“– Моя теорія полягає в тому, що ми повинні вміти переживати радість швидко, а позбавлятися страждань якнайповільніше.
– Але чому? Я скоріше зробив би якраз навпаки.
– Навчившись штучно продовжувати біль – нехай це навіть комусь здасться тривіальним, – ми досягнемо того, що, коли виникне справжній, сильний біль, нам достатньо буде не квапити його, і він миттю згасне!
– Можливо, це й так, – зауважив я. – А як же бути із задоволеннями?
– Чи бачите, коли ми ніби поспішаємо їх, ми встигаємо більше випробувати в житті. Щоб прослухати оперу і сповна насолодитися нею, вам знадобиться години три з половиною. Припустимо, я зможу насолодитися нею лише за півгодини. Виходить, я можу послухати цілих сім опер, поки ви слухатимете одну!
– За умови, що вам вдасться знайти оркестр, здатний виконати їх так швидко, – заперечив я. – А знайти такий оркестр, м'яко кажучи, нелегко!
Граф м'яко посміхнувся:
– Я вже чув, як це звучить: без жодних скорочень, все як годиться, з усіма варіаціями та іншим, і все це – лише за три секунди!
– Але коли? Як таке можливе? – Вигукнув я, з подивом усвідомлюючи, що знову мало не задрімав.
– Це диво зробила крихітна музична скринька, – відповів він. – Вона чомусь зіпсувалася, в ній зламався якийсь регулятор або ще щось, і вона виконала мелодію всього за три секунди. Але вона виконала все до єдиної ноти, запевняю вас!
– І що ж, це доставило вам задоволення? – спитав я, з нещадною прямотою досвідченого адвоката задаючи Графу зустрічне запитання.
– На жаль, ні! – чесно зізнався він. – Втім, можливо, я тоді ще не звик до такої музики!”