“Їй раптом захотілося, щоб мама лежала все-таки не в Чурянах, на тамтешньому напівпокинутому цвинтарі, а тут! Щоби можна було будь-якої миті взяти й прийти до неї. Просто посидіти поряд, а то й поговорити. Хоча, звичайно, Марта давно зрозуміла, що мами там немає, там тільки тіло, а душа... душа десь далеко. Просто іноді людині потрібне місце, куди можна прийти і поговорити. І знати, що тебе зрозуміють. Що мовчки вислухають.”