осінь Quotes

“Надворі гув страшний осінній вітер, то притихав, то знов так завивав, наче звір у полі, і, здається, силкувався роздавить вікна, поскидать віконниці й залить холодом та дощем мою теплу кімнату. Холодний дощ торохтів, як горох, об бляшану покрівлю, порощив, наче град, в вікна, а в моїй хатині було тепло, як у вусі, привітно, ясно.

*Бідний думкою багатіє*”
― Іван Нечуй-Левицький

“У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння, майже безконечно, і світиться на сонці; а в лісі тихо-тихо… Потоки дзюрчать поважно і швидко, і вода їх холодна, а над їх берегами не цвітуть вже цвіти. У долині воно трохи інакше.Там воздух, бачиться, повен запаху айстрів, і на всьому лежить легкий сум. Се меланхолія усього готового, що на всім витискає свою печать. Се краса, котрою вона розкошується, в котрій купає свою душу й котра відбивається в її великих дожидаючих очах…


*Природа*”
― Ольга Кобилянська

“Була темна осіння ніч. Дощ, як крізь підситок, сіяв — густий та дрібний; з землі вставала важка пара, закутувала усе в своє вогке запинало, котре не давало бачити, що діється на землі. Скрізь тихо, темно, сумно, наче у мертвому царстві. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться. Добрі люди, аби смеркло, мерщій засовуються по своїх домівках; з вікон низеньких сільських хат блимає світло якимись жовтими кружалами. Кожному чогось не по собі. Всяк не знає, що розпочати, як би хоч трохи розважитись...

Частина четверта. XXIII Невзначай свої”
― Панас Мирний, Хіба ревуть воли, як ясла повні?

“Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в
хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають
пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що
розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша.
Починається хворе світання пізньої осені. Безлистий ліс ледве мріє проти
попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний
морок.

Дія III”
― Леся Українка, Лісова пісня

“З-за садка, здавалося, одразу за ним, підіймалася супроти полуденного сонця велика, у півнеба, синя хмара, забув холодний вітер, і незабаром рушив густий навкісний сніг, лапастий і мокрий – перший сніг”
― Григір Тютюнник, Оддавали Катрю

“Анна не змогла одразу повернутися до цитування. Лагідні картини осені на мить відступили, аж поки якийсь зворушливий сонет, де наводилася вдала аналогія між кінцем року і зникненням щастя, образів молодості, надії, весни, що минають без сліду й водночас, не спав їй на пам'ять

Розділ 10”
― Jane Austen, Persuasion

“Осінь завжди бентежить. Бо підсвідомо сприймаєш її як певний підсумок чогось - року чи й життя,. Вона ворушить спогади, що їх і час не може стерти

Вступ

"Подорож до міста XVIII століття”
― Людмила Пляшко

“Порощить дощ за вікном. Як червона зірочка в тумані, блимає в хаті слілець-каганець. Дощ шумить, не вгаває надворі, дедалі рясніший, голосніший. Шумлять усі вікна в хаті, плачуть. Так плачуть, так плачуть, обливаються рясними слізьми, причитують, що ніколи вже не буде сонця, ані ясних днів.

Дурненькі ви, маленькі вікна: сонце буде, будуть дні радісні, ясні, будуть пісні, квіти будуть. Будуть радощі, сміхи... Будуть!

*Осінній вечір*”
― Степан Васильченко

“Йшов, проходив осінній місяць. – Але ранки стояли прозорі й голубі. Повітря було легке, духмяне і хвилювало, як чисте виноградне вино. Ріка спокійно відходила вдаль, і була в ній тиха задушевність і сторожка жура. За експериментальною фермою стояла блідо-сиза далечінь невідомих обріїв. Вже зникла спека, і вже не чути було гуркоту громів.

XI”
― Микола Хвильовий, Повість про санаторійну зону

“Надходила осінь. В городі, безперечно, про неї нічого не знали, а тут вона почувалась і в миготінні сухих зір, і в зажурі невеселих доріжок, які плутались і стурбовані відступали в нетрі сторожкого лісу. Дикий малинник відлетів до ріки і самотній стояв під тихим бірюзовим небосхилом. Ріка мовчала. Зрідка над санаторійною зоною чули задушевний крик пернатого царства. То по довгій і далекій лінії птиці перелітали загоризонтні межі. Ранком на порожній пустелі покинутого поля сідали важкі дрохви, стрепети. І тоді ж ріка приймала в свої води перельотні зграї птиць. То були – крякви, чирки, нирці, шилохвости, турпани. – І ці туди, на далеку лінію, у вирій. Туди плавко линула й ріка, і сторожкий човен, і потяг, що вилітав з промислового центру і шалено нісся в золотий потоп. Місячної ночі, коли тихо коливались осінні хвилі і бриніли вогкі вітри, човен стояв одинокою забутою примарою. Але й в мовчазності ріки була та ж сама невимовна самотність. – Іноді стрепети раптом підводились з порожньої пустелі покинутого поля і різали ріку своїм важким польотом.

XIV”
― Микола Хвильовий, Повість про санаторійну зону

“І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок

ХХ”
― Микола Хвильовий, Повість про санаторійну зону

“Як сонечко увосени: вигляне із-за хмари і знов сховається

VI”
― Олекса Стороженко, Закоханий чорт

“До кінця вихідних Гаррі був такий щасливий, як ще не бував ніколи в цій чверті. Цілу неділю вони з Роном пропрацювали над домашніми завданнями, і хоч це була не дуже радісна справа, однак осіннє сонечко ділилося своїм останнім теплом, тож замість нидіти над столами у вітальні, вони взяли з собою все необхідне й посідали в затінку великого бука на березі озера. Герміона, яка, звичайно ж, усі домашні завдання давно повиконувала, набрала з собою вовняних ниток, зачаклувала в'язальні шпиці, і тепер вони виблискували й клацали в повітрі поряд з нею, виплітаючи все нові й нові шапочки та шарфики

Розділ сімнадцятий. Освітня постанова номер двадцять чотири”
― Дж.К. Ролінґ, Harry Potter and the Order of the Phoenix

“Як я вже казав, стояв прекрасний осінній день. Небо було ясне та безтурботне, а природа одяглася в багату золоту ліврею, яку ми завжди пов'язуємо з уявленням про достаток. Ліси начепили статечні брунатні та жовті кольори, а деякі ніжні дерева були вкриті памороззю й виблискували оранжевими, фіолетовими та червоними барвами. Високо в небі виднілися зграї диких качок, білки перегукувалися у букових і горіхових гаях, а замислений свист перепілки подекуди долинав із сусідніх прибраних полів. Маленькі птахи влаштовували свої прощальні банкети. У захваті цвірінькаючи та радіючи, вони стрибали з куща на кущ, з одного дерева на інше, безтурботні та легковажні, бо навколо панували великий достаток і пожвавлення. Пурхала пихата коноплянка, улюблена здобич мисливців, озиваючись пронизливими та сварливими нотками. Чорні дрозди літали темними хмарами, стукотів золотокрилий дятел зі своїм малиновим капелюшком, широкою чорною смужкою, подібною на намисто, і яскравим пір'ям; омелюхи тріпотіли крильцями з червоними краєчками та хвостиками з жовтими кінчиками, і на голівках також мали маленькі шапчини з пір'я; голуба сойка, галаслива чепурунка, у своїй блакитній блузці та білосніжній білизні, щебетала та цвірінькала, вклонялася, присідала і згиналася, прикидаючись, що приятелює з кожним співаком у гайочку.”
― Вашингтон Ірвінг, The Legend of Sleepy Hollow

“Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень. Він причепив до свого бриля червоний з вологістю кетяг калини й нитку бабиного літа, заглянув до нашої школи, завзято вдарив у дзвін та й пішов поміж садами в степи крутити крила вітряків.

Розділ четвертий”
― Михайло Стельмах, Щедрий вечір

“Була темна осіння ніч. Густа мряка чорним запиналом єднала з небом спалену сонцем полинину. У долині, на виднокрузі, сіріло щось широкою смугою і розпливалось у пітьмі.
То був Дунай.

II”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“Осінь завжди бентежить. Бо підсвідомо сприймаєш її як певний підсумок чогось - року чи й життя,. Вона ворушить спогади, що їх і час не може стерти

Вступ”
― Людмила Пляшко, Подорож до міста ХVІІІ століття

“Поки йде листопад

Літає листя схилами,
вкриває геть усе.
Як човники з вітрилами,
його ріка несе!

Їх безліч, тих корабликів,
пливуть по течії.
Вони зманили й зябликів
летять в чужі краї

Махаю вслід: – Не гайтеся
в далекій стороні!
А навесні вертайтеся,
вертайтесь навесні!”
― Вікторія Віта, Хто показує сни?

“...був сонячний безхмарний жовтень, а довкола височіли розкинуті зиґзаґами пишні липи, підхмарні клени, кудлаті вільхи, розбуялі дуби...

Розділ I Хутір очеретянок”
― Жанна Куява, Гордієві жінки

“Стояли останні теплі дні осені. Сонячне проміння сіялось на землю, немов крізь срібну вуаль. Жовте й багряне листя, яке подекуди ще висіло на гіллі, то тут то там спадало на лісову землю, втомленими метеликами кружляло над полями. На луках стирчали тільки сірі кошлаті голови будяків; від найлегшого вітру тисячі їхніх легесеньких сивих насінин літали в сутінках, ніби маленькі літачки.”
― Friedrich Wolf, Зайчик Перекидайко і Дракс

“Золоті човники

За городами-садами, над ставком,
Жовтокоса ходить осінь бережком.

Вітер збудиться, у вербах прошумить -
Золоте на плесо листячко летить.

І пливуть собі вони по воді -
Жовті човники, човни золоті...

Ой, куди ви, човники? Не спішіть!
Ви й мене в далеке плавання візьміть.

Тиша. Віти ледь колише вітерець.
Линуть човники водою навпростець...”
― Михайло Ігнатенко, Олесині друзі

“Це був чудовий вересневий вечір - тихий, безвітряний. Парк і старі будинки, пофарбовані кремовою фарбою, ніжилися у золотих променях призахідного сонця. Парк повнився звуками, а не галасом. Галасливі забави дітей і шум лондонського транспорту видавалися тихішими, ніж зазвичай, ніби помякшені лагідністю цього вечора. Пташки співали завершальну пісню дня, а звіддаля, з будинку, де жив великий композитор, лунала музика - хтось грав на піаніно

Щасливі пари”
― Наталія Ясіновська, The 101 Dalmatians

“Осінь

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня...”
― Володимир Сосюра, Для тебе зорі сяють

“Сутеніло так швидко, що здавалося, вже стоїть глупа ніч. Хоча то лише так здавалося. Насправді було лише чверть на шосту, але час на порозі зими має свої виміри”
― Наталія Осипчук, Білий карлик, чорний карлик...

“Ще пахне сіно. Ще рояться оси.
Ще у дуплянках солодко медам.
А вже вночі навшпиньки ходить осінь
І полум'я жоржин задмухує садам.

Осінні карнавали”
― Lina Kostenko, Річка Геракліта

“Обличчя в нього було, наче осіннє небо, де хмари щохвилі можуть змінюватися на сонячне світло


Розділ II”
― Ігор Андрущенко, Heart of Darkness

“Тихо й повільно
На землю промоклу
Падає мрійне
Листя пожовкле.

Сонця проміння
Поблідло неначе,
Вітер осінній
Жалібно плаче.

Радісні співи
Пташині замовкли.
Землю вкриває
Листя пожовкле.”
― Діамара Ходимчук, Кіт Музика

“Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Осінь матусі їсти несе:
Борщик у горщику,
Кашка у жменьці,
Скибка у пазусі,
Грушки у фартушку.”
― Pavlo Tychyna, А я у гай ходила

“Широкі крила осінніх хмар жевріли тихо над нею, простерті в безодні ночі

Частина друга”
― Mykhailo Kotsiubynsky, Fata Morgana

“Повільний перехід осені у зиму — непогана пора року. Це час, коли слід упорядкувати й поскладати запаси, нагромаджені за літо. Приємно позбирати, пригорнути ближче до себе все, що маєш; зібрати своє тепло та думки, запорпатися глибоко у затишну дірку, осередок надійності, де можна захистити все те важливе й коштовне, чим володієш. А тоді хай собі налітають шторми, насувається зимова темрява та холоднеча. Вони навпомацки шукатимуть, як би потрапити досередини, але даремно бо там, за сімома замками, в теплі та тихій самотині сидить собі і сміється той, хто про все подбав заздалегідь

1. Наприкінці листопада”
― Туве Янссон, Країна Мумі-тролів. Книга третя