“Країна складається з держави й суспільства. Останнє є джерелом влади. Але саму владу уособлюють державні органи. Розрив між державою і суспільством був однією з фундаментальних проблем України до 2014 року.
Держава розвивалася як окрема спільнота. У ній, звісно, владарювала ілюзія більшості. Контакти з позадержавною цивілізацією — суспільством — було зведено до критичного мінімуму. Суспільство відповідало взаємністю. І розвивалося за тими самими законами. У суворій відповідності до законів психології обидві спільноти поступово радикалізувалися. Вони ставали все більш переконані у своїй правоті.
Відсутність діалогу вела до конфлікту — неминучого й катастрофічного. Дві бульбашки зійшлися у вирішальному двобої за реальність під час Революції гідності.
З огляду на тодішній характер держави це щастя, що су­спільство переважило. Проте варто пам’ятати, що саме суспі­льство своєю байдужістю та відмовою від цінностей верховенства права й демократії дозволило державі стати такою.”