Алексѣй Павловскій

“Неха́й царству́ѣ! покі́йныкъ паноте́ць! якъ я і́хавъ у Петембу́рхъ, погляді́вшы на мене́ пылне́нько, заківа́въ голово́ю, та й заны́шкъ; а по́тымъ вынявшы изъ кіше́ні хусты́нку уте́ръ своі́ очы́ці, и говоры́въ зо мно́ю, якъ тепе́ръ чу́ю: „Сы́ну! чы тебе́ нечы́ста несе́ у Моско́вщыну? Чы вже то тобі́ надоі́въ ба́тьківъ хлібъ? Чы тебе́ збы́ло зъ пантелы́ку? Скажы́ будласкавъ, чого́ ты туды́ пре́сься? — „Тату́сю! я і͡ому́ сказавъ, тамъ ка́жуть росте́ срі́бло да зо́лото, усі́ лю́де гово́рять по Латы́ні, и знають усе́, що ро́быцця на сві́ті; тамъ и паны́въ бага́цько. — Колы́жъ тобі́ вже прытьмо́мъ захоті́лось цьвірі́нькать по Латыні [Латинскїй языкъ в Малороссїи, по древности Кїевской Академїи, уважается больше всѣхъ другихъ языковъ], дакъ послу́хай мене́ ду́рня, бу́дешъ розу́мный: тамъ десь ѣ Кграпъ N. то ты ходы́ до і͡ого на Різдво́ зъ ві́ршою, а на Велы́кдень зъ ралце́мъ; вінъ панъ добрый, и всі люде хва́лять. Колы́ будешъ і͡ого́ слу́хаты. то вінъ буде тобі́ ба́тькомъ; а вже моѣ́і во́ронъ и кості́ туды́ не занесе́. Чы послу́хаешъ же ты мене? — „Послу́хаю, тату́сю! — „А не бре́шешъ? — „Ні — „Нажъ поцілу́й о́бразъ. — Я перехресты́вся трі́йчы; поцілова́въ свято́го Палы́копу; поклоны́вся паноцю́ и пайма́тці, поцілова́въ Ода́рку, Тере́шкову дочку́, заскі́глывъ якъ собака; сівъ на візъ, да й попха́вся. — Отежъ якъ я прыі́хавъ у Петембу́рхъ, дакъ мовъ тобі́ не той світъ: нігде́ непоба́чышъ на́шого Коза́цтва [Коза́цтво, козаки́, состоянїе у Малороссїянъ почтеннѣйшее, такъ какъ они издревле составляли тамошнїя войска́. Слово козакъ въ нарицательномъ смыслѣ значитъ молодецъ, удалой человѣкъ] ні півчолові́ка, усе Москалі́ да Німо́та [Моска́ль, вообще Великороссїянинъ; а собственно солдатъ, и тотъ, кто одѣтъ, или говоритъ по Руски. Німо́та, собственно значитъ Нѣмцы; а вообще всякой тотъ, кто одѣтъ по нѣмецки, или говоритъ на иностранномъ языкѣ], и всі хама́ркають по Німе́цьки, хіба́ ті́льки где-не́-где почу́ѣшъ що хто слове́чко мо́вытѣ таке́ якъ гово́рять на́шы батьки́, діды́ и пра́щуры, що жывуть у Коното́пахъ, у Кременчу́ці, у Сварко́ві [Сварки, Сварків — зараз Сваркове, село в Глухівському районі Сумської області], Кары́жі [Кариж — зараз село Глушківського району Курської області Росії], и тамъ геть-ге́еть по за Кіевомъ и около Мы́ргорода, ажъ до са́мого до Воро́няжа.”
― Алексѣй Павловскій, Грамматика малороссійскаго нарѣчія