“— Шолом алейхем, реб Тев’є! — чую, як хтось каже мені ззаду. — Як ваші справи?
Я розвертаюся, дивлюся: знайомий, ладен заприсягнутися!
— Алейхем шолом, — кажу, — звідки будете родом?
— Звідки? З Мазепівки, — відповідає. — Я вам рідня, себто доводжуся вам, — каже, — троюрідним братом. Ваша жінка Ґолда, — каже, — доводиться мені кровною чотириюрідною сестрою.
— Стривайте, — кажу, — чи не доводитеся ви зятем Борух-Гершу, чоловікові Леї-Двосі?
Вражений, каже він мені:
— Я зять Борух-Герша, чоловіка Леї-Двосі, а моя дружина — Шейна-Шейндл Леї-Двосиного Борух-Герша. Тепер упізнали?
— Стривайте, — кажу, — бабця вашої тещі, Сара-Єнте, з тіткою моєї жінки Фрумою-Златою, здається, були чи не кровні кузини, і коли я не помиляюся, то ви середульший із зятів у Борух-Герша Леї-Двосі, от тільки я забув, як вас звати. Ваше ім’я, — кажу, — вилетіло мені з голови. Як же вас звуть? Яке ваше справжнє ім’я?
— Я, — каже, — Менахем-Мендл Борух-Герша Леї-Двосі — так звуть мене вдома, у Касрилівці.
— Коли так, мій любий Менахем-Мендле, — кажу я йому, — вітаю тебе на зовсім інший лад!”