“йолки-палки, ми ж були вродливим народом, ледi й джентльмени, вiдкритозорим, дужим i рослявим, самовладно-мiцно вкорiненим у землю, з якої нас довго видирали з м’ясом, аж нарештi таки видерли, i ми розлетiлись, розтрусились по всiх широтах обстрапаним пiр’ям iз розпоротих багнетами подушок, наготованих, було, на придане, — ми-бо все чекали свого весiлля, вишивали собi пiсень, хрестиком, слово до слова, i так упродовж всенької iсторiї, — ну от i довишивалися.”