“Страх підбивав повернутися, поки не пізно, і знову відчути стіну знайомого, вписаного в мапу коридору. Знову знати, де вона і куди йде. Але особлива дівчинка Надя розуміла: план перетнути чорну пітьму без орієнтирів значно надійніший, ніж упевнене блукання по колу. Вона ступила ще крок. Пітьма спробувала виштовхати її, позбавити напрямків, розмити, розмастити широкою смугою поняття «ззаду» i «вперед». І тоді Надя плеснула знову. Плесь! Плесь-плесь! Звук плесканців — попереду, знайомий коридор - позаду. І вона знову ступила крок. І знову плеснула: плесь! Плесь-плесь!”