“...то чим краще бути напруженим: трагедіями чи сміттям?

...Центрифуга ідіотизму

...Вони будують не нашу - антиукраїнську Україну...народ обирає карликів..

...Але народ у нас витривалий, привчений все терпіти, лише би не гірше...

...Говорити українською - громадський героїзм...небезпека одразу отримати ярлик націоналіста

...Завтра буде краще, а воно завтра тай завтра, і все уже позавчора

...Малюють крейдою "подаруй мені дитинство Україна", точніше буде віддай, бо дитинство забрали, при чому у всіх по-різному: у кого голодом, у кого війною, у кого репресіями, у кого спадком психологічних травм, так що малюйте діти на асфальті

...Становлення державності процес тривалий

.. і тонути не тону, і пливти немає сил..

..там не вистачить суржика з російським матом, там треба знати мову

...Щоб знали, що хтось їх не боїться

...Боюся лише причетності до ідіотів

...Не треба поводирів, народ не сліпий

...Були шістдесятники, революція на граніті, тепер помаранчева революція.. тільки боюся, щоб тінейджер не повернувся до свого відсутнього погляду

...Сторінку можна вирвати. Історію ні. От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі.”