“Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще шось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому, мене тут і земляки, і не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом. Що нам робить, отамане-брате? Прать против рожна чи закопаться заживо в землю - не хочеться, дуже не хочеться мені дрюковать "Слепую", але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обридла вже вона мені.

Т. Г. Шевченко до Я. Г. Кухаренка
30 вересня 1842. С.-Петербург”