“Із усіх безмежних можливостей, що дано природою, ми змогли розвинути в собі лише безмежне терпіння і зробити його найвищою цнотою. Терпіти біль, розлуку, вбогість, приниження допомагає надія, що колись це буде оцінено Найвищим судом. Але Найвищий суд – це ми, і ми, звісно, не забаримось видати собі наприкінці нагороду: інше життя, в якому буде трохи менше терпіння. Натомість гріхи чи якісь переступи мають більше варіантів покарання: забути, перетворити їх на чесноти, покаятись. Зло – множинне, і тому здається, що його більше. Терпіння - це вада, що заважає змінити світ. Єдина чеснота, на чому ще наполягав Кант, це усвідомлення усього того, що ми зробили, робимо чи будемо робити. А також те, що роблять інші. І уява тут – один з наймогутніших інструментів, що відкриває шлях до співпереживання та співчуття. А відтак змінює світ.”