“Степ уже вбирався у вечорову просинь. Спершу вона, як вода, вступила у видолинки, стала у полинових кущах та побіля них, а далечінь була вже вся синя. Над нею аж ген-ген край неба червоніла сонячна заграва, та вітерець ледве чутно дихав.

Небезпечний приятель”