талант, твоя сила належать не тобі, ти - провідник між Господом і тим, що повинен зробити. Якщо порушуватимеш межі (які саме - відчуватимеш сам), то одного разу можеш прокинутися безсилим та безталанним, і вже нічого не зумієш. Тому роби своє, але не будь-якою ціною" (с. 195-196)
March 15, 2016
У цій книзі немає якоїсь однієї теми чи ідеї. Натомість є купа приводів замислитися над власним життям. Для мене таким приводом стала життєва позиція Марії, яка отримує радість не від досягнення мети, а від шляху до неї, не від результату роботи, а від самого процесу, не від визнання й слави, а від можливості творити тоді, коли хочеться, а не тоді, коли треба.
Жити просто, не обмежувати себе безкінечними "треба", жити легко, не біжучи невідь за чим і не втрачаючи в погоні найціннішого, жити зараз і тут, а не колись і десь - це розкіш, яку можуть дозволити собі цілісні і щасливі люди. І ця цілісність не залежить від грошей, визнання чи досягнень. Вона або є, або - немає. Навчитися цьому можна, але важко - як важко було зробити це головній героїні - відомій і багатій пітерській художниці. У фіналі книги вона таки багато чого зрозуміла. Але мені не віриться, що це розуміння - глибоке.
Про чоловічу частину книги (а вони так і називаються: жіноча і чоловіча) говоритиму мало, бо її треба читати. І не стільки задля поринання у внутрішній світ окремо взятого зрадженого дружиною чоловіка, скільки заради красивого опису красивого життя вовчої родини, частиною якої в рамках наукового експерименту і став цей чоловік. У книгах Вдовиченко є величезний, як на мене, плюс: у канву розповіді вона завжди вплітає купу цікавої інформації. Так, у дилогії "Пів'яблука" та "Інші пів'яблука" то був Пінзель, його життя та його твори. Тут ця "родзинка" - життя вовків, описуючи яке авторка робить цілий огляд наукової літератури, який, втім, яж ніяк не видається зайвим чи штучним, а органічно вплітається в розповідь. Якщо ж врахувати, що все це переплітаєтсья з емоціями - героя, автора, читача, то задоволення від роману я отримала неабияке, чого й усім бажаю.
Жити просто, не обмежувати себе безкінечними "треба", жити легко, не біжучи невідь за чим і не втрачаючи в погоні найціннішого, жити зараз і тут, а не колись і десь - це розкіш, яку можуть дозволити собі цілісні і щасливі люди. І ця цілісність не залежить від грошей, визнання чи досягнень. Вона або є, або - немає. Навчитися цьому можна, але важко - як важко було зробити це головній героїні - відомій і багатій пітерській художниці. У фіналі книги вона таки багато чого зрозуміла. Але мені не віриться, що це розуміння - глибоке.
Про чоловічу частину книги (а вони так і називаються: жіноча і чоловіча) говоритиму мало, бо її треба читати. І не стільки задля поринання у внутрішній світ окремо взятого зрадженого дружиною чоловіка, скільки заради красивого опису красивого життя вовчої родини, частиною якої в рамках наукового експерименту і став цей чоловік. У книгах Вдовиченко є величезний, як на мене, плюс: у канву розповіді вона завжди вплітає купу цікавої інформації. Так, у дилогії "Пів'яблука" та "Інші пів'яблука" то був Пінзель, його життя та його твори. Тут ця "родзинка" - життя вовків, описуючи яке авторка робить цілий огляд наукової літератури, який, втім, яж ніяк не видається зайвим чи штучним, а органічно вплітається в розповідь. Якщо ж врахувати, що все це переплітаєтсья з емоціями - героя, автора, читача, то задоволення від роману я отримала неабияке, чого й усім бажаю.
March 15, 2025
1. Бора — 2/5
Так в гості ходять хіба що сімси: ти тільки переїхав, а на кухні вже школярка, рандомний колега і Санта Клаус дружно роблять собі бутерброди. Роман буквально будується на тому, що персонажі всупереч будь-якій логіці оселяються в будинку жінки, яка не має жодної риси характеру, хіба що не вміє казати «ні». На жаль, це навіть не комедія.
Авторка відступає від приписів сторітелінгу та створює книгу, де конфлікт відсутній і загалом все у всіх добре. Я люблю медитативні тексти, але тут уже просто мрієш, щоб хтось помер чи щоб сюжет виявився маренням героїні, яка на початку твору застрягла в туалеті. Спойлер чи ні, але це не марення.
Видно, що текст ішов тяжко. Вдовиченко має хист до опису дрібних деталей, але дуже погано вигадує. Власне, вона ледь не прямим текстом каже, що виписалась ще на першому романі. Можна здогадатися, які персонажі та події списані з життя, а які вигадані, бо фактурність там на рівні КВК.
Можливо, авторка ніколи не жила ні з родичами, ні в гуртожитку: у неї ніхто не сперечається, нікому не заважає і загалом за пару тижнів з усіх випадкових зайд формується ідилічна сімʼя. Займаються виключно творчістю. Прогодувати 8 душ, засадити сад екзотичними квітами, зробити ремонт не коштує нічого. Motherlode — та й по всьому.
Антагоністів немає в принципі, окрім сценки з нерішучими аферистами. Любовної інтриги по факту теж, якщо закрити очі на неймовірну своєю карикатурністю історію, якої краще б не було: усі три фертильні персонажки роману западають на чувака, який ніде не працює, майже не говорить і — цитую авторку — «скидається на бомжа».
Бонус: якщо ви ностальгуєте за двохтисячними, зможете насолодитися відсилкою на «Школу ремонту», кількома тропами з «Не родись красивой» і словом мобілка у великій кількості.
Як цей твір потрапив у серію із новітньою класикою — залишається для мене загадкою.
2. Тамдевін — 3,5/5
Я писала цей відгук раніше, ніж взялась за «Бору» та переконалася, що все ж таки мені не здалося і в текстах Вдовиченко жіноче щастя хронічно зводиться до мужнього лісоруба. Заради справедливості і з причини побутових лінощів публікую свої враження у першопочатковому варіанті.
Сподобалось, як. Не дуже зайшло, про що.
Авторка — майстерна оповідачка: кожен жест, інтонація та деталь легко виринає в уяві. Стиль і мотиви майже забужківські, кілька сцен і персонажів наче втекли з «Музею секретів», але мабуть щось таке витало в повітрі в епоху пізніх нульових (обидва романи опубліковані у 2009).
Далі можливі спойлери.
Заграючи зі штампами з радянського кіно, Вдовиченко їх деконструює і показує, що успішна кар’єристка, звісно, може жити з безпорадною маминою царапинкою, але лише до першого вонючого Джейсона Стетхема, який вилізе з лісу в козячих кишках. Він щось там ходить, вивчає, бубонить, але найголовніша його функція — виробляти тестостерон, рубати дрова і бути суворим спокусником. Обʼєктивація чоловіка — неочікуваний поворот. Така собі майже феміністична дзеркалка.
Що стосується класичного конфлікту цивілізація VS природа, цей роман простий як табуретка: все природне — досконале. Місто, на противагу глухому селу, — це пробки, вихлопні гази, бездушні мобілки, жага наживи та немічні люди, що не постояли б за себе у природному відборі, забери у них тільки ноут, чайник і пакет з пакетами. Словом, антицивілізаторський мотив часів Руссо і Вольтера авторка не переосмислює і використовує в незмінному вигляді.
Втім, якщо в класичній літературі зазвичай саме жінка уособлює хаотичну природу, щось майже дике, незбагненне, що має підкоритися суворій руці умовного колонізатора, то у Вдовиченко все навпаки. Носієм природного начала є чоловік, який два роки поспіль бігає лісом з вовками, в цирку не виступає, полює, не миється, їсть сире мʼясо й осягає своєрідний дзен, про що свідчать червоні, налиті кров’ю зіниці.
Дика природа тут — стихія, в якій жінці не місце. Вона доступна їй через статеві стосунки з архетипом бородатого лісоруба. Ще трохи — і мораль твору була б про те, що кожній бізнесвумен хочеться мускулів і на ручки, але від цього пані Вдовиченко все ж, як на мене, втрималась. Тут стосунки — це в першу чергу надбання рівновеликого чоловіка. Хочеться вірити, що героїня хоче таки за руку крокувати разом далі, чи то з дитиною, чи навіть з вовками.
Так в гості ходять хіба що сімси: ти тільки переїхав, а на кухні вже школярка, рандомний колега і Санта Клаус дружно роблять собі бутерброди. Роман буквально будується на тому, що персонажі всупереч будь-якій логіці оселяються в будинку жінки, яка не має жодної риси характеру, хіба що не вміє казати «ні». На жаль, це навіть не комедія.
Авторка відступає від приписів сторітелінгу та створює книгу, де конфлікт відсутній і загалом все у всіх добре. Я люблю медитативні тексти, але тут уже просто мрієш, щоб хтось помер чи щоб сюжет виявився маренням героїні, яка на початку твору застрягла в туалеті. Спойлер чи ні, але це не марення.
Видно, що текст ішов тяжко. Вдовиченко має хист до опису дрібних деталей, але дуже погано вигадує. Власне, вона ледь не прямим текстом каже, що виписалась ще на першому романі. Можна здогадатися, які персонажі та події списані з життя, а які вигадані, бо фактурність там на рівні КВК.
Можливо, авторка ніколи не жила ні з родичами, ні в гуртожитку: у неї ніхто не сперечається, нікому не заважає і загалом за пару тижнів з усіх випадкових зайд формується ідилічна сімʼя. Займаються виключно творчістю. Прогодувати 8 душ, засадити сад екзотичними квітами, зробити ремонт не коштує нічого. Motherlode — та й по всьому.
Антагоністів немає в принципі, окрім сценки з нерішучими аферистами. Любовної інтриги по факту теж, якщо закрити очі на неймовірну своєю карикатурністю історію, якої краще б не було: усі три фертильні персонажки роману западають на чувака, який ніде не працює, майже не говорить і — цитую авторку — «скидається на бомжа».
Бонус: якщо ви ностальгуєте за двохтисячними, зможете насолодитися відсилкою на «Школу ремонту», кількома тропами з «Не родись красивой» і словом мобілка у великій кількості.
Як цей твір потрапив у серію із новітньою класикою — залишається для мене загадкою.
2. Тамдевін — 3,5/5
Я писала цей відгук раніше, ніж взялась за «Бору» та переконалася, що все ж таки мені не здалося і в текстах Вдовиченко жіноче щастя хронічно зводиться до мужнього лісоруба. Заради справедливості і з причини побутових лінощів публікую свої враження у першопочатковому варіанті.
Сподобалось, як. Не дуже зайшло, про що.
Авторка — майстерна оповідачка: кожен жест, інтонація та деталь легко виринає в уяві. Стиль і мотиви майже забужківські, кілька сцен і персонажів наче втекли з «Музею секретів», але мабуть щось таке витало в повітрі в епоху пізніх нульових (обидва романи опубліковані у 2009).
Далі можливі спойлери.
Заграючи зі штампами з радянського кіно, Вдовиченко їх деконструює і показує, що успішна кар’єристка, звісно, може жити з безпорадною маминою царапинкою, але лише до першого вонючого Джейсона Стетхема, який вилізе з лісу в козячих кишках. Він щось там ходить, вивчає, бубонить, але найголовніша його функція — виробляти тестостерон, рубати дрова і бути суворим спокусником. Обʼєктивація чоловіка — неочікуваний поворот. Така собі майже феміністична дзеркалка.
Що стосується класичного конфлікту цивілізація VS природа, цей роман простий як табуретка: все природне — досконале. Місто, на противагу глухому селу, — це пробки, вихлопні гази, бездушні мобілки, жага наживи та немічні люди, що не постояли б за себе у природному відборі, забери у них тільки ноут, чайник і пакет з пакетами. Словом, антицивілізаторський мотив часів Руссо і Вольтера авторка не переосмислює і використовує в незмінному вигляді.
Втім, якщо в класичній літературі зазвичай саме жінка уособлює хаотичну природу, щось майже дике, незбагненне, що має підкоритися суворій руці умовного колонізатора, то у Вдовиченко все навпаки. Носієм природного начала є чоловік, який два роки поспіль бігає лісом з вовками, в цирку не виступає, полює, не миється, їсть сире мʼясо й осягає своєрідний дзен, про що свідчать червоні, налиті кров’ю зіниці.
Дика природа тут — стихія, в якій жінці не місце. Вона доступна їй через статеві стосунки з архетипом бородатого лісоруба. Ще трохи — і мораль твору була б про те, що кожній бізнесвумен хочеться мускулів і на ручки, але від цього пані Вдовиченко все ж, як на мене, втрималась. Тут стосунки — це в першу чергу надбання рівновеликого чоловіка. Хочеться вірити, що героїня хоче таки за руку крокувати разом далі, чи то з дитиною, чи навіть з вовками.
May 21, 2021
Дуже цікава та захоплива книга, яка залишає по собі місце для здогадок та роздумів про подальшу долю героїв.
January 15, 2016
Книга, в якій Вдовиченко порівнює місяць з надкушеним яблуком, а обійми з горіхом у шкаралупі. Приємне і невимушене чтиво, варте уваги кожного.
Ось декілька цитат із твору:
"Справжнє тепло - не навколо, не зовні. Всередині нас. З цієї думки мало би починатися вміння людини протистояти холоду, принаймні на деякий час. Не пропаде той, хто вміє вмикати "внутрішній" обігрівач. Він завжди з нами. Треба лише розігнати до максимуму вимкнуті до особливого випадку додаткові джерела внутрішньої енергії".
"До тієї ночі я думав, що знаю самотність, був впевнений, що вона німа. Справжня самотність, виявляється, мала голос - і це було звіряче виття".
Ось декілька цитат із твору:
"Справжнє тепло - не навколо, не зовні. Всередині нас. З цієї думки мало би починатися вміння людини протистояти холоду, принаймні на деякий час. Не пропаде той, хто вміє вмикати "внутрішній" обігрівач. Він завжди з нами. Треба лише розігнати до максимуму вимкнуті до особливого випадку додаткові джерела внутрішньої енергії".
"До тієї ночі я думав, що знаю самотність, був впевнений, що вона німа. Справжня самотність, виявляється, мала голос - і це було звіряче виття".
September 26, 2025
4, бо полоскотала мої ностальгічні почуття. Я б сприймала цю книжку як картину, просто віддатися потоку побаченого, нелінійності і краси.
April 19, 2014
Два кусочка жизни, вечные инь и янь - два взгляда на жизнь, на одиночество, на судьбу. Прекрасное небольшое произведение о женщине, которая приехала в гости к подруге в высокогорное Карпатское село, уехав от любимой работы, которая хоть и приносит радость, но вытягивает все силы; от уже нелюбимого мужа, который медленно спивается; от отсутствия вдохновения. С другой стороны, успешный ученый, у которого появляется шанс сделать уникальный проект - воспитать осиротевших волчат и жить рядом с ними в волчьей стае. В особенности на фоне изменившей жены привлекательно выглядит такое затворничество.
Ничего нового, да? Типичный чиклит о успешной телочке, которая встретила наконец-то своего мачо-мена. Может быть и так, но вся история невероятно красива, приправлена карпатским фольклором и невероятно красивым языком. Книга не цепляла на 100%, но дыхание во время чтения жизни волков перехватывало. А полностью переставала дышать на единственной сцене секса, описанной так красиво, так чувственно и сказочно, ни разу не встречала такого подхода к такой деликатной теме.
Хм, то ли я тупею, то ли яичники медленно захватывают мозг, то ли сам мозг после всего этого вокруг кипит и не воспринимает сложной мировой литературы, но "Тамдевін" так вовремя попал ко мне в руки, улучшив настроение, подарив улыбку и, что уж, веру в то, что у всех точно все будет хорошо.
Ничего нового, да? Типичный чиклит о успешной телочке, которая встретила наконец-то своего мачо-мена. Может быть и так, но вся история невероятно красива, приправлена карпатским фольклором и невероятно красивым языком. Книга не цепляла на 100%, но дыхание во время чтения жизни волков перехватывало. А полностью переставала дышать на единственной сцене секса, описанной так красиво, так чувственно и сказочно, ни разу не встречала такого подхода к такой деликатной теме.
Хм, то ли я тупею, то ли яичники медленно захватывают мозг, то ли сам мозг после всего этого вокруг кипит и не воспринимает сложной мировой литературы, но "Тамдевін" так вовремя попал ко мне в руки, улучшив настроение, подарив улыбку и, что уж, веру в то, что у всех точно все будет хорошо.
January 20, 2016
така собі казочка про любов, Карпати та природу. під осінь, як відпочинок, - можна почитати
Displaying 1 - 11 of 11 reviews