Mari’s Comments (group member since Jan 27, 2022)

Mari’s comments from the Німецька література після Міленіуму group.

Теж дякую організаторам за чудову можливість популяризувати німецькі твори. І дякую за призи

Товариство, вітаю! Я правильно розумію, сьогодні чекати результатів конкурсу? Дякую за відповідь

Товариство, вітаю! Я правильно розумію, сьогодні чекати результатів конкурсу? Дякую за відповідь

Christian Kracht „Imperium“
Den Autor Christian Kracht kann man als einen wahren Weltbürger bezeichnen, da der in der Schweiz geborene Sohn des deutschen Verlagsmanagers in mehreren Ländern (zumindest in 8, darunter in den USA, Kanada, Frankreich, Indien, Thailand, Nepal, Argentina und jetzt wieder in der Schweiz) zu leben, zu studieren, zu arbeiten schaffte. Sein abenteuervolles Leben ist selbst eines Buches würdig, aber diesmal wird es nicht um einen autobiographischen Roman gehen, wie es trotz aller Vermutungen der Kritiker auch bei der vorher veröffentlichten Trilogie Faserland nicht der Fall war.
In dem vierten Roman „Imperium“ wird das Leben der realen historischer Figur spielerisch dargestellt, nämlich das Leben von August Karl Engelhardt. Der Familienname Engelhardt ist den Ukrainern sehr wohl bekannt, aber nicht als Name des Gründers des Sonnenordens und Stifters des Kokovorismus, der seine einzigartigen Ideen am Anfang des 20. Jahrhunderts in der damaligen deutschen Kolonie, Deutsch-Neuguinea im Pazifischen Ozean, verwirklichen wollte, sondern als Name des Grundherrn des leibeigenen ukrainischen Dichters und Malers Taras Schewtschenko. Gelesen die Annotation und gesehen diesen Namen, wollte ich unbedingt das Buch verschlingen. Und nicht umsonst – außer der Einzelheiten der Lebensordnung in Herbertshöhe im Einzelnen und in Kolonien und unter indigenem Volk im Allgemeinen konnte ich zwischen den Zeilen die wissenswerten Details über „Antisemiten“ Richard Wagner, „Primitivisten“ Paul Gauguin, Philosophen Friedrich Nietzsche, sowie relevante für die Geschichte des Haupthelden Queen Emma Forsayth und Musiker Max Lützow für sich auf die Oberfläche ziehen.
Die Stärke dieses Buches ist aber nicht in der Veranschaulichung der weiten Zivilisationen zu suchen, sondern in der unvergesslichen Stilistik der Erzählung: die Dialoge sowie die Gedanken der einzelnen Helden verfließen mitten im Text, die Sprache, die mit den vielen Einrückungen und philosophischen Gedanken und auch Verweisen auf den Thomas-Mann zurückführt, was auch zahlreiche Kritiker auszeichnen. Darüber hinaus wird der Leser immer wieder mit neuen heiklen Themen zusammengestoßen: Antisemitismus – ja oder nein, Homosexualität – ja oder nein, Vegetarismus, Nudismus und sogar Kannibalismus. Aber eines ist klar: Je länger August Engelhardt in seiner ausgedachten utopischen Welt verbringt, desto wahnsinniger wird er und ist bereit sein eigener Leib aufessen und seine Utopie hinter sich zu lassen und wieder in die Realität zu geraten, obwohl es schon nicht möglich ist.
Das Buch wird bestimmt seinen Platz auf meinen Bücherregalen als ein Vorbild der guten Literatur, die einen noch zum Nachdenken bringt.

Владімір Камінер «Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі"
Я належу до того типу читачів, які ніколи (гаразд, зрідка буває) не хапаюся за гарячі новинки видавництв. Мені треба придивитися, почекати на відгуки чи прицінитися. Ця книжка не стала винятком. Тільки тут міг би бути ще один фактор – Владімір Камінер ж німецькомовний автор російсько-єврейського походження. Одразу скажу, що не маю ніяких упереджень щодо простих смертних різних національностей, проте у світлі подій у повітрі витає дух спротиву проти всього російського. Але мушу вас заспокоїти: Камінер покинув батьківщину ще у 1990 році, а за свої вільнодумні роздуми з домішками сатири, незавуальовано викладені у «Втраченому літі», підозрюю, легко б міг опинитися у немилості.
Як уже можна здогадатися з назви, цю книжку автор почав писати під час локдауну, який ввели по всьому світу на початку 2020 року. Камінер не змінює своїх традицій і ця збірка розповідей знову постала автобіографічною. Так, читач одразу ж починає емпатувати оповідачеві, адже у всіх є прямий чи опосередкований досвід сидіння вдома, зменшення обсягу роботи, невизначеності і неоднозначності подій довкола. Проте окрім карантинних замальовок з життя автора та його родичів-знайомих можна чимало вичитати не тільки про поради інституту Роберта Коха щодо «здорової» поведінки у часи ковіду, але й подекуди безглузді або ж плутані поради очільників деяких держав. Автор не погребував, і хвацько вплів у текст ще кілька кулуарних політичних скандалів та навіть написав кілька абзаців про Україну – хай масковий колапс на початку весни 2020 року залишиться у пам’яті багатьох. Читаючи про ковідні реалії буття цілої планети, я думала, що ця книжечка увійде в історію літератури чи не як документальне засвідчення нашої теперішності лише завдяки життєписній спостережливості і скрупульозності викладу. Але «Втрачене літо» цінне не тільки цим. Як людина – вихідець з іншої країни Владімір звертає увагу ще й на немало особливостей укладу життя німців – чи-то на всезагальну послушність, чи-то на дозволи для риболовлі.
Читачів німецького видання книжки чекає ще й сюрприз - додаток з піснями створеного під час карантину гурту «Kaminer & Die Antikörpers», до складу якого увійшов сам автор та його друзі. Українською одну з пісень переклав Сергій Жадан, що вже свідчить про якість. Зізнаюся, після прочитання уривка про створення гурту з насолодою прослухала в оригіналі дотепний трек «Bleib zu Hause, Mama» та й вам раджу.
Загалом, гадаю, ця книжка має сподобатися усім поціновувачам літератури про міжкультурні зв’язки та реалії життя в інших країнах, зосібна у німецькомовних, а також поціновувачам здорового гумору й самоіронії в текстах.