“А він стояв і сплутано думав, що хоче швидше повернутися до міста. Повернутися до своїх гуртків, музики, школи, що хоче нарешті зими і снігу, і мокрих ніг у розлізлих черевиках, і тихих вечорів з яким-небудь Гаріним-Михайловським під глухим жовтуватим світлом. І неодмінно все розкаже Феліксу. Той спочатку вибухне своїм фірмовим сміхом, а потім, заспокоївшись, розкаже щось таке, від чого все стане на свої місця. Він уміє розказувати. Після його розповідей хочеться жити.”