“Я люблю дивитись старі фотоальбоми, з фотами із 40—50-х років, де ці чуваки, веселі й короткострижені, обов'язково посміхаються в камеру, у військових або петеушних формах, з простими і потрібними всім речами в руках — розвідними ключами, фугасними гранатами, чи на крайняк — макетами літаків, діти великого народу, прапороносці, бляха-муха, куди це все поділось, совок видавив із них все людське, перетворивши на напівфабрикати для дяді сема, ось що я думаю. В кожному разі я весь час помічаю, з якою ненавистю і відразою вони дивляться на власних дітей, вони на них полюють, відловлюють їх у глухих коридорах нашої безмежної країни і їбашить по нирках важким кирзовим чоботом соціальної адаптації. Ось така ось річ.”
―
Serhij Zhadan,
Depeche Mode
