“Тоді Деніелові не вдалося точно визначити почування, але за кілька місяців він прямував по шосе I-95, аж раптом фура виїхала на його смугу, розминувшись із ним на кілька міліметрів. Тіло накрило хвилею адреналіну, а рот наповнився гірким смаком потовченого аспірину — і він пригадав смак кулі Гайрама.
Усе було точнісінько так, як щоразу доти і як лишатиметься завжди, аж поки котрась доза нарешті не спробує вбити його інтоксикацією печінки. Не можна безкінечно наближатися до смерті й торкатися лише кінчиками пальців. Урешті-решт вона схопить тебе за щиколотку та спробує затягнути на дно.”