“«Купи собі гарне хутро, — вмовляла мене, коли я 1996 року одержала свій перший „великий" гонорар, від канадського видавця, — купи, квартиру все одно рано чи пізно відремонтуєш, а так буде тобі памʼятка», — досі шкодую, що тоді її не послухала й не здобулася на цей чисто естетськи «відвʼязаний» жест - справити собі щось безпотрібно гарне, як хутро або антикварну цяцьку, коли на черзі є передніші «практичні» видатки: Соля добре знала, як багато важать такі жести на шляху внутрішнього визволення, зокрема й від принизливого диктату «житейського попеченія», і власне життя вибудовувала саме за цією логікою — ескалації свободи.”