“Вчені також дурні, а особливо філологи.

Але я й сама була б найбільшою дурепою і гідною реготу Демокріта, якби надумала перераховувати всі форми людської глупоти й невігластва. Тому переходжу нині до тих, кого смертні вважають мудрими і хто домагається, так би мовити, золотої галузки. Першість серед них тримають філологи - найнещасніше і найганебкіше поріддя людей. Були б вони до всього ще й вельми ненависні богам та людям, якби я не солодила їх нікчемну працю приємним [63] божевіллям. Бо, як засвідчує грецька епіграма(1), вони не на п'ять проклять приречені, а на всі шістсот вельми грізних прокльонів.

(1) Йдеться про епіграму грецького поета Паллада (IV-V ст. н. е.), в якій говориться, що доля вчителя така ж похмура, як і п'ять перших рядків «Іліади» Гомера, якими починається навчання в школі.

Завжди голодні й брудні, вчителі-філологи безвихідно сидять у своїх школах, а точніше - у в'язницях чи катівнях. Обертаючись постійно серед ватаги шибеників, вони старіють від утоми, глухнуть від крику, чахнуть від смороду й бруду. Однак, з моєї ласки, вважають себе першими серед смертних.

Самовдоволені, вони лякають полохливий гурт дітлахів своїм грізним виглядом та голосом, шмагають нещасних різками й батогами, б'ють палками. Одне слово, лютують на всі лади, як кому заманеться, немов кумський осел.

Бруд цим вчителям здається незрівнянною чистотою, сморід - пахощами, найнещасніше власне рабство - пануванням. А тому свою нікчемну тиранію вони не проміняли б і на владу Фаларіда чи Діоніса.

А ще вчителів-філологів робить вельми щасливими висока дум”