Поліна’s Comments (group member since Feb 06, 2022)

Поліна’s comments from the Німецька література після Міленіуму group.

«Ми всі живемо в системах, які винайдені не нами,
вони для нас чужі»

«Парасолька на цей день»
Вільгельм Генацино

Атмосфера: осінні дощові дні, швидкі думки, монотонність життя, роздуми про буття, невдалі любовні історії, відчуття загубленості, туманні погляди на майбутнє, невпевненість, вина за кохання, самотні прогулянки вулицями міста, страх зустрітися зі знайомими, відчайдушне небажання згадувати дитинство, відчуття жалю за деякі вчинки.

Анотація: Герой Генацино, за всієї своєрідності, дуже зрозумілий, бо хтось із нас вільний від себе, навіть якщо вдається бути вільним від обставин…
Гроші можна заробляти різними способами, наприклад, випробовуючи нові моделі взуття: ходиш собі вулицями, розношуєш черевики (щоб потім написати звіт) і розмірковуєш при цьому про «глобальну дивність життя», вишукуючи всі можливі шляхи цього життя протистояти.

Історія розповідається від імені головного героя, який проживає свої не найкращі дні наодинці. Він нежонатий чоловік, який за своє тривале життя не домігся нічого. Його життя йде неспішним кроком, нудним поглядом дивлячись на зовнішній світ. Він майже не замислюється над своїм майбутнім, живе так, як живе. Не намагається хапати зірок із неба, задовольняючись тим, що є, труситься над кожною копійкою і розмірковує про те, що було б легше жити з квитком на це саме життя.
Хоча його життя, на перший погляд, може здатися нудним і не цікавим, то чим далі поглиблюється автор, тим яскравіше видно хаотичність головного героя. Його думки перескакують з однієї на іншу. Люди, що його оточують, змінюють одне одного, не затримуючись на довго. А бажання подолати самотність та нудьгу супроводжується чередою шалених ідей, від крадіжки в магазині, до уявлення себе членом інституту Пам'яті (щоправда, жодна з таких ідей не привела ні до чого доброго).
«Мабуть, вся річ у тому, що поява якоїсь персони, яка живе ще гірше, ніж я, викликає в мене потребу поводитися, як личить пристойній людині».

У світі головного героя є лише два виміри, де він проводить основну частину свого життя. Це квартира, де він з тугою згадує минуле життя з Лізою, колишньою вчителькою, яка, за дванадцять років роботи зрозуміла, що «нинішнє молоде плем'я не піддається жодному муштруванню», звільнилася і почала жити на пенсію. Де він шарахається від кожного телефонного дзвінка, ледь не давиться хлібом, який мляво їсть над раковиною. Де він з неприхованою жагою і непідробним інтересом розглядає перехожих і людей з сусіднього будинку, помічаючи кожну деталь їхнього життя, зовсім не переймаючись власним достатком.
«Все моє майно складається з одного піджака, одного костюма, двох пар штанів, чотирьох сорочок та двох пар взуття. Я жив і живу, поклавши руку на серце, користуючись пенсією Лізи. Мої власні придбання, якщо знову ж таки покласти руку на серце, не коштують і ламаного гроша».
Другий світ це вулиця, де головний герой проводить більшу частину часу просто гуляючи, розношуючи взуття для майбутнього звіту своєму босу, і одночасно розмірковуючи про всяку всячину, про яку він ніколи нікому не розповість. Адже він чудово знає, що ніхто гідно не зможе оцінити його ідею з квитками на життя, і ніхто не зможе підтримати розмову на тему того, що життя звичайних кущів набагато краще за їх безглузде блукання на цій планеті.
«Влітку я ще гостріше почуваюся винним. О десятій вечора ясним-ясно, а о п'ятій ранку дивишся – знову ясно. Дні непристойно розтягуватися і наполегливо демонстрували мені, наскільки я байдужий до їхньої безтурботної течії».
Мені здається, що цією цитатою можна описати ставлення головного героя до свого життя. Він завжди залишається байдужим до всього, що відбувається навколо нього. Якщо його і хвилюють якісь проблеми, то він просто віддасть перевагу дочекатися, коли хтось вирішить усе за нього. Ідеальним прикладом може бути його ставлення до їхнього з Лізою розставання. Жінка просто зникла з його життя, нічого не сказавши, залишивши деякі заощадження на життя. І головний герой міг спокійно зателефонувати їй і запитати про те, що все-таки трапилося і чи можна якось розв'язати проблему, але він вважав за краще дочекатися дзвінка від жінки, боячись здатися смішним в очах її подруги. Або ж момент, коли йому скоротили зарплату. Він чудово розумів, що на ті копійки йому не прожити, але небажання влаштовувати сварку та відстоювати свої права, зробили свою справу. і чоловік мовчки погодився й надалі працювати на таких невигідних умовах.

Дивовижно, як автор зміг поєднати зрілість мислення та якусь інфантильність й небажання брати на себе відповідальність в одному герої, показуючи нам, що у монети завжди дві сторони. Інколи ми можемо раціонально дивитися на світ і досить зріло обмірковувати кожну проблема, а бувають дні, що наша внутрішня дитина просто не хоче сьогодні вдавати із себе дорослого і просто спихує усі проблеми на когось іншого.
Загалом книга не погана, але й не ідеальна. Вона має свої вади, але своєю чергою приваблює своїм головним героєм та його незвичайним поглядом на життя.

Мінуси:
1. Нерозуміння того, до чого веде головний герой. Читаючи цю книгу, я ніяк не могла зрозуміти до чого все це приведе. Хаотичність його думок не дає повною мірою побачити повноту картини.

2. Незрозуміла кінцівка.

Плюси:
1. Багато цікавих думок, які змусять вас задуматися.
2. У деяких моментах мені здавалося, що Вільгельм Генацино описував не свого героя, а мене. Адже в мене таке саме ставлення до своїх дитячих спогадів та небажання зустрічатися зі знайомими на вулиці.