“По-своєму характерними були й принципи добору землі для господарювання в українців. На їхню думку, найкращі території — з лісом і водою. І вони часом уперто відмовлялися від тих 160 акрів добрих, справді врожайних грунтів, що їм пропонував уряд. Прагнули такого ж краєвиду навколо себе, як, наприклад, у їхніх Карпатах. Лірика це зворушує до глибини душі. Прагматика дивує. Прагматик намагається переконати українців: дерево росте на камені, земля тут не втягає воду — он стільки мочарів кругом... Але наші земляки й слухати нічого такого не хотіли. Своєю впертістю запрограмовували собі тяжку, часто непродуктивну працю й бідність. Так жили й трудилися їхні діди й батьки в рідному краю. Таке життя обирали тут собі й вони. Ставили перед собою труднощі в боротьбі за існування і там, де їх можна було оминути. 1 ця консервативність — невід'ємна складова нашої ментальності.”