“Значно більший інтерес становить не те, як усе це утворилося, а те, як це могло бути використане. Так, Мерфі внутрішньо роздвоєний, одна частина ніколи не покидала його внутрішній світ, що являв собою сферу, наповнену світлом, яке в нижній частині згасало і переходило в темряву, тому що виходу зі сфери не було. Але рух у тому внутрішньому світі залежав від спокою у зовнішньому світі. Уявімо: хтось лежить на ліжку, йому хочеться спати. Десь поруч, за стіною, знаходиться щур, йому хочеться рухатися. Людина чує, як скрібеться щур, і не може заснути, щур чує, як ворочається в ліжку людина, лякається і далі рухатися не ризикує. І людина, і щур надзвичайно незадоволені — людині не спиться, вона ворочається, щуру доводиться чекати. Але ж можна уявити й сприятливу для обох ситуацію: людина спокійно спить, щур біжить, куди йому хочеться.”