“а він потиснув мою руку своєю ніжною, млявою рукою, рукою єпископа”, здивовано слухаючи фантастичні мрії молодого іноземця, котрий просив у нього політичної підтримки та зброї для нещадної війни, яка раз і назавжди знищить усі консервативні режими від Аляски до Патагонії: “адже ця справа близька й вам, ваше превосходительство, я певен!” - і він, зворушений юнаковим завзяттям, спитав: “якого дідька ти встряєш у такі діла, хіба тобі вже так життя набридло?” - іноземець рішуче відповів на це: “найвище у світі щастя - віддати життя за вітчизну!” - а він заперечив співчутливо: “не будь йолопом, хлопче, вітчизна є тільки в живих, глянь-но сюди, - і, розтуливши кулак, показав юнакові скляну кульку на долоні, - одне з двох: або в тебе ця штука є, або її чортма, і тільки той нею володіє, хто її має, - отак і з вітчизною!” - казав він, поплескуючи молодого іноземця по плечу, - так і випровадив його, нічого навіть не пообіцявши, а своєму ад’ютантові, який зачиняв двері за юнаком, наказав: “цього хлопця не зачіпайте і не стежте за ним, нічого він не зробить, у нього просто гарячка, як у півника, коли пір’я росте, тільки й усього!” Цей вираз ми почули від нього ще раз - після того, як пройшов циклон, і він оголосив нову амністію політичним в’язням та дозволив повернутися в країну всім вигнанцям - “ясна річ, окрім грамотіїв: цих я ніколи не впущу, - сказав він, - бо в них гарячка, як у тих породистих півників, коли пір’я росте, і вони ні на що не здатні, а якщо и здатні на щось, то гірші за політиків, гірші за те кодло в рясах, я вам точно кажу! а решта хай їде, незалежно від кольору шкіри, - треба, щоб відбудова вітчизни стала справою кожного!”