“Дивишся в минулі дні, а вони порожні, і замість високого сенсу, що бринить у сяйві повноти буття, ти маєш тільки несмачний бетонний пляцок провінційного перону. Порожні пачки з-під сигарет, лузга насіння, недопита пляшка світлого чернігівського, на лавці якийсь безхатченко читає Конана Дойла. Вітер носить жовтий пил. І, стоячи по вуха в цьому пилу, ти розумієш, що нічого доброго таки в своєму житті не зробив (екзистенція просто кров’ю сходе, вдивляється в тебе сумними очима мертвих родичів та персонажів народних казок).”