“Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.

Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І — благаємо вас — ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас — для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І — все.
[...]

Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.

Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І — йдіть.”